САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІ
Справа № 726/3892/24
Провадження № 1-кп/726/172/24
Категорія 197
09.12.2024 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024262020004097 від 13.11.2024 щодо:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця за національністю, громадянина України, уродженця м. Чернівці Чернівецької області, із середньою освітою, одруженого, військовослужбовця за контрактом, що на час вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді старшого водія ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 , солдата, що зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
Солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом на посаді номера обслуги гранатометного відділення взводу вогневої підтримки ІНФОРМАЦІЯ_3 військової частини НОМЕР_1 у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції У країни, ст. 17 Закону України «Про оборону України», п. 9 ст. 1, п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 127-131, 199, 216 Статуту внутрішньої служби 3бройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, через власну недисциплінованість, усвідомлюючи протиправність своїх дій, вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_3 будучи в зоні ведення бойових дій, в одному із населених пунктів Донецької області, придбав, шляхом знайдення гранати Ф-1, та запал типу УЗГРМ-2, які останній поклав до своєї кишені форменого одягу.
Окрім цього, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці ОСОБА_3 , достовірно знаючи, що у кишені його форменого одягу, зберігається граната Ф-1 та запал типу УЗГРМ-2, які він не здав відповідальному за облік стрілецької зброї і боєприпасів підрозділу, у останнього виник умисел на перевезення до свого місця проживання, а саме: АДРЕСА_1 .
У подальшому 19.11.2024, приблизно о 10:00, перебуваючи неподалік місця свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_2 , солдата ОСОБА_3 було зупинено працівниками ВКП Чернівецького РУП ГУНІ в Чернівецькій області, де під час поверхневої перевірки, згідно із ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію»,в останнього було виявлено гранатуФ-1 та запал типуУЗГРМ-2.
Того ж дня, у період часу з 10:20 по 10:44, ОСОБА_3 було затримано слідчим Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області в порядку ст. 208 КПК України, та під час проведення затримання виявлено та вилучено ручну осколкову гранату Ф-1 без запалу та запал УЗРГМ-2 які є частинами одного пристрою - ручної осколкової гранати, які відносяться до бойових припасів, вибухових пристроїв промислового виготовлення.
Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме у придбанні, носінні та зберіганні вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 після роз'яснення йому суті обвинувачення, у присутності захисника, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 263 КК України, - визнав повністю. Пояснив, що обставини, викладені прокурором у пред'явленому обвинуваченні, що знайшли своє відображення в обвинувальному акті, відповідають дійсності. Найшов у зоні бойових дій гранату Ф-1 та запал типу УЗГРМ-2, які поклав до себе у кишеню і привіз додому. Чому так зробив не знає, але усвідомив протиправність своїх дій, а тому більше не вчинятиме правопорушень. Просив суворо не карати, оскільки хоче далі піти служити.
Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні, у зв'язку із повним визнанням обвинуваченим своєї вини, запропонував порядок дослідження, передбачений ч.3 ст. 349 КПК України. Щодо міри покарання, просив суд призначити обвинуваченому покарання за ч.1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки. Також просив вирішити питання речових доказів та судових витрат.
Захисник ОСОБА_5 не заперечив щодо запропонованого прокурором порядку дослідження доказів. Щодо міри покарання своєму підзахисному просив призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, зі звільненням від його відбування з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.
З'ясувавши думку учасників судового провадження, оскільки обвинуваченим та іншими учасниками судового розгляду не оспорювалися фактичні обставини справи, обвинувачений ОСОБА_3 правильно зрозумів зміст пред'явленого йому обвинувачення, а в учасників процесу та суду відсутні сумніви у добровільності та істинності його позиції, суд, керуючись ч.3 ст. 349 КПК України, за згодою всіх учасників судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, та обмежив вивчення фактичних обставин справи допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого, документів, що стосуються речових доказів та процесуальних витрат.
При цьому, судом з'ясовано чи правильно учасники кримінального провадження розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Покази обвинуваченого, надані у судовому засіданні, послідовні та логічні, а тому не викликають сумнівів суду в правильності розуміння останнім змісту обставин, добровільності та істинності її позиції.
Таким чином, оцінивши показання обвинуваченого ОСОБА_3 , які він надав суду у присутності захисника, вільно, без примусу та тиску, будучи ознайомленим із положеннями ст.ст. 349, 394 КПК України, і які узгоджуються між собою та не суперечать обставинам, викладеним в обвинувальному акті, суд доходить висновку, що вина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, - доведена повністю, а останній вчинив вказане кримінальне правопорушення за обставин наведених у вироку.
З огляду на викладене, враховуючи вимоги ст.337 КПК України, зокрема те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження дійшов висновку, що дії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кваліфіковано вірно за ч. 1 ст. 263 КК України, так як він вчинивпридбання, носіння та зберігання вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.
Підстав, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає.
Даних які б свідчили про те, що ОСОБА_3 добровільно здав органам влади вибухові речовини та вибухові пристрої матеріали кримінального провадження не містять.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, яке слід призначити обвинуваченому, суд враховує те, що відповідно до ст. 65 КК України, п.1 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винуватого та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно із ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відносяться до тяжких злочинів, відповідно до положень ст. 12 КК України; дані про особу винного, який має зареєстроване місце проживання, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є учасником бойових дій, раніше не судимий. Знаходився на стаціонарному лікуванні в ЧОПЛ, останній раз з 30.08.2024 по 18.10.2024, діагноз: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності з помірно вираженими хворобливими проявами. Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 1695 від 26.11.2024 ОСОБА_3 на даний час виявляє ознаки психічного розладу у формі розладів психіки та поведінки вживання алкоголю, синдром активної залежності, він може усвідомлювати свої дії та керувати ними. На період часу, до якого відноситься інкриміноване йому діяння, ОСОБА_3 ознак хронічного психічного захворювання, недоумства та ознак тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності також не виявляв, а виявляв ознаки психічного розладу у формі розладів психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром активної залежності. За своїм психічним станои він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Обставинами, згідно із ст. 66 КК України, які пом'якшують покарання обвинуваченого суд враховує: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
При цьому суд виходить із того, що ОСОБА_3 визнав вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, щиро каючись, виклав всі обставини вчиненого, надав визнавальні покази, що сприяло встановленню істини у кримінальному провадженні, розкаявся у вчиненому, висловив свій жаль щодо вчиненого та критично оцінив свою протиправну поведінку, яку засудив.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, визначених ст. 67 КК України, прокурором не заявлено та судом не встановлено.
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №298/95/16-к (провадження №51-2501км18) вказав, що у частині 2 статті 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання.
Більше того, виходячи з засади співмірності призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Беручи до уваги зазначене, суд вважає, що за ч.1 ст. 263 КК України ОСОБА_3 необхідно і доцільно призначити мінімальне покарання у межах, визначених санкцією частини статті у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
При цьому суд не знаходить підстав для застосування положень ст. 69 КК України, оскільки встановлені судом обставини не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Виправлення як мета покарання - це той наслідок, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Беручи до уваги те, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, під час досудового розслідування та судового розгляду співпрацював із органом досудового розслідування та судом, визнав вину та заявив про готовність понести покарання, якого не уникає, враховуючи також наявність міцних соціальних зав'язків у обвинуваченого, який має сім'ю та дітей на своєму утриманні, брав участь у бойових діях пов'язаних із захистом України, позицію прокурора, який також вважав за можливе виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання з встановленням іспитового строку, таким чином, в даному конкретному випадку, суд, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, доходить висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, а тому ОСОБА_3 можливо звільнити від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ст.75 КК України, з встановленням іспитового строку 1 (один) рік та з покладенням на нього обов'язків, згідно із ст.76 КК України.
Реалізуючи надані суду дискреційні повноваження, керуючись суддівським розсудом, суд вважає, що саме таке покарання є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
В межах вказаного кримінального провадження до обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляду тримання під вартою із можливістю внесення застави в сумі 242 240 грн, відповідно до ухвали слідчого судді Першотравневого районного суду м. Чернівці ОСОБА_6 від 20.11.2024 у справі № 725/10982/24. Враховуючи факт звільнення обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням, попередню поведінку обвинуваченого, суд вважає за необхідне скасувати такий запобіжний захід та випустити обвинуваченого із зали суду негайно.
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не було заявлено.
Відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України, суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів у розмірі 7 163 гривні 10 копійок (за проведення судової комплексної вибухово-технічної експертизи № КСЕ-19/126-24/12572-ТВ від 27.11.2024, а.м.к.п.79).
Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.
На підставі вищенаведеного та керуючись ч.3 ст. 349, ст.ст. 100, 124, 337, 348, 369-371, 373-374, 376, 392-395, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку - 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі п.1, п.2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - скасувати.
Випустити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з під варти у залі суду негайно.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні у розмірі 7 163 (сім тисяч сто шістдесят три) гривні 10 копійок.
Після набрання вироком законної сили, речові докази:
-фрагменти ручної осколкової гранати Ф-1, які поміщені до сейф пакету № 2454949 та здані на зберігання до камери обліку зброї та боєприпасів СВ Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області, квитанція від 27.11.2024, упакування ID 3024332644424198, номер книги обліку речових доказів 409, порядковий номер 119 - знищити.
Вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не заперечувалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
З інших підстав вирок може бути оскаржений до Чернівецького апеляційного суду через Садгірський районний суд м. Чернівців протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.
Головуючий суддяОСОБА_1