Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/3803/24
Провадження № 2/711/1539/24
29 листопада 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого - судді Скляренко В.М.
при секретарі Копаєвій Є.В.,
за участі:
позивачки ОСОБА_1
представника позивачки Костюковича Ф.Ф.
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача Свистун Ю.Л.
представника третіх осіб Барабанщикової О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, виконавчий комітет Черкаської міської ради про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання,
Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила визначити місце проживання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 та надати дозвіл на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 та за іншими адресами в разі необхідності.
В обґрунтування вимог в позові зазначено, що сторони перебували у шлюбі і мають спільну дитину. Після розірвання шлюбу за згодою сторін їх син проживає разом з позивачкою (матір). На теперішній час позивачка має намір змінити фактичне місце проживання у зв'язку з чим необхідно зняти її та сина з реєстраційного обліку за однією адресою та зареєструвати за іншою. Натомість відповідач не надає згоди на зміну зареєстрованого місця проживання дитини, внаслідок чого позивачка змушена звертатись до суду.
Відповідач частково заперечив проти позовних вимог, проте письмового відзиву до суду не подавав.
15.05.2024 судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
23.07.2024 судом постановлено ухвалу, якою зобов'язано орган опіки та піклування Черкаської міської ради надати суду письмовий висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 .
23.07.2024 судом закрито підготовче провадження у справі, а справу призначено до судового розгляду по суті.
10.10.2024 до суду надійшов висновок органу опіки та піклування м. Черкаси щодо способу вирішення спору між сторонами про визначення місця проживання їх сина ОСОБА_6 .
В судовому засіданні позивачка та її представник - адвокат Костюкович Ф.Ф., який діє на підставі ордеру серії СА№1085022 від 04.06.2024, - підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених у позові.
Відповідач в судовому засіданні пояснив, що визнає позовні вимоги частково. Зазначив, що він не заперечує проти проживання дитини з матір'ю, але заперечує проти зміни зареєстрованого місця проживання дитини та реєстрацію дитини у м. Києві, оскільки не бажає щоб дитина проживала у м. Києві. Свою позицію обґрунтовує тим, що через воєнний стан проживання в м. Києві створює загрозу безпеці дитини.
Представник відповідача - адвокат Свистун Ю.Л., яка діє на підставі доручення для надання безоплатної вторинної допомоги від 12.06.2024 №004-2301121, - підтримала позицію відповідача.
Представник служби у справах дітей Черкаської міської ради - Барабанщикова О.А., яка діє на підставі довіреності від 04.01.2024 та 30.07.2024, - в судовому засіданні пояснила, що органом опіки та піклування м. Черкаси складений висновок щодо розв'язання спору між сторонами, відповідно до якого визнано недоцільним визначення місця проживання дитини разом з матір'ю у зв'язку з фактичною відсутністю між батьками спору про місце проживання дитини. Пояснила, що підтримує висновок органу опіки та піклування та просить вирішити справу з урахуванням такого висновку.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивачка та відповідач перебували у шлюбі і мають спільну дитину - син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 16/.
Після розірвання шлюбу, що відбулось на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 13.11.2018, сторони проживають окремо, а син ОСОБА_6 проживає разом з позивачкою /а.с. 12/.
У 2020 році позивачка зверталась до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання їх сина з нею, проте рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.05.2021 №711/4845/20 позивачці відмовлено у задоволенні її позову. Ухвалюючи відповідне рішення суд виходив з того, що між сторонами фактично відсутній спір щодо місця проживання їх сина, оскільки відповідач не заперечує того, щоб син проживав з позивачкою про що склав відповідну письмову заяву в орган опіки та піклування Черкаської міської ради /а.с. 13-15/.
Позивачка та її син ОСОБА_6 мають зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , - проте фактично проживають за адресою: АДРЕСА_3 /а.с. 9, 20, 24/.
З 03.03.2023 позивачка перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 /а.с. 18/.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивачки народилася друга дитина - син ОСОБА_9 - батьком якої є чоловік позивачки ОСОБА_8 /а.с. 17/.
На теперішній час позивачка має намір змінити своє місце проживання та проживати у м. Києві, внаслідок чого 05.03.2024 вона звернулась до Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради з відповідними заявами про зміну зареєстрованого місця проживання її та сина ОСОБА_6 , проте їй було відмовлено у знятті із зареєстрованого місця проживання на підставі пп. 3 п. 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ №265 від 07.02.2022, ч. 3 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», оскільки до її заяви не додано письмової згоди батька дитини на зміну зареєстрованого місця проживання дитини /а.с. 10-11/.
Відповідач заперечує проти зміни зареєстрованого місця проживання сина ОСОБА_6 та проти проживання дитини у м. Києві, про що повідомив позивачку письмово /а.с. 22/.
На теперішній час позивачка не працевлаштована та здійснює догляд за молодшою дитиною. Проте чоловік позивачки працевлаштований та має стабільний дохід в середньому розмірі близько 100 000 грн. на місяць /а.с. 23/.
Позивачка належним чином опікується своїм сином ОСОБА_6 та забезпечує йому належні умови проживання та виховання.
Всі вищевикладені обставини, окрім їх часткового підтвердження письмовими доказами, повністю визнаються сторонами і у суду не виникає сумнівів щодо їх достовірності, а тому на підставі ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд вважає такі обставини доведеними.
Згідно висновку органу опіки та піклування м. Черкаси від 08.10.2024 №14697-01-21 відповідний орган вважає за недоцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю у зв'язку з відсутністю спору між батьками про місце проживання дитини.
Оскільки відповідач заперечує проти зміни фактичного місця проживання та місця реєстрації сина ОСОБА_6 , то позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Таким чином, між сторонами існує спір з приводу визначення місця проживання їх малолітньої доньки, що регулюється положеннями Сімейного кодексу України (далі - СК) та іншими нормативно-правовими актами.
Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
У постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Частиною другою статті 13 ЦК передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а згідно з частиною третьою статті 13 ЦК не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 СК якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що фактично між сторонами склалися такі стосунки, за яких відповідач погоджується з тим, щоб син ОСОБА_6 проживав з позивачкою. При цьому з самого народження і до теперішнього часу дитина проживає постійно з матір'ю, яка належним чином дбає про умови проживання дитини, що ніким з учасників справи не оспорюється.
В той же час відповідач заперечує проти зміни фактичного місця проживання дитини разом з позивачкою та зміну зареєстрованого місця проживання дитини.
Надаючи оцінку таким обставинам суд зауважує наступне.
Статтею 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном). У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Аналогічний за змістом порядок визначення місця проживання дитини передбачений положеннями статті 160 СК.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України №1871-ІХ від 05.11.2021 «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871) громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.
Батьки або інші законні представники зобов'язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження (ч. 2 ст. 5 Закону №1871).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників (ч. 3 ст. 5 Закону №1871).
Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна (ч. 4 ст. 5 Закону №1871).
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №1871 повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно. Частиною четвертою цієї статті Закону передбачено, що декларування місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.
Основні засади зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) передбачені статтею 18 Закону №1871. Частиною першою цієї норми закону передбачено, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється:
1) за заявою про зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником;
2) за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.
Згідно з ч. 6 ст. 18 Закону №1871 подання заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком до 14 років або особи, визнаної судом обмежено дієздатною або недієздатною, здійснюється одним із батьків або інших законних представників такої особи за згодою іншого з батьків чи законних представників.
Відповідно до п. 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою КМУ №265 від 07.02.2022 (далі - Порядок №265), місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини.
Пунктом 17 Порядку №265 передбачено, що у разі ненадання одним із батьків згоди відповідно до вимог цього пункту реєстрація місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, здійснюється відповідно до пункту 33 цього Порядку.
Згідно з п. 33 Порядку №265 подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Згідно п. 65 Порядку №265 зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання дитини віком до 14 років підтверджується електронними підписами батьків, що базуються на кваліфікованих сертифікатах електронних підписів, у разі подання заяви в електронній формі або за письмовою згодою другого з батьків, що надається у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Системний аналіз вищенаведених норм законодавства в контексті засад регулювання сімейних правовідносин з урахуванням принципу розумності свідчить, що місцем проживання дитини у віці до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона фактично проживає. У випадку, коли батьки дитини віком до 14 років проживають окремо один від одного, то місцем проживання такої дитини є місце проживання того з батьків, з ким вона фактично проживає. При цьому батьки самостійно визначають своє фактичне місце проживання і несуть відповідальність за дотримання вимог законодавства щодо порядку декларування/реєстрації свого місця проживання, а також місця проживання дитини, яка з ними проживає. Таким чином фактичне місце проживання дитини віком до 14 років (конкретна адреса житла) залежить від фактичного місця проживання того з батьків, з яким визначено місце проживання такої дитини в порядку, встановленому законом. Тож слід виснувати, що у випадку ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини з одним з батьків, за наслідками вирішення спору між батьками щодо місця проживання дитини, той з батьків, з яким рішенням суду визначено місця проживання дитини, має право самостійно визначати фактичне/зареєстроване/задеклароване місце проживання такої дитини (конкретна адреса житла) без згоди іншого з батьків.
Таким чином суд зауважує, що визначення місця проживання дитини з одним з батьків, як спеціальний спосіб захисту, що передбачений нормами СК, має на меті досягнення правової визначеності у врегулюванні питання вибору конкретного житла для дитини тим з батьків, з яким вона фактично проживає. При цьому житлове приміщення, в якому проживатиме дитина у віці до 14 років (об'єкт фактичного проживання; об'єкт реєстрації/декларування місця проживання), нерозривно пов'язане з особою того з батьків, з яким визначено місце проживання дитини. Якщо той з батьків, що проживає окремо від дитини, заперечує проти зміни фактичного/зареєстрованого/задекларованого місця проживання дитини іншим з батьків, то це свідчить про наявність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідач заперечує проти зміни фактичного та зареєстрованого місця проживання дитини, незважаючи на те, що позивачка має намір змінити своє фактичне та зареєстроване місце проживання, а відтак відповідач порушує право позивачки разом з їх сином ОСОБА_6 на вільний вибір місця проживання, що свідчить про наявність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 161 СК передбачено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 377/128/18 суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що малолітній ОСОБА_6 з народження проживає в одному житлі разом з матір'ю, яка належним чином дбає про виховання та умови проживання дитини. Позивачка перебуває у шлюбі, а отже незважаючи на те, що офіційно не працевлаштована, вона вважається такою, що має дохід, оскільки заробітна плата, яку отримує її чоловік є об'єктом їх спільної сумісної власності. До того ж у позивачки народилася друга дитина, а відтак спільне проживання позивачки з сином ОСОБА_6 сприятиме формуванню та підтриманню соціального зв'язку між її дітьми, які є рідними (неповнорідними) братами. Будь-яких обставин чи доказів того, що подальше визначення місця проживання дитини з матір'ю не відповідатиме інтересам дитини судом не встановлено.
Стосовно доводів відповідача про те, що позивачка має намір вивезти дитину у населений пункт, де для дитини існує більш небезпечна ситуація в умовах воєнного стану (м. Київ), то суд зауважує, що оцінка відповідних доводів здійснюється судом в контексті визначених державними органами обмежень щодо переміщення по території України у зв'язку із діючим режимом воєнного стану. Варто зазначити, що будь-яких обмежень щодо можливості громадян України проживати в районі м. Київ, до якого відноситься житло по АДРЕСА_1 , судом не встановлено, оскільки компетентними державними органами не приймалось рішень про введення обмежень щодо такої місцевості, пов'язаних із проведенням бойових дій та їх наслідками. На теперішній час режим воєнного стану запроваджений на всій території України, і на території м. Черкаси та м. Київ заходи безпеки є однаковими, як і загроза застосування агресором зброї масового ураження по таким населеним пунктам. За таких обставин доводи відповідача про те, що проживання дитини у м. Києві є більш небезпечним, ніж на території м. Черкаси, є необґрунтованим.
У свою чергу відповідач не заявляв вимог чи будь-якої ініціативи стосовно того, щоб визначити місце проживання його сина з ним, оскільки погоджується з тим, щоб дитина проживала саме з матір'ю. Отже, погоджуючись із визначенням місця проживання дитини з матір'ю та діючи добросовісно, відповідач не має заперечувати проти вибору матір'ю дитини їх фактичного місця проживання.
В цьому контексті суд звертає увагу, що відповідач, як батько дитини, не позбавлений прав та можливостей здійснення представництва та захисту законних прав та інтересів свого сина, як і не обмежений у праві брати участь у вихованні дитини. У випадку, якщо виникнуть обставини, які свідчитимуть, що перебування дитини за попереднім місцем проживання разом з матір'ю створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що подальше проживання дитини з матір'ю суперечитиме інтересам дитини, то позивач не обмежений у праві звернутись до суду з позовом до матері дитини про зміну місця проживання дитини шляхом визначення місця проживання дитини з батьком.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 19 СК орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
В даному випадку суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо недоцільності визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір'ю, оскільки такий висновок ґрунтується виключно на припущенні про відсутність між батьками спору, що не відповідає обставинам спірних правовідносин.
За таких обставин, виходячи із найкращих інтересів малолітнього ОСОБА_6 , враховуючи вік дитини, обставини та умови життя дитини, беручи до уваги право дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами та обов'язками батьків, враховуючи, що батьки не змогли самостійно дійти згоди щодо вирішення питань про визначення місця проживання дитини, то суд доходить висновку, що на даному етапі життя малолітнього ОСОБА_6 визначення його місця проживання із матір'ю буде відповідати найкращим інтересам дитини та сприятиме реалізації правової визначеності у стосунках сторін, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд зауважує, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018 у справі №338/180/17; від 11.09.2018 у справі №905/1926/16; від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц; від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц; від 06.04.2021 у справі № 925/642/19.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріальноправові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).
В позовній заяві позивачка просила, зокрема, надати дозвіл на реєстрацію місця проживання сина ОСОБА_6 за конкретною адресою та за іншими адресами в разі необхідності. Зазначена вимога не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає критеріям ефективності юридичного способу захисту. В той же час суд зауважує, що рішення суду про визначення місця проживання дитини віком до 14 років з матір'ю усуває необхідність отримання згоди батька на вчинення матір'ю дитини дій, пов'язаних з реєстрацією/декларуванням місця проживання такої дитини за конкретною адресою, оскільки адреса такого місця проживання визначається місцем реєстрації/декларування місця проживання матері дитини.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні з позовом до суду в сумі 1211,20грн /а.с. 1/. Натомість, враховуючи що стороною позивача не заявлялось вимог про відшкодування судових витрат, то на підставі ст. 13 ЦПК України суд не розглядає зазначене питання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, виконавчий комітет Черкаської міської ради про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання - задовольнити частково.
Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем її проживання.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 09 грудня 2024 року.
Головуючий: В.М. Скляренко