Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
06 грудня 2024 р. №520/18851/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 30.05.2023 року.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з нормативної формули положень ст. 117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст. 117 КЗпП України у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку - 180 днів (з урахуванням обмежень, встановлених ст. 117 КЗпП України).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільнені з військової служби в запас, відповідачем не було нараховано та виплачено грошове забезпечення у повному розмірі. Не погодившись з діями відповідача позивач оскаржив дане рішення до Харківського окружного адміністративного суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 року по справі № 520/17443/23 позов було задоволено частково. 06 червня 2024 року відповідачем на виконання рішення суду були перераховані кошти на загальну суму 29542,80 грн на картковий рахунок, однак не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач не є належним відповідачем у даній судовій справі, оскільки не є розпорядником бюджетних коштів, не має жодних поточних рахунків та цілком і повністю знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_4 , яка, в свою чергу, є фінансовим розпорядником бюджетних коштів, з яких здійснюється грошове забезпечення військовослужбовців, у тому числі відповідача. До того ж, слід зазначити, що саме військова частина НОМЕР_4 , до складу якої входить відповідач, здійснює своєчасне нарахування та виплату заробітної плати військовослужбовцям, а також здійснює замовлення бюджетних коштів для здійснення інших платежів фінансово-господарської діяльності відповідача.
Судовим розглядом встановлено, що позивач проходив військову службу до 30.05.2023 у Військовій частині НОМЕР_2 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 року по справі № 520/17443/23, зокрема, зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та реалізувати виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період: з 24.02.2023 по 19.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду виконано відповідачем та на картковий рахунок ОСОБА_1 06.06.2024 року надійшли грошові кошти на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.09.2023 року по справі № 520/17443/23 у розмірі - 31642,61 грн. (а.с. 11).
Не погоджуючись з відповідачем щодо невиплати середнього заробітку у зв?язку із затримкою розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Положеннями ч. 2 ст. 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В даному випадку належними позивачу сумами є, зокрема своєчасно не донарахована та не виплачена на момент звільнення грошове забезпечення в розмірі 29542,80 грн., виплата здійснена позивачу лише 06.06.2024 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, визначеного ст. 117 КЗпП України.
Тобто, суд зазначає, що відповідач має нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, саме з 31.05.2023 з наступного дня після звільнення, але не більш як за шість місяців, тобто по 31.11.2023.
За таких обставин і правового врегулювання суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 30.05.2023 року та зобов'язання військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.05.2023 по 31.11.2023.
Відносно позовних вимог щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з нормативної формули положень ст. 117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст. 117 КЗпП України у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку - 180 днів (з урахуванням обмежень, встановлених ст. 117 КЗпП України), суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що перерахунок середнього заробітку у зв?язку із затримкою розрахунку при звільненні позивача відбудеться не у відповідності до чинного законодавства, оскільки такий перерахунок ще не проводився.
Так, позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними.
Щодо посилань представника відповідача справи на те, що військова частина НОМЕР_2 підпорядковується військовій частині НОМЕР_4 , яка є окремою юридичною особою та розпорядником бюджетних коштів, у тому числі і щодо виплат грошового забезпечення особовому складу військової частини НОМЕР_2 , у зв'язку з чим відповідач вважає себе неналежним відповідачем, суд зазначає, що позивач проходив військову службу саме у ВЧ НОМЕР_2 , командування якого приймає рішення про нарахування військовослужбовцю відповідних сум грошового забезпечення та реалізує відповідно до законодавчо визначених процедур виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відтак, суд вважає дані твердженя немотивованими та не підтвердженими належними доказами.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо непроведення із ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 30.05.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31.05.2023 року по 31.11.2023 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 06.12.2024 року.
Суддя Бідонько А.В.