06 грудня 2024 року № 320/15498/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі по тексту також позивачка, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії від 30.09.2021 №104550002567;
- зобов'язати відповідача зарахувати період роботи з 16.11.2006 на посаді медичної сестри відділення анестезіології та реанімації (шокова) до страхового стажу ОСОБА_1 та здійснити призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 30.09.2021.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка повідомила, що вона з 16.11.2006 по теперішній час працює повний робочий день у Комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня №2» на посаді медичної сестри відділення анестезіології та реанімації (шокова) Центру термічної травми та пластичної хірургії (раніше - Опікового центру) та зайнята обслуговуванням опікових хворих згідно з посадовою інструкцією сестри медичної палат інтенсивної терапії відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії (шокове) Центру термічної травми та пластичної хірургії.
Позивачка пояснила, що за наслідками розгляду її заяви відповідачем відмовлено у призначенні пенсії із зазначенням, що заявниця набуде права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» після досягнення 53 років, зарахувавши до пільгового стажу за Списком №2 11 років 04 місяці.
За наслідками розгляду повторно поданої позивачкою заяви від 29.01.2021 відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, зазначивши про відсутність пільгового стажу за Списком №2.
Рішеннями від 07.04.2021 та від 28.09.2021 за наслідками розгляду поданих позивачкою втретє та вчетверте заяв, їй відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на невідповідність поданих нею довідок вимогам законодавства, не зарахувавши періоди роботи з 16.11.2006 по 23.03.2021 до пільгового стажу за Списком №2.
Позивачка вважає відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 протиправною з огляду на подання нею всіх необхідних та підтверджуючих наявність пільгового стажу за Списком №2 документів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2021 (суддя Харченко С.В.) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивачкою подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено про незгоду із заявленими у відзиві доводами з огляду на наявність у неї права на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до положень законодавства, що підтверджується практикою Верховного Суду.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 Списку №2 в такому списку відсутнє відділення анестезіології та реанімації (шокова), внаслідок чого спірним рішенням позивачці було відмовлено у призначенні означеного виду пенсії.
Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №411/0/15-24 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
За результатами повторного автоматизованого розподілу 29.02.2024 адміністративна справа була передана для розгляду судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.03.2024 прийнято адміністративну справу до провадження для її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивачки, остання з 16.11.2006 була прийнята до КНП Київської міської клінічної лікарні №2 на посаду медичної сестри відділення анестезіології та реанімації (шокова).
З 16.11.2006 робоче місце позивачки є атестованим за умовами праці, що дає право на пільгове забезпечення пенсією (запис №7 у трудовій книжці).
Рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 30.09.2021 №104550002567 за наслідками розгляду заяви від 28.09.2021 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини першої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту також - Закон №1058) у зв'язку з відсутністю права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 через відсутність пільгового стажу. В означеному рішенні вказано, що довідка №16 від 23.03.2021 не відповідає вимогам Додатку №5 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/1731, тому зарахувати до пільгового стажу підстави відсутні. Також звернуто увагу, що зазначена в довідці посада «сестра медична відділення анестезіології та реанімації (шокова)» не передбачена Списком №2 виробництв, професій, посад і показників, затвердженим Постановою КМУ №461 від 24.06.2016.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивачка звернулась з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Згідно зі статтею 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Відповідно до частини першої статті 114 Закону №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Положеннями пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058 визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі по тексту також - Закон №1788), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року.
Суд вважає за доцільне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зокрема положення статті 13 Закону №1788 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Порядок застосування положень статті 13 визначено у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, відповідно до якого застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:…
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Водночас суд зазначає, що вік заявниці станом на дату її звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком не був підставою для відмови у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд зауважує, що станом на дату звернення із заявою від 28.09.2021 позивачці виповнилося 53 роки, що давало їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умов за наявності достатнього страхового та пільгового стажу. Означена обставина не є спірною у межах цієї справи.
Частиною першою, другою статті 24 Закону №1058 встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Положеннями частини першої статті 56 Закону №1788 визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Означена норма Закону №1788 кореспондується з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 (далі по тексту також - Порядок №637), відповідно до якої основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У відповідності до абзаців першого, другого пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Водночас, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки.
Судом встановлено, що станом на дату звернення позивачки до ГУ ПФУ у Київській області 28.09.2021 із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, їй виповнилося 53 роки, що є достатнім для призначення такого виду пенсії за наявності достатнього страхового та пільгового стажу.
З наданої позивачкою копії рішення ГУ ПФУ у Київській області від 05.02.2021 №104550002567, яким позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, вбачається, що за наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 35 років 4 місяці 1 день. Означений розмір страхового стажу в силу вимог пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058 (не менше 25 років у жінок) є достатнім для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за наявності у позивачки пільгового стажу.
Як вже зазначалося судом, відповідно до записів у трудовій книжці позивачки, остання з 16.11.2006 була прийнята до КНП Київська міська клінічна лікарня №2 на посаду медичної сестри відділення анестезіології та реанімації (шокова).
З 16.11.2006 робоче місце позивачки є атестованим за умовами праці, що дає право на пільгове забезпечення пенсією (запис №7 у трудовій книжці).
Крім того, наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня №2» від 13.02.2013 №107 затверджено протокол №2 від 10.01.2013 засідання постійно діючої комісії по атестації робочих місць, яким віднесено, зокрема посаду сестри медичної відділення анестезіології та реанімації (гнійно-септичне та шокова) віднесено до Списку №2, код професії 226000е.
Наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня №2» від 07.05.2008 №200 затверджено протокол №2 від 23.04.2008 засідання постійно діючої комісії по атестації робочих місць, яким віднесено, зокрема посаду сестри медичної відділення анестезіології та реанімації (гнійно-септичне та шокова) віднесено до Списку №2, код професії 226000е.
Наказом КНП «Київська міська клінічна лікарня №2» від 05.10.2003 №130 затверджено протокол №2 від 03.04.2003 засідання постійно діючої комісії по атестації робочих місць, яким віднесено, зокрема посаду сестри медичної відділення анестезіології та реанімації (гнійно-септичне та шокова) віднесено до Списку №2, код професії 226000е.
Довідкою КНП «Київська міська клінічна лікарня №2» від 23.03.2021 №1б підтверджено те, що ОСОБА_1 працює повний робочий день в КНП «Київська міська клінічна лікарня №2» з 16.11.2006 по теперішній час. За посадою медичної сестри, що передбачена Списком №2 шкідливих професій, розділ ХХІV - охорона здоров'я та соціальна допомога, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461, працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в опікових і гнійних відділеннях. За період з 16.11.2006 пільговий стаж становить на 23.03.2021 - 14 років 04 місяці 07 днів. Підстава для видачі: накази по лікарні, табелі обліку робочого часу та відомості про заробітну плату. Також зазначено про проведення атестації робочих місць відділення шокової реанімації.
Водночас, як вбачається зі спірного рішення ГУ ПФУ у Київській області, довідка №1б від 23.03.2021 не відповідає вимогам Додатку №5 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/1731, тому зарахувати до пільгового стажу підстави відсутні. Також звернуто увагу, що зазначені в довідці посади «сестра медична відділення анестезіології та реанімації (шокова)» не передбачена Списком №2 виробництв, професій, посад і показників, затвердженим Постановою КМУ №461 від 24.06.2016.
Тобто, ключовим питанням, на яке суд повинен дати відповідь в межах цієї справи, є те, чи зараховується до пільгового стажу за Списком №2 період роботи позивачки на посаді сестри медичної відділення анестезіології та реанімації (шокова).
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731 (далі по тексту також - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).
Оскільки позивачка спрацювала на посаді сестри медичної відділення анестезіології та реанімації (шокова) з 16.11.2006, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи, тобто, починаючи з 16.11.2006.
Такими списками є Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, та Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 (далі по тексту також - Списки №2).
Суд зазначає, що в означених Списках №2 в усіх редакціях, які діяли, починаючи з 16.11.2006 відсутні посади медичної сестри у відділеннях анестезіології та реанімації (шокова).
Водночас, розділ XXIV «Охорона здоров'я та соціальна допомога» означених Списків №2 містить у переліку посади лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою, молодших медичних сестер, молодших медичних сестер з догляду за хворими, сестер-господинь в опікових і гнійних відділеннях.
Відповідно до Положення про відділення анестезіології та реанімації (шокова) Опікового центру Київської міської клінічної лікарні №2, затвердженого Головним лікарем Київської міської клінічної лікарні №2 А.В. Вороніним 15.01.2003, Відділення анестезіології та реанімації (шокова) Опікового центру - структурний підрозділ Київської міської клінічної лікарні №2, відділення, що здійснює інтенсивну терапію та реанімацію хворих опікових відділень, стан яких погіршився, виникли загрозливі для життя ускладнення опікової хвороби.
Основними завданнями і функціями є, зокрема здійснення інтенсивної терапії та реанімації хворих опікових відділень, стан яких погіршився, виникли загрозливі для життя ускладнення опікової хвороби.
Згідно Положення про відділення шокової реанімації Київської міської клінічної лікарні №2, затвердженого Головним лікарем Київської міської клінічної лікарні №2 А.В. Вороніним 09.01.2008, Відділення шокової реанімації - структурний підрозділ Київської міської клінічної лікарні №2, відділення, що здійснює інтенсивну терапію та реанімацію хворих опікових відділень, стан яких погіршився, виникли загрозливі для життя ускладнення опікової хвороби.
Основними завданнями і функціями є, зокрема здійснення інтенсивної терапії та реанімації хворих опікових відділень, стан яких погіршився, виникли загрозливі для життя ускладнення опікової хвороби.
Аналогічні положення містяться у Положенні про відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії (шокова) Київської міської клінічної лікарні №2, затвердженого Головним лікарем Київської міської клінічної лікарні №2 А.В. Вороніним 11.04.2019.
Тобто, перебування відділення анестезіології та реанімації (шокова) у складі Опікового відділення, на переконання суду, свідчить про віднесення такого відділення робіт, віднесених до Списків № 2.
Щодо наявності чи відсутності підстав для віднесення займаної позивачкою посади до переліку посад за Списком №2, суд зазначає таке.
Як вже зазначалося судом, розділ XXIV «Охорона здоров'я та соціальна допомога» Списків №2, що були чинними у період перебування позивачки на посаді медичної сестри відділення анестезіології та реанімації (шокова), містить у переліку, зокрема посади молодших спеціалістів з медичною освітою.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону УРСР від 28.06.1974 № 2778-VIII «Про народну освіту», чинного на момент здобуття позивачкою освіти, середня спеціальна освіта здійснюється в технікумах, училищах та інших навчальних закладах, віднесених у встановленому порядку до середніх спеціальних навчальних закладів.
Після набуття чинності Законом України «Про освіту» від 23.05.1991 № 1060-XII (далі по тексту також - Закон №1060-ХІІ) професійно-технічне училище відповідного профілю, професійне училище соціальної реабілітації, вище професійне училище, професійний ліцей, професійний ліцей відповідного профілю, професійно-художнє училище, художнє професійно-технічне училище, вище художнє професійно-технічне училище, училище-агрофірма, вище училище-агрофірма, училище-завод, центр професійно-технічної освіти, центр професійної освіти, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, навчальний центр, інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання віднесено до професійно-технічних навчальних закладів.
Положеннями абзацу 2 частини шостої статті 41 Закону №1060-ХІІ визначено, що випускникам вищих професійних училищ та центрів професійно-технічної освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня може присвоюватися кваліфікація «молодший спеціаліст» тільки з акредитованого напряму (спеціальності).
З набранням чинності Законом України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 № 2984-III (далі по тексту також - Закон №2984-ІІІ) встановлено, що особам, які завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації.
Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності (частина перша статті 8 означеного Закону).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №2984-ІІІ неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.
Тобто, після набуття чинності Закону України «Про освіту» з 1991 року та Закону України «Про вищу освіту» з 2002 року технікуми та училища віднесені до вищих навчальних закладів I рівня акредитації, в яких здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.
Таким чином, середня спеціальна освіта, здобута за часів існування Радянського Союзу в технікумах та училищах, прирівнюється відповідно до чинного законодавства до неповної вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.
Листом Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України від 16.03.2011 № 4.7-17/674 було надано роз'яснення щодо прирівняння середньої спеціальної освіти, здобутої за часів існування Радянського Союзу в технікумах та училищах, до неповної вищої освіти, Законом Української РСР «Про народну освіту» від 28.06.74, відповідно до яких технікуми (училища) віднесені до середніх спеціальних навчальних закладів, головним завданням яких була підготовка кваліфікованих фахівців із середньою спеціальною та загальною середньою освітою, які мають необхідні теоретичні знання і практичні навички за спеціальністю.
З наданих відповідачем матеріалів пенсійної справи позивачки вбачається, що відповідно до диплому ЛТ №908070, ОСОБА_1 в 1985 році вступила до Білоцерківського медичного училища і в 1985 закінчила курс названого училища по спеціальності №1902 «акушерська». Рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 29.02.1988 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію «акушерка». Диплом видано 01.03.1988 за реєстраційним №1.
Наявність у позивачки диплому, виданого Білоцерківським медичним училищем у 1988 році, надає суду підстави вважати, що ОСОБА_1 має освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста.
Варто також зауважити, що відповідно до пунктів 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1991 № 442, атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Тобто, затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, та проведення атестації робочих місць за умовами праці мають на меті, окрім іншого, надання особам, які працюють на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, пільг з метою компенсації негативного впливу на їхнє здоров'я.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі 120/490/23.
Верховний Суд, зокрема у постановах від 21.11.2018 у справі № 750/11115/16-а та від 11.07.2019 у справі № 379/1507/16-а, зазначив, що «…однією із умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до Списків, що діяли в період такої роботи. Вимога щодо обов'язкового підтвердження документами умов праці до 21 серпня 1992 року та проведення атестації після цієї дати є похідними від основної умови про внесення цієї професії до діючих Списків».
Враховуючи наявність у позивачки освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за спеціальністю «акушерська», а також атестацію її робочого місця, за наслідками проведення якої посаду позивачки віднесено до Списку №2, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування періоду її роботи з 16.11.2006 по 23.03.2021 відповідно до викладеної у довідці інформації, на посаді медичної сестри відділення анестезіології та реанімації (шокова) до пільгового страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язати відповідача зарахувати період роботи з 16.11.2006 на посаді медичної сестри відділення анестезіології та реанімації (шокова) до пільгового страхового стажу ОСОБА_1 за Списком №2.
Також незарахування відповідачем до пільгового страхового стажу періоду її роботи з 16.11.2006 призвело до прийняття спірного рішення від 30.09.2021 №104550002567.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у спірному рішенні зазначено невідповідність поданої нею довідки вимогам Порядку №385 без конкретизації такої невідповідності.
Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про прийняття негативного для особи рішення з огляду на наслідки, які це потягне.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. (постанова ВС від 02.04.2019 року (справа №822/1878/18)
З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).
Водночас, ненаведення у спірному рішенні жодних підстав, які спонукали відповідача до таких висновків, унеможливлює їх дослідження судом на предмет їх обґрунтованості та вмотивованості.
У зв'язку з цим, суд вважає, що наявність у поданій позивачкою довідці неточної інформації без зазначення, яким саме вимогам Додатку №5 до Порядку №385 вона не відповідає, не є обставиною, яка ставить під сумнів наведені у такій довідці відомості щодо наявності підстав для зарахування зазначеного у ній періоду роботи з 16.11.2006 по 23.03.2021 до пільгового стажу за Списком №2.
Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення ГУ ПФУ у Київській області від 30.09.2021 №104550002567 як таких, що знайшли своє документальне та нормативне підтвердження під час розгляду справи.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 30.09.2021, суд зазначає таке.
Позивачка звернулася із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах 28.09.2021.
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 30.09.2021 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (частина перша статті 45 Закону №1058).
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин у цій частині, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 саме з дати її звернення (28.09.2021), а не з дати винесення відповідачем рішення, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача 2 з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо з огляду на встановлені обставини наявності у позивачки достатнього пільгового стажу за Списком №2 для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково з виходом за межі позовних вимог.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 18.11.2021 №9251-3430-0854-0347.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ у Київській області.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 30.09.2021 №104550002567.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461, періоду роботи на посаді медичної сестри відділення анестезіології та реанімації КНП Київська міська клінічна лікарня №2 з 16.11.2006 по 23.03.2021, зазначеного у довідці від 23.03.2021 №1б.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461, з 28.09.2021.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.