Справа № 953/7636/24
Провадження № 2/953/3346/24
05 грудня 2024 року м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Юрлагіної Т.В.,
за участю секретаря - Бірукової Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів,-
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
15 серпня 2024 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , в якому позивач просить стягнути з відповідача вартість ненаданої послуги (вартість за програму табору) у сумі 2000, 00 грн., інфляційні витрати за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 362,77 грн., 3% річних у сумі 129, 70 грн., пеню відповідно до ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» у сумі 47340,00 грн., моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
В обгрунтування позову зазначила, що нею 09 лютого 2022 року та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір щодо надання послуг з оздоровлення та відпочинку її сина ОСОБА_3 в еко-поселенні «Стожари» в Харківській області в період з 18.06.2022 року до 25.06.2022 року.
09 лютого 2022 року на виконання умов договору позивачем була здійснена оплата на користь відповідача за вартість програми табору у розмірі 2000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням. Відповідно до оголошення розміщеного відповідачем на сторінці Facebook, вартість за харчування у «Дитячий та сімейний табір «Рубі» в Карпатах, Турції та Харкові» становить приблизно 1700,00грн. , які потрібно оплатити за місяць до початку табору.
Оголошення (пропозиція укласти договір (оферту)) 01.02.2022 відповідачем було розміщено на сторінці Facebook «Дитячий та сімейний табір «Рубі» в Карпатах, Гурції та Харкові» за відповідним посиланням. Відповідно до умов договору гроші за програму повертаються тільки, якщо табір не відбудеться.
Отже, Відповідачем 01 лютого 2022 року було розміщено на сторінці Facebook «Дитячий та сімейний табір «Рубі» в Карпатах, Турції та Харкові» за посиланням публічну пропозицію, яка містить істотні умови договору, а саме: предмет договору - оздоровлення та відпочинок дитини, ціна за програму табору - 2000,00 грн, темін проведення табору з 18 червня 2022 року до 25 червня 2022 року, місце проведення еко-поселення «Стожари» в Харківській області.
02 червня 2022 року позивач звернулася до відповідача з вимогою про повернення коштів у повному обсязі, оскільки розуміла, що проведення табору неможливе, у зв'язку з військовою збройною агресією. У відповідь на звернення ОСОБА_2 зазначив, що зараз немає можливості повернути кошти, тому що займається доставкою гуманітарної допомоги, а гроші він вклав в обладнання для табору.
05 березня 2024 року у спільноті Viber «ЛАГЕРЬ РУБИ лето 2'21» побачила оголошення відповідача щодо проведення табору, де умовою повернення грошей було зазначено, що кошти повертаються лише якщо не відбувся заїзд.
На вимогу позивача повернути кошти в повному обсязі відповідач, посилаючись на війну, як на форс-мажорну обставину, запропонував внесені позивачем кошти поперенести на інші заходи або повернути 50% сплаченої суми, та зазначив, що позивачем забронювалось місце зі знижкою та вона повинна була розуміти ризики при бронюванні за 4 місяці, пригрозив видалити з групи, у подольшому видалив.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору, 24 травня 2024 на його електронну адресу була надіслана претензія про повернення боргу у розмірі 2000,00 грн.
На численні запити позивача щодо повернення йому коштів, відповідач не відреагував, гроші позивачу не повернуті. У зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача на її користь вартість ненаданої послуги (вартість за програму табору) у сумі 2000,00 грн., інфляційні витрати за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 362,77 грн., 3% річних у сумі 129, 70 грн., пеню відповідно до ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» у сумі 47340,00 грн., моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.
Ухвалою від 21 серпня 2024 року відкрито провадження у справі на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 05 грудня 2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Захарова О.О. про направлення справи за підсудністю відмовлено.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі просила задовольнити позов в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, а також у додаткових поясненнях, долучених до матеріалів справи у письмовому вигляді.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової кореспонденції за місцем реєстрації, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна поштова кореспонденція з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того відповідач повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання за допомогою з SMS, яке ним отримано у месенджері Viber 18.11.2024 року о 11:45:18. про причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи не подавав.
03 вересня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вдповідач не оспорюючи фактичні обставини, що склались між сторонами з приводу надання послуг з відпочинку та отримання грошових коштів в розмірі 2000 грн. та їх не повернення, проте вважає, що позивач не вірно визначила відповідача та обрала невірний спосіб захисту. На переконання відповідача з даним позовом слід звертатись до відповідача, як до фізичної особи на підставі вимог ст. 1212 ЦПК України, а не як до ФОП у порядку передбаченому Законом України «Про захист прав споживачів».
15 жовтня 2024 року до суду надійшла заява представника відповідача - адвоката Захарова О.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена.
Представник відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової кореспонденції за допомогою з SMS у месенджері Viber, про причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи не подавав.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Враховуючи вказане, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 ЦПК України , предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 12.04.1996 року Про практику розгляду цивільних справ по позовах про захист прав споживачів , розглядаючи питання про характер правовідносин між споживачем і виробником (виконавцем), про наявність основ і умов їхнього виникнення, про права й обов'язки сторін, суд може виходити як з норм Закону України від 12.05.1991 року Про захист прав споживачів і прийнятих відповідно до нього нормативних актів, так і з відповідних норм ЦК України й іншого законодавства, що регулює ті ж самі питання і не суперечать Закону.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Судом встановлено, що 09 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено усний договір щодо надання послуг з оздоровлення та відпочинку її сина ОСОБА_3 в еко-поселенні «Стожари» в Харківській області в період з 18.06.2022 року до 25.06.2022 року, відповідно до оголошення розміщеного відповідачем на сторінці Facebook.
09 лютого 2022 року на виконання умов договору позивачем була здійснена оплата на користь відповідача за вартість програми табору у розмірі 2000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням.
Відповідач Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним номером 2942119С зареєстрований та наявна інформація про Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 місцезнаходження: АДРЕСА_1 та зазначено про його перебування на обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області Київська ДПІ (Київський р-н м. Харкова). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про захист споживачів» вказано, що виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.
Одним із основних видів діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 діяльність спортивних клубів.
Відповідно до долучених скриншотів переписки судом встановлено, що відповідач пропонував послуги з оздоровлення та відпочинку, що також визнається стороню відповідача.
Тобто, предметом даного договору, є оздоровлення та відпочинок дитини, ціна за програму табору - 2000,00 грн, темін проведення табору з 18 червня 2022 року до 25 червня 2022 року, місце проведення еко-поселення «Стожари» в Харківській області.
Відповідно до матеріалів справи вартість за програму табору станом на 09 лютого 2022 року становила 2000,00 грн, та була сплачена позивачем на розрахунковий рахунок відповідача.
Правова природа договору публічної оферти полягає в тому, що це пропозиція підприємця укласти договір необмеженій кількості осіб з продажу послуг на чітко визначених умовах. Отже, принцип публічного договору, що укладається на основі публічної оферти, досить простий: або умови приймаються повністю або не приймаються взагалі.
При розгляді справи судом встановлено, що 09 лютого 2022 року між сторонами було укладено Договір про надання послуг щодо відпочинку. Позивачкою здійснено оплату в загальній сумі 2000,00 грн., шляхом перерахування коштів на банківський рахунок відповідача в розмірі 2000,00 грн. послуги не отримано, кошти не повернуті.
27.05.2024 позивачем на адресу відповідача напралено претензию з вимогою повернення коштів.
Дані обставини визнавались сторонами при розгляді справи, тому суд приходить до висновку, що між сторонами фактично укладено договір про надання послуг.
Згідно з ч.1 ст.901 ЦK України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, закріплені ст.4 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Пунктом 7 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що договором є усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом.
Зазначені вище обставини свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини, що унормовані ЗУ «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Так, підставою для виникнення зобов'язання між позивачем ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 стали домовленості щодо надання послуг з відпочинку її сина.
Позивачка виконала свій обов'язок щодо оплати запропонованої послуги, але ФОП ОСОБА_2 в порушення домовленості, вищезазначені послуги не надав. Дані обставини не оспорювались сторонами при розгляді справи.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з п.7 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» - договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", або іншими документами (далі - розрахунковий документ);
робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб п.21 ч.1 ст. 1Закону України «Про захист прав споживачів».
споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника п.22 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Згідно з ч.1 та 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
Відповідно до ст.14-1 Закону України Про торгово-промислові палати України Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У матеріалах справи відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) відсутній.
Ураховуючи згадані норми чинного законодавства України, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними та підлягають задоволенню.
Відповідно до положень частини першої статті 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Таким чином, прострочення впродовж тривалого часу виконання зобов'язання відповідачем надало право позивачу відмовитися від замовлення та вимагати повернення коштів. У відповідачки виникло зобов'язання повернути отримані кошти.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, позивач правомірно заявила вимогу до відповідача про повернення їй 2000,00 грн., які нею сплачено відповідачу за надання послуг, які вона не отримала.
Посилання відповідача на те, що з даним позовом слід звертатись до відповідача, як до фізичної особи на підставі вимог ст. 1212 ЦПК України, а не як до ФОП у порядку передбаченому Законом України «Про захист прав споживачів», суд до уваги не приймає, з підстав зазначених вище.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивачки в частині стягнення з відповідача сплачених нею грошових коштів в розмірі 2000,00 грн. підлягає до задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми відповідно до вимог статті 625 ЦК України
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Отже, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, тому суд вважає можливим стягнути інфляційні витрати за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 362,77 грн., 3% річних у сумі 129, 70 грн.
Щодо вимоги про стягнення неустойки.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно ст.ст. 549-551 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За ч. 5ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів'у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Відповідно до ч. 3ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи викладене та факт невиконання послуг з вини відповідача, суд вважає необхідним зменшити суму пені до розміру 2000,00 грн.
Щодо стягнення з відповідачки на користь позивачки моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.
Визначення моральної шкоди міститься у положеннях статті 23 ЦК України, у якій зазначено, що моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно до роз'яснень, які містяться у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 травня 1995 року № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи обставини, встановлені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про спричинення позивачеві відповідачем моральної шкоди, внаслідок невиконання останнім зобов'язань. Зокрема, позивачка змушена була звертатись до суду з позовом для поновлення її порушених прав, що вимагало, в свою чергу, додаткових зусиль та часу, що беззаперечно змінило звичний спосіб її життя.
На підставі викладеного та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що на користь позивача до відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню грошова сума в розмірі 5000,00 грн. Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди суд вважає розумним та співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу.
Судом також враховується правова позиція Верховного Суду висловленої у постанові ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі за № 752/17832/14-ц, а саме, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимогист.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Натомість, за ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Згідно з вимогами частини 1статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлений показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.
Згідно з п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» заподання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем заявлено та задоволено позовна вимога майнового характеру.
За таких обставин, з урахуванням положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача ФОП ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 11, 22, 23, 205, 207, 509, 526, 626, 628, 639, 910 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 272, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про захист прав споживачів - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму, яка сплачена згідно замовлення від 09.02.2022 у розмірі 2 000,00 (дві тисячі гривень 00 коп.); інфляційні витрати за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 362 (триста шістьдесят дві гривні) 77 коп.; 3% річних у розмірі 129 (стодвадцять девять гривень) 70 коп.; пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.), моральну шкоду у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч гривень), а разом 9492 (дев'ять тисяч чотириста дев'яносто дві гривні) 74 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави суму судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК»)
Відповідач: ФОП ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 )
СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна