Справа № 756/5460/23
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/4242/2024
17 квітня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Куксюка Андрія Леонтійовича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023 року (суддя Белоконна І.В.) у цивільній справі позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ДТП,
встановив:
у травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 329 525,55грн, витрати, пов'язані зі складанням звіту про оцінку розміру матеріального збитку, у сумі 8 000грн, моральну шкоду у розмірі 500 000грн, витрати, пов'язані із оплатою судового збору, у розмірі 5 000грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 120 000грн.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 30 березня 2018 року по вул. Волинська у місті Києві трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , під його керуванням та транспортного засобу «Mercedes-Benz208D», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а він тілесні ушкодження.
Позивач посилався на те, що на підставі його заяви до правоохоронних органів було розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100090005916 за фактом вказаної дорожньо-транспортної пригоди, у рамках якого було призначено судову експертизу та складено висновок експерта №СЕ-19/111-22/39976-ІТ від 7 листопада 2022 року, згідно якого причиною настання зазначеної дорожньо-транспортної пригоди стала невідповідність дій водія транспортного засобу «Mercedes-Benz208D», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 вимогам п. 16.11 Правил дорожнього руху України. 17 листопада 2022 року відповідачу було повідомлено про підозру у вказаному кримінальному провадженні, а ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 7 лютого 2023 року задоволено клопотання прокурора Солом'янської окружної прокуратури про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Позивач зазначав, що відповідно до звіту від 7 лютого 2023 року № 3931 про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу «VolkswagenPassat», д.н.з. НОМЕР_1 , вартість матеріального збитку склала
329 525,55грн, вартість робіт по складанню вказаного звіту - 8 000грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач стверджував, що в результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди він зазнав тілесних ушкоджень, з 30 березня 2018 року по 6 квітня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні у КЗ КОР «Київська обласна клінічна лікарня» із діагнозом: закрита травма хребта, перелом С7 та С8 зліва, радикулопатія, цервікалгія, потім проходив лікування у ТОВ «Медичний центр «Добробут-поліклініка».
Також позивач зазначав, що 18 квітня 2018 року він звернувся до Солом'янського УП ГУНП в м. Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, однак правоохоронцями жодних дій вчинено не було, у зв'язку з чим він був вимушений звертатися до слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва зі скаргою на їх бездіяльність, що полягала у не внесенні відомостей до ЄДР, яку було задоволено. У подальшому постановою від 31 серпня 2018 року слідчим було протиправно прийнято рішення про закриття вказаного кримінального провадження, у зв'язку з чим він був вимушений вживати дій щодо оскарження цієї постанови до прокурора.
Позивач стверджував, що фактично був вимушений самостійно доводити факт отримання тілесних ушкоджень, нести фінансові витрати, витрачати час, у зв'язку з тим, що слідчі Солом'янського УП ГУНП в м. Києві ігнорували свої службові обов'язки, що негативно вплинуло на стан його здоров'я.
Позивач вважав, що мало місце порушення розумності строків досудового розслідування та затягування розслідування справи з боку слідчих та судових експертів, оскільки призначена у зазначеному кримінальному провадженні судова експертиза тривала з 5 грудня 2019 року по 22 липня 2022 року.
Враховуючи вищевикладене, позивач стверджував, що зазнав моральної шкоди, яка полягала у погіршенні його здоров'я, порушенні життєвих зв'язків, що призвело до неможливості повноцінно працювати та отримувати бажаний дохід, тому завдану йому моральну шкоду він оцінив у 500 000грн, тобто по 100 000грн за кожен рік здійснення розслідування кримінального провадження.
Посилався позивач і на те, що відповідач не вчинив жодних дій, які б свідчили про його каяття у скоєному, жодних дій по відшкодуванню заподіяних збитків не вчиняв.
Крім цього, позивач стверджував, що поніс витрати на оплату судового збору у розмірі 5 000грн та на професійну правову допомогу у розмірі 120 000грн.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Куксюк А.Л. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 329 525,55грн, витрати, пов'язані зі складанням звіту про оцінку вартості матеріального збитку, у розмірі 8 000грн, моральну шкоду у розмірі 500 000грн, витрати, пов'язані з оплатою судового збору у суді першої інстанції в розмірі 5 000грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 500грн, витрати на професійну правову допомогу у розмірі 120 000грн.
Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахував актуальну судову практику та дійшов помилкового висновку, що позовну заяву подано з пропуском строку позовної давності.
Представник позивача вважає, що початок перебігу позовної давності для потерпілого у кримінальному провадженні за вимогами про відшкодування шкоди співпадає з моментом появи у кримінальному провадженні особи у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, тобто коли у потерпілого виникає право на пред'явлення позову до конкретної особи, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 2 вересня 2020 року по справі № 452/435/17, та правовою позицією
Верховного Суду, висловленою у постанові від 21 січня 2020 року по справі № 369/1850/18, тому строк звернення до суду із даним позовом не був пропущений, оскільки повідомлення відповідачу про підозру відбулось лише 17 листопада 2022 року.
Крім цього, представник позивача посилається на те, що відповідача було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у зв'язку із закінченням строку давності, а відтак, враховуючи правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 23 червня 2022 року по справі № 204/2626/21, він не звільняється від обов'язку відшкодувати заподіяну ним шкоду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Равлюк В.В. просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з вимогою про відшкодування шкоди до безпосереднього заподіювача шкоди, який починається з дня скоєння дорожньо-транспортної пригоди, тобто, у даному випадку, з 30 березня 2018 року.
Також представник відповідача зазначає, що позивач не скористався своїм правом звернутись із цивільним позовом в рамках кримінального провадження на підставі ст. 128 КПК України та не звертався до страхової компанії, яка застрахувала цивільно-правову відповідальність відповідача на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Крім цього, представник відповідача вважає наданий позивачем звіт про оцінку вартості матеріального збитку від 7 лютого 2023 року неналежним та недостовірним доказом, оскільки вказаний звіт було складено значно пізніше, а саме через п'ять років після дорожньо-транспортної пригоди, що могло значно вплинути на розрахунок вартості деталей і робіт, наведених у звіті.
Представник відповідача також зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він дійсно зазнав моральних страждань, які призвели до погіршення його здоров'я, зміни звичного укладу життя та втрати можливості повноцінно працювати, а також доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними негативними наслідками та діями відповідача.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Куксюка А.Л., який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Равлюка В.В., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 30 березня 2018 року по вул. Волинська у місті Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Mercedes-Benz208D», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень, а ОСОБА_1 - тілесних ушкоджень.
Постановою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження в справі закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (с.с.246-247 т.1).
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 7 лютого 2023 року ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Mercedes-Benz208D», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 була застрахована на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової
відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0009599 у ПрАТ «Страхова компанія «Здорово» з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 200 000грн, за шкоду, заподіяну майну - 100 000грн, франшиза - 1 000грн (с.с.230 т.1).
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 3931 від 7 лютого 2023 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 329 525,55грн з ПДВ; вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , без урахування фізичного зносу вузлів і деталей, на момент проведення дослідження, становить 576 751,85грн; вартість у пошкодженому стані після дорожньо-транспортної пригоди автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 117 473,89грн, ринкова вартість автомобіля марки «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , до моменту ДТП становить 329 525,55грн (с.с.23-35 т.1).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, який необхідно обраховувати з дня настання дорожньо-транспортної пригоди.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).
У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
Частиною п'ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
У пункті 1.3. статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-
правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
Згідно із статтею 6 статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, а відповідно до пункту 23.1 статті 23 Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної, чи до місця здійснення ремонту на території України.
За змістом статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортного засобу.
Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 3931 від 7 лютого 2023 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , становить 576 751,85грн, а його вартість до дорожньо-транспортної пригоди - 329 525,55грн з ПДВ, тобто ремонт автомобіля «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , вважається економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатньої страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників
наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
З матеріалів справи вбачається, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Mercedes-Benz 208D», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 була застрахована на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/0009599 у ПрАТ «Страхова компанія «Здорово» з лімітом страхової відповідальності за шкоду, заподіяну майну у розмірі 100 000грн (франшиза - 1 000грн).
При цьому позивач, будучи обізнаним про факт існування такого полісу, до страховика відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування не звертався, а також не залучив його до участі у даній справі.
Враховуючи, що розмір обов'язку страховика має істотне значення для встановлення обсягу відповідальності винної в дорожньо-транспортній пригоді особи, оскільки заподіювач шкоди зобов'язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням, однак, страховик відповідача залучений до участі у даній справі позивачем не був, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування завданої позивачу майнової шкоди пошкодженням транспортного засобу відсутні.
Щодо застосування позовної давності, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу.
Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В частині першій статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в частині першій статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї
причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17.
Як зазначалось вище, дорожньо-транспортна пригода за участю сторін мала місце 30 березня 2018 року.
Отже, про порушення свого права у спірних правовідносинах ОСОБА_1 дізнався саме в день настання дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того, постановою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 5 жовтня 2018 року ОСОБА_2 був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і дана постанова ОСОБА_2 оскаржена не була.
Таким чином, вина ОСОБА_2 у ДТП була встановлена ще 5 жовтня 2018 року.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк позовної давності за даним позовом необхідно обраховувати з 30 березня 2018 року.
Разом з цим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і на час звернення позивача з даним позовом карантин діяв.
За таких обставин, правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском позивачем позовної давності, суд першої інстанції не мав.
Згідно частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (пункти 1-3 частини другої статті 23 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У постанові Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі № 570/1531/17, зазначено, що суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства
права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що в результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди він зазнав тілесних ушкоджень, з 30 березня 2018 року по 6 квітня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні, а потім продовжував лікування.
Також позивач зазначав, що був змушений оскаржувати бездіяльність правоохоронних органів, які не вчиняли жодних дій для порушення кримінального провадження, а у подальшому закривали кримінальне провадження, що змушувало його оскаржувати у суді постанови слідчого.
Позивач стверджував, що фактично був вимушений самостійно доводити факт отримання тілесних ушкоджень, нести фінансові витрати, витрачати час, у зв'язку з тим, що слідчі Солом'янського УП ГУНП в м. Києві ігнорували свої службові обов'язки, що мало місце порушення розумності строків досудового розслідування та затягування розслідування справи з боку слідчих та судових експертів, оскільки призначена у зазначеному кримінальному провадженні судова експертиза тривала із 5 грудня 2019 року по 22 липня 2022 року, тому він визначив розмір моральної шкоди, виходячи із 100 000грн за кожен рік здійснення розслідування кримінального провадження.
Колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів у підтвердження того, що порушення строків досудового слідства у кримінальному провадженні спричинено неправомірними діями відповідача, тому правових підстав для покладання на відповідача відповідальності за дії правоохоронних органів при досудовому розслідуванні не встановлено.
Разом з цим, з наданих суду доказів встановлено, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження.
Відповідно до висновку експертного дослідження № 188/Е від 8 листопада 2018 року, проведеного Київським обласним бюро судово-медичної експертизи за заявою ОСОБА_1 від 6 листопада 2018 року, у ОСОБА_1 мали місце пошкодження у вигляді: закритої травми шийного відділу хребта з переломом лівих бокових мас 7-го шийного хребця, забою відростків 7-го і 8-го хребців шийного відділу хребта з розвитком цервікалгії і радікулярного синдрому. Описані ушкодження утворились від дії тупих/го/ предметів/та/, по давності можуть відповідати строку та обставинам, вказаним у заяві потерпілого, і відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, що потягнули за собою довготривалий розлад здоров'я на термін більше 21-го дня (с.с.86-88 т.1).
Згідно висновку експерта № 031-194-2019//СЕ-19/111-20/61491-ІТ від 22 липня 2022 року, між утворенням у ОСОБА_1 зазначених тілесних ушкоджень та дорожньо-транспортної пригодою, що мала місце 30 березня 2018 року за участі автомобілів «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 та «Mercedes-Benz208D», д.н.з. НОМЕР_2 ,вбачається прямий причино-наслідковий зв'язок (с.с.89-100 т.1).
Враховуючи, що у результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилася з вини відповідача, позивач отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, колегія суддів погоджується з доводами позивача про заподіяння йому душевних страждань, що негативно вплинуло на його моральний стан та потягло за собою зміну його життєвих планів, а тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди, колегія суддів враховує надані позивачем докази у підтвердження позовних вимог про стягнення моральної шкоди і вважає, що на відшкодування моральної шкоди стягненню підлягає 30 000грн.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам
справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору неправильно застосував норми матеріального права, прийшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, тому рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. При цьому, суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди.
Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи із розміру задоволених позовних вимог (6% від заявленої суми), з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 750грн ( 5 000 + 7 500) х 6%).
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).
Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 120 000грн.
До позовної заяви додана копія договору № 387-02/23 від 9 лютого 2023 року, укладеного між Адвокатським бюро «Куксюка» та ОСОБА_1 , згідно пункту 1.2. якого детальний перелік послуг та термін їх надання викладений у додатку до даного договору.
Відповідно до п. 1 додатку № 1 до договору, сторони за цим договором домовились, що вартість послуг (гонорар) виконавця за договором про надання правової допомоги № 387-02/23 від 9 лютого 2023 року становить суму, яка складається із вартості замовлених послуг, перелік, вартість та терміни виконання яких зазначені у п. 3 даного додатку.
Згідно п. 3 додатку № 1, найменування послуг складається з: представництво інтересів та захист прав замовника в судах, державних органах, підприємствах, установах, організаціях, різних форм власності, у справі щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, яке трапилось 30 березня 2018 року у м. Києві на вул. Волинська за участю транспортного засобу «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , та транспортного засобу «Mercedes-Benz208D», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Кількість годин надання правової допомоги сторони визначили - 80, вартість 1 години - 1 500грн, загальна вартість послуг - 120 000грн, кінцевий термін виконання - 9 лютого 2026 року і становить дату підписання акту здачі-приймання наданих послуг за даним договором.
Пунктом 4 додатку №1 сторони погодили, що остаточну вартість послуг по договору буде затверджено актом здачі-приймання наданих послуг.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі
впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Під час розгляду справи судом першої інстанції ні позивачем, ні його представником не було надано доказів понесених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 120 000грн, а також суду не був наданий акт виконаних адвокатом робіт.
Не додані ці документи і до апеляційної скарги, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимоги апеляційної скарги про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем, на надання правової допомоги.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Куксюка Андрія Леонтійовича задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , який проживає у АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , який проживає у АДРЕСА_2 , моральну шкоду у сумі 30 000грн та судовий збір у сумі 750грн, а всього 30 750грн.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду міста Києва від 2 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 6 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук