Справа №295/9258/24
Категорія 38
2/295/2327/24
03.12.2024 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
Головуючої судді Стрілецької О.В.
за участі секретаря судового засідання Савченко Т.В.
розглянувши y відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
І. Короткий зміст позовних вимог
14.06.2024 позивач шляхом використання системи «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №60200291895 в сумі 6735,35 грн, а також судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 25.03.2023 між ТОВ «Джі Ті» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір №60200291895 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™,відповідно до умов якого клієнт отримує товари (послуги) від постачальника на умовах Договору та згідно обраного клієнтом пакету фінансування, а постачальник забезпечує надання товарів клієнту; в момент підписання договору всі існуючі та майбутні права Постачальника за договором відступаються на користь Процесинг-центра (ТОВ «Фінансова компанія «Фангарант Груп»). На підставі укладеного договору ОСОБА_1 передано в оренду на умовах лізингу мобільний телефон «Apple iPhone 11 GB White Б/У» встановленою вартістю 21766,67 грн, з розміром щомісячних платежів рівними частинами по 2176,67 грн.
В порушення умов укладеного кредитного договору відповідач свої зобов'язання щодо здійснення платежів в повному обсязі не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 14.06.2024 становить 6735,35 грн, з яких 4116,74 грн заборгованість за основним зобов'язанням, 2618,61 грн неустойка.
ІІ. Процедура та позиції сторін
24.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Після прийняття справи до провадження, під час судового розгляду відповідач ОСОБА_1 повідомив суд, що 10.10.2024 змінив місце перебування з адреси: АДРЕСА_1 (зареєстроване місце проживання (а.с. 27) на адресу: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка про взяття особи на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.48).
Водночас, в силу вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України зміна підсудності справи в процесі її розгляду по суті не є підставою для передачі справи на розгляд іншому суду.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, направив заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, проти заочного розгляду справи не заперечував (на звороті а.с. 3).
Відповідач в судове засідання 03.10.2024 не з'явився, шляхом використання системи «Електронний суд» направив додаткові пояснення у справі (а.с. 33), в яких вказав, що позовні вимоги визнає частково в розмірі 735,35 грн. Відповідач зазначив, що дійсно на підставі укладеного договору придбав смартфон «Apple iPhone 11 GB White Б/У» встановленою вартістю 21766,67 грн, який перебував в його користуванні сім місяців, протягом яких він справно сплачував щомісячні платежі, загальний розмір склав який 17000,00 грн. Вказує, що в подальшому телефон вимкнувся і припинив працювати, за діагностику та ремонт якого він сплатив 6000,00 грн. Зазначив, що припинив сплачувати за телефон, оскільки йому був переданий телефон неналежної якості і він не був попереджений про наявність істотних обставин, зокрема, що телефон вже був в користуванні. Просив зарахувати суму сплачену за ремонт смартфона в розмірі 6000,00 грн в рахунок платежів за договором. Під час ухвалення рішення у справі, просив врахувати, що він є внутрішньо переміщеною з м. Житомира до м. Полтави особою, має на утриманні неповнолітню дитину, працює неофіційно, сплачує комунальні послуги, не має грошей для укладення договору про правову допомогу з адвокатом.
В судове засідання 03.12.2024 відповідач повторно не з'явився, шляхом використання системи «Електронний суд» направив клопотання про відкладення розгляду справи з метою підготовки до судового розгляду та надання йому можливості прибути в судове засідання (а.с. 38-39). В обґрунтування клопотання вказав, що є внутрішньо переміщеною особою, переїхав на проживання до м. Полтава, за станом здоров'я не може здійснювати поїздки на далекі відстані, на цей час проходить лікування у лікаря невролога з лікування міжхребцевих гриж. Крім того, зауважує, що має складне фінансове становище, в серпні 2023 отримав травму руки та не міг працювати, що призвело до отримання ним інших кредитів для погашення попередніх. На підтвердження викладеного, долучив медичну документацію (а.с. 40-47).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одними з основних засад здійснення цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи і неприпустимість зловживання процесуальними правами (п.п. 10, 13 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно зі ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон АліментаріаСандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Частинами 1, 2, 4 статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З матеріалів справи вбачається, що відповідач двічі належним чином повідомлявся про необхідність з'явитись в судове засідання для вирішення спору, проте жодного разу за викликом до суду не з'явився, відзив на позовну заяву також не подавав. Крім того, відповідач не був позбавлений можливості на розгляд справи за його участі в режимі відеоконференції, враховуючи що він зареєстрований в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, яку активно використовує для направлення клопотань у справі. Крім того, зі змісту медичних довідок не встановлено, що відповідач позбавлений можливості пересуватись.
Таким чином, беручи до уваги встановлені під час розгляду справи обставини, з огляду на те, що відповідач двічі не з'являвся в судове засідання, про судові засідання повідомлявся належним чином, його неявка не перешкоджає розгляду справи, суд не визнає поважною причиною неявки в судове засідання відповідача у зв'язку з подачею заяви про відкладення розгляду справи, оскільки вказані в ній обставини, на переконання суду, свідчать про затягування відповідачем розгляду справи, а тому суд вважає, що справа може бути розглянута у відсутності відповідача на підставі наявних в ній матеріалів.
За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, на підставі ст. 259 ЦПК України складення повного тексту судового рішення відкладено до 5 днів.
ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За правилами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
ІV. Обставини, встановлені судом, докази на їх підтвердження, оцінка та мотиви суду
Судом встановлено, що 25.03.2023 між ТОВ «Джі Ті» та ОСОБА_1 укладено договір №60200291895 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ (а.с.18).
Згідно з п. 8.1 договору клієнт (відповідач) отримує товари (послуги) від постачальника на умовах договору та згідно обраного клієнтом пакету фінансування, а постачальник забезпечує надання товарів (послуг) клієнту. В момент підписання договору всі існуючі та майбутні права постачальника за договором відступаються на користь процесинг-центра Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фангарант Груп» (позивач).
Відповідно до п. 8.2. договору порядок отримання товарів (послуг) клієнтом визначається договором та правилами отримання товарів в системі ПлатиПізніше в редакції Наказу №05/02-18 від 05.02.2018, що є невід'ємною частиною договору. Клієнт ознайомлений з копією Правил в електронній формі на сайті paylater.com.ua.
Відповідно по п. 1.4 Правил отримання товарів (послуг) в системі ПлатиПізніше™ Правила є договором приєднання у розумінні ст. 634 ЦК України. Підписанням Договору Клієнт приєднується до Правил. Правила є невід'ємною частиною кожного Договору з моменту його укладення. (а.с.9-15).
Відповідно до п. 13.7 договору клієнт ознайомився з Правилами отримання товарів (послуг) в системі ПлатиПізніше™ в редакції згідно Наказу № 05/02-18 від 05.02.2018 p., зміст Правил є зрозумілим для клієнта і він погоджується їх дотримуватись та виконувати.
Пунктом 9.1. договору визначено, що якщо за умовами пакету фінансування не вказано інше, надання клієнту товарів (послуг) відбувається в момент підписання цього Договору клієнтом та постачальником. У разі якщо момент підписання цього договору не співпадає у часі з моментом надання клієнту товарів (послуг), клієнт може отримати товари (послуги) на підставі іншого первинного документа (накладної або акту). При цьому, датою отримання клієнтом товарів (послуг) вважається дата підписання клієнтом відповідного первинного документа (накладної або акту). Підпис клієнта на цьому договорі та/або накладній (акті) свідчить про отримання товарів (послуг) в належній якості, кількості та комплектації.
За умовами договору відповідачу передано в оренду на умовах лізингу смартфон «Apple iPhone 11 GB White Б/У», встановленою вартістю 21755,71 грн. Передача товару відповідачу засвідчена його електронним цифровим підписом в договорі.
Зі змісту договору та правил встановлено, що сторони погодили розмір і порядок оплати місячних платежів, а саме щомісяця рівними частинами до 20 числа кожного місяця, починаючи з наступного за місяцем укладення договору.
За умовами пакету фінансування, обраного відповідачем, платіж при отриманні товарів (від загальної суми платежів): становить 2175,57 грн.; кількість місячних платежів (крім першого): 9.
Пунктом 14 договору визначено графік сплати місячних платежів до 20 числа кожного місяця, починаючи з наступного за місяцем укладення договору, а саме 9 платежів, останній - до 20.12.2023.
Згідно із п.13.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом строку, визначеного періодом та кількістю періодичних платежів, якщо інше не вказано в пакеті фінансування, цей договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний рік, якщо зобов'язання сторін за цим договором на кінець строку його дії не є погашеними. Договір припиняє свою дію в момент повного і належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 13.2 договору).
Таким чином, судом встановлено, що між ТОВ «Джі Ті» та відповідачем в електронній формі формі шляхом приєднання був укладений договір фінансового лізингу, згідно якого відповідач отримав в користування товар - мобільний телефон, зі сплатою щомісячних платежів, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, що фактично визнав відповідач в наданих письмових поясненнях, факт укладення такого договору і отримання товару відповідач не заперечував.
Судом установлено, що 30.07.2019 між ТОВ «Джі Ті» та ТОВ «ФК «Фангарант Груп» укладений договір № 2019073003 про участь постачальника в системі ПлатиПізніше™ (факторингу) (а.с.17).
Відповідно до пп. 1.1, пп. 1.3 договору про участь постачальника в системі ПлатиПізніше™ від 30.07.2019 всі права вимоги до відповідача, що випливають з умов договору, були відступлені постачальником на користь позивача в момент підписання договору, а саме: 25.03.2023.
Згідно із пп. 8.1. Договору №60200291895 від 25.03.2023 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше™ в момент підписання цього договору права постачальника за договором відступаються на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фангарант Груп» (позивача) (а.с.18).
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахуванням викладеного, на підставі ст.ст. 512, 514 ЦК України, до ТОВ «Фінансова компанія» Фангарант Груп» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором №60200291895 від 25.03.2023.
У статтях 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов забороняється.
За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З матеріалів справи, зокрема розрахунку заборгованості, вбачається, що відповідач порушив своє зобов'язання щодо сплати щомісячних платежів, визначених умовами договору, тобто допустив неналежне виконання грошового зобов'язання.
Згідно розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Фінансова компанія «Фангарант Груп», ОСОБА_1 має заборгованість за невиконання обов'язку зі сплати щомісячних платежів у сумі 4116,74 грн (а.с. 8), який суд визнає правильним.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що він припинив сплачувати щомісячні платежі, оскільки телефон припинив належним чином працювати, оскільки несправність смартфону не є підставою для невиконання зобов'язань за укладеним договором. Права відповідача на отримання товару належної якості, порядок дій та відшкодування збитків врегульовано нормами Цивільного кодексу України, Закону України "Про захист прав споживачів" при виявленні недоліків отриманого товару і не є підставою для односторонньої відмови від виконання зобов'язання.
При цьому суд враховує, що доводи відповідача про несправність телефону, вартість його ремонту, не підтверджені жодними доказами.
Щодо стягнення шрафу в розмірі 2618,61,00 грн.
Згідно зі ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Звертаючись до суду з позовною заявою в частині стягнення з відповідача неустойки позивач посилається на п.п. 12.2-12.3 кредитного договору №60200291895 від 25.03.2023.
Нормами п.п. 12.2-12.3 договору передбачено, що сторони несуть відповідальність, встановлену цим договором, правилами та чинним законодавством України. У разі прострочення сплати платежів на строк до 10 календарних днів, клієнт сплачує неустойку в розмірі 5 відсотків від суми заборгованості за прострочення кожного платежу. У разі прострочення сплати платежів на строк більше 10 календарних днів, клієнт сплачує неустойку в розмірі 10 відсотків від суми заборгованості за кожен місяць прострочення.
За умовами укладеного між сторонами договору за неналежне виконання грошового зобов'язання і порушення умов договору позивач просить стягнути неустойку, нараховану за період з 01.12.2023 по 14.06.2024 в розмірі 2664,16 грн (а.с. 8).
Суд зазначає, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 85).
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки склалась стала судова практика, це питання неодноразово було досліджено Верховним Судом, висновки якого відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України є обов'язковими для застосування судами нижчих інстанцій.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
В постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду [...].
[...]Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права [...].
Встановивши фактичні обставини цієї конкретної справи, те, що протягом тривалого часу відповідач здійснював належне виконання умов договору, регулярно сплачував щомісячні платежі, заборгованість утворилась за два останні місяці в розмірі лише 4116,74 грн, сума неустойки, заявлена до стягнення, становить 63% від розміру заборгованості, що не можна вважати співрозмірним, беручи до уваги життєві обставини, які склались у відповідача, стан його здоров'я, що підтверджується доказами, те, що він має статус внутрішньо переміщеної особи, виходячи із засад розумності, добросовісності і справедливості, суд доходить висновку про можливість зменшення заявленої суми неустойки до 500,00 грн. Суд вважає, що такий розмір неустойки є достатньою мірою відповідальності відповідача за неналежне виконання грошового зобов'язання, стимулюватиме його до виконання зобов'язання і не призведе до суттєвого порушення майнових прав позивача.
Отже, суд доходить висновку, що відповідач допустив неналежне виконання грошового зобов'язання, чим порушив права позивача, а тому позов підлягає задоволенню частково, суд стягує з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 4616,74 грн, яка складається із заборгованості за щомісячними платежами в розмірі 4116,74 грн та неустойку в розмірі 500,00 грн.
V. Розподіл судових витрат
На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки судом позовні вимоги задоволені частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 1659,30 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп»заборгованість за договором №60200291895, яка утворилась станом на 14.06.2024, в сумі 4616,74 грн, з яких 4116,74 грн - заборгованість за основним зобов'язанням, 500,00 грн - неустойка, а також стягнути судовий збір в розмірі 1659,30 грн.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп», місцезнаходження: м. Київ, проспект С. Бандери, 21, корпус В; код ЄДРПОУ 38922870.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_2 ;РНОКПП: НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складений06.12.2024.
Суддя О.В. Стрілецька