04 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4356/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Баранник Н.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18.07.2024, (суддя суду першої інстанції ОСОБА_1 ) прийняте в порядку спрощеного провадження в місті Запоріжжі, в адміністративній справі №280/4356/24 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
13.05.2024 ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2023 року (день після звільнення з військової служби) по 18.02.2024 року (дата закінчення 6 місячного строку обрахування середнього заробітку, встановлений Законом № 2352-ІХ);
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 серпня 2023 року по 18 лютого 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні (виключенні зі списків особового складу) 17.08.2023 позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 25% від місячного грошового забезпечення за кожен рік служби. 03.05.2024 на виконання рішення суду у справі № 280/7642/23 була виплачена така допомога у сумі 81851,86 грн. Враховуючи те, що виплата належних позивачу грошових коштів не була проведена у день звільнення з військової служби, позивач вважає, що має право на отримання середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 18.07.2024 задовольнив позовні вимоги частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2023 по 18.02.2024. Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2023 по 18.02.2024 у сумі 427627,50 грн (чотириста двадцять сім гривень шістсот двадцять сім гривень 50 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в позові.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ст. 117 КЗпП України не підлягає до спірних відносин, оскільки вони регулюються спеціальним законодавством. Крім того, суд на думку відповідача повинен був врахувати, що передбачена ст. 117 КЗпП України має бути співмірною та адекватною, Верховний Суд неодноразово вказував, що така компенсація підлягає обмеженню з урахуванням обставин справи.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, заявник просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 з 19.03.2018 по 17.08.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується записами у військовому квитку позивача.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №229 від 17.08.2023 ОСОБА_2 з 17.08.2023 виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
З Єдиного державного реєстру судовий рішень встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі № 280/7642/23, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.03.2024, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 18 (вісімнадцять) календарних років служби.
03.05.2024 відповідачем на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.11.2023 у справі № 280/7642/23 виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у сумі 81851,86 грн. Вказані обставини справи не заперечуються сторонами.
Позивач вважає, що оскільки відповідач тільки 03.05.2024 остаточно розрахувався з позивачем, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, то він має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2023 року по 18.02.2024, у зв'язку із чим звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір між сторонами суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію передбачену ст. 117 КЗпП України за період шість місців, що передують зверненню до суду з позовом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 , від 06.07.2023 у справі №580/3240/19 та інших.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №640/10582/21 зауважено, що спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, дійсно не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Натомість, при вирішення спорів цієї категорії, слід застосовувати положення загального трудового законодавства.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим вважає безпідставними доводи представника відповідача про непоширення норм КЗпП України на спірні правовідносини.
Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
У свою чергу, статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
За приписами частин першої, другої статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Судом встановлено, що після виключення зі списків особового складу (з 17.08.2023) між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено не у день звільнення, а в порушення вимог статті 116 КЗпП України 03.05.2024, тому позивач посилається на наявність підстав для застосування положень статей 117 КЗпП України та виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У межах позовних вимог позивач вважає, що період затримки розрахунку становить проміжок часу з 18.08.2023 по 18.02.2024.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин (період з 18.08.2023 по 18.02.2024) набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 19.07.2022 року, яким текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.
З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, якою передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, з 19 липня 2022 року змінився підхід до правозастосування указаної норми, який передбачає обмеження компенсації шестимісячним строком.
Стосовно посилань відповідача на висновки Великої Плати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо необхідності обмеження розміру компенсації виходячи з критерії співмірності, колегія суддів зазначає, що вказані висновки не можуть бути враховані судом під час розгляду цієї справи, адже висновки ВП ВС стосуються застосування приписів ст. 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022, якою не обмежувався строк, протягом якого особа могла звернутись до суду з позовом про стягнення компенсації, в той час до спірних відносин підлягає застосуванню відповідна норма в новій редакції (з 19.07.2022), якою строк звернення до суду обмежений 6 місяцями.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому підстави для зміни або скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2024 року в адміністративній справі №280/4356/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя Н.П. Баранник