Справа № 420/28257/24
05 грудня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання предстанвика відповідача про залишення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 без розгляду
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом розгляду якого, позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.04.2022 року по 09.08.2024 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць за період з 16.04.2022 року по 09.08.2024 року включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, та з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати, індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, та з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022 рік у розмірі 27 днів, за 2023 рік у розмірі 35 днів, за 2024 рік у розмірі 45 днів.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022 рік у розмірі 27 днів ,за 2023 рік у розмірі 35 днів, за 2024 рік у розмірі 45 днів, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати, індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, та з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення індексації грошового забезпечення відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при обрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по звільненню відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року № 460 у розмірі 4% місячного грошового забезпечення кожний повний календарний місяць служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-111 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за період з 16.04.2022 року по дату фактичної виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Ухвалою суду від 07.10.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
12.11.2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в якому відповідач вказує про пропуск позивачкою строку звернення до суду із вказаним позовом та з посиланням на судову справу № 420/5469/22 вважає, що позивачка повинна була бути обізнана з порушенням її прав.
25.11.2024 року від позивачки надійшли заперечення на клопотання про залишення позову без розгляду, згідно з якими, справа № 420/5469/22 жодним чином не пов'язана зі справою № 420/28257/24.
Суд розглянув клопотання представника відповідача, дослідив матеріали справи в частині заявленого клопотання та робить наступні висновки.
Частина 1 ст.118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин 1 та 2 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним рішенням суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі N 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі N 600/5050/23-а.
При цьому, за частиною п'ятою статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Також, суд наголошує, що відповідно до пункту 1 глави Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року N 1423 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року N 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236 дію карантину через COVID-19 продовжено. Карантин скасований на всій території України з 1 липня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа N 380/17776/22, 03 серпня 2023 року справа N 280/6779/22.
Спірні правовідносини виникли (з огляду на дату виплати грошового забезпечення) на час дії статті 233 КЗпП України в редакції після 19.07.2022.
У цій справі позивачка була звільнена зі служби 09.08.2024, а до суду з позовом звернувся 09.09.2024, тобто в межах тримісячного строку з дати звільнення.
Водночас суд зауважує, що до моменту повного з нею розрахунку, позивач не знала та не могла знати про неправильність нарахування та виплати грошового забезпечення.
В адміністративному позові позивач зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 при звільненні позивача та виключенні зі списків особового складу частини, не було доведено під підпис нараховані та виплачені суми грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивачу не було відомо про порушення його права.
Суд встановив, що у відповідь на адвокатський запит представника позивачки відповідач надав відповідь від 04.09.2024 року за № 451/ФЕС з додатками, з якої вбачаються відомості про суми, що нараховані та виплачені позивачу, які місять розрахунок її грошового забезпечення.
Позивачка покладалася на виконання саме Державою обов'язку з вірного нарахування грошового забезпечення (основних та додаткових виплат). Протилежне суперечило б принципу юридичної визначеності та належного урядування. Той факт, що виплата грошового забезпечення є щомісячним платежем не доводить, що позивачка могла знати про порушення своїх прав.
Також, суд враховує доводи позивачки з приводу того, що справа № 420/5469/22 жодним чином не пов'язана зі справою № 420/28257/24, оскілки з огляду на відомості КП «ДСС» предметом розгляду справи № 420/5469/22 був перерахунок пенсії позивачки, яка є пенсіонеркою органів внутрішніх справ та отримує пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01.12.2019 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки позов стосується нарахованих та виплачених позивачу при звільненні сум, який подано до суду в межах тримісячного строку з дати звільнення з військової служби, строк звернення до суду ним не пропущений.
Таким чином, суд робить висновок, що строк звернення до суду із вказаним позовом позивачем не порушено.
Таким чином, суд вважає безпідставними та помилковими доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.
Керуючись ст. ст. 7, 14, 123, 205, п.8 ч.1 ст. 240, ст.ст.248, 256, 294 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Заперечення проти ухвали може бути включене до апеляційної скарги на рішення суду, прийнятого за наслідками розгляду справи.
Суддя Н.В. Бжассо