Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
04 грудня 2024 року Справа №200/8308/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Волгіна Н.П., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльність противоправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 через свого представника, ОСОБА_2 , через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 1 грудня 2015 року по 10 листопада 2021 року у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, виплаченої 10 листопада 2021 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 200/203/21-а;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 1 грудня 2015 року по 10 листопада 2021 року у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року виплаченої 10 листопада 2021 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року у справі № 200/203/21-а;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів за період з 1 березня 2018 року по 9 травня 2024 року у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 3 грудня 2018 року виплаченої 9 травня 2024 року на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2024 року у справі № 200/3094/23;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 1 березня 2018 року по 9 травня 2024 року у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 3 грудня 2018 року виплаченої 9 травня 2024 року на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2024 року у справі № 200/3094/23.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: […] відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; […].
Згідно із п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві, крім іншого, зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; […].
У позовній заяві, поданої до суду в електронній формі, всупереч приписів п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України не вказано місце проживання чи перебування позивача, місце проживання / перебування представника позивача, а також місцезнаходження відповідача - замість цього вказані «адреси» сторін та представника, що не відповідає вимогам КАС України.
Крім цього, в якості «адреси» позивача у позовній заяві зазначено наступну поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Така сама «адреса» наведена і у відомостях про представника позивача.
Жодних пояснень щодо статусу цієї «адреси» у позові не наведено.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (зі змінами та доповненнями):
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги;
місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Згідно із п. 9 Правил реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 2 березня 2016 року (які діяли до 14 березня 2022 року, відомості про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання / перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Пунктом 3 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (діє з 14 березня 2022 року), визначено, що декларування / реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), […] здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Відповідно до п. 5 цього Порядку громадянин України, який проживає на території України, […] зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого / зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати / зареєструвати його.
Згідно з п. 47 зазначеного Порядку посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника (представника) […]: приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) […]; вносить відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) до реєстру територіальної громади […]; формує інформацію про реєстрацію місця проживання (перебування) особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру […]; за зверненням особи, що декларує / реєструє / знімає задеклароване / зареєстроване місце проживання (перебування), або її законного представника (представника) видає витяг з реєстру територіальної громади.
Отже, для підтвердження місця проживання, зареєстрованого до 1 грудня 2021 року, можна подавати відомості про місце проживання, які були внесені до паспорта громадянина України у формі книжечки, після 1 грудня 2021 року - витяг з реєстру територіальної громади або з Єдиного державного демографічного реєстру.
Як вбачається з паспорту громадянина України ОСОБА_3 , копія якого додана до позову, зареєстроване місце проживання позивача з 10 грудня 2019 року - АДРЕСА_2 .
Доказів на підтвердження зміни позивачем місця проживання / перебування на іншу поштову адресу (в тому числі, адресу, наведену у реквізитах позивача та його представника) до позову не додано.
Отже, позовна заява в цій частині не відповідає п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України.
Також у позовній заяві (поданій в електронній формі) всупереч п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України не зазначено відомостей про наявність або відсутність у позивача електронного кабінету (відомостей про наявність у позивача електронного кабінету програмне забезпечення Донецького окружного адміністративного суду «Діловодство спеціалізованого суду» також не містить).
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Вирішуючи питання щодо дотримання/не дотримання позивачем при зверненні до суду із даним позовом строку, установленого законом, суддя виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із ч. 3 даної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 наведеної статті для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Підставою для звернення до суду із даною позовною заяву є незгода позивача із не нарахуванням та не виплатою йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, сплаченої на виконання двох судових рішень 10 листопада 2021 року та 9 травня 2024 року.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата.
Здійснення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати передбачено і ч. 1 ст. 34 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, є складовими заробітної плати (сплачуються з фонду оплати праці).
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових заробітної плати (як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати) наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.
Так, у вказаному Рішенні Конституційний Суд України вказав, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої ст. 95 КЗпП України, ст.ст. 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати. У п. 2.2 зазначеного Конституційний Суд України зазначив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Враховуючи наведене, спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є спором щодо заробітної плати особи.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 5 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 8 травня 2024 року у справі № 600/4133/22-а.
Згідно із висновками Конституційного Суду, викладеними у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013, під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, поняття «грошове забезпечення», «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір про грошове забезпечення охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Подібну правову позицію Верховний Суд висловлював, зокрема, у постановах від 22 травня 2020 року у справі № 808/3200/17, від 4 лютого 2021 року у справі № 160/5393/19, від 10 лютого 2022 року у справі № 420/13606/21, від 8 червня 2023 року у справі № 240/15540/20, від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 та інших.
Разом із цим в КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (в т.ч. компенсації втрати частини доходів) у разі порушення працедавцем законодавства про оплату праці.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013, де вказав, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. […]
У постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 8 лютого 2024 року у справі № 640/22254/21, від 30 травня 2024 року у справі № 280/6009/23 Верховний Суд зазначив, що заявлення до суду позовних вимог стосовно стягнення заробітної плати/грошового забезпечення (в тому числі окремих складових та компенсації втрати частини доходів), на яку працівник мав право станом на 19 липня 2022 року, не обмежується будь-яким строком звернення.
Таким чином, право позивача на звернення до адміністративного суду з приводу нарахування та виплати всіх складових заробітної плати/грошового забезпечення (в тому числі компенсації втрати частини доходів) за періоди до 19 липня 2022 року не було обмежено будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесені зміни, зокрема до КЗпП України.
Так, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023року у справі № 260/3564/22, від25квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 3 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 та інших справах за подібних правовідносин.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів позивач оскаржує (в тому числі) бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати йому компенсації втрати частини грошових доходів за період з 1 березня 2018 року по 9 травня 2024 року (у зв'язку із порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої відповідачем 9 травня 2024 року на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2024 року у справі № 200/3094/23).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, компенсація позивачу втрати частини грошових доходів за період з 1 березня 2018 року по 9 травня 2024 року мала бути нарахована та виплачена йому при виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 10 листопада 2021 року, а саме - 9 травня 2024 року.
Позовну заяву подано позивачем до суду 28 листопада 2024 року.
Отже, позовну заяву в частині позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів за період за період з 1 березня 2018 року по 9 травня 2024 року у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 10 листопада 2021 року подано до Донецького окружного адміністративного суду із пропуском встановленого для цього строку.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Заяву про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 1 березня 2018 року по 9 травня 2024 року та докази на підтвердження поважності причин пропуску цього строку до позову не додано.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. […]
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 161, 169, 171, 172, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 233 Кодексу законів про працю України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльність противоправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів після отримання даної ухвали шляхом надання суду:
- уточненої позовної заяви (в електронній або паперовій формі) із наведення реквізитів сторін відповідно до приписів статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України;
- заяви про поновлення строку звернення до суду із даним позовом в частині позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів за період з 1 березня 2018 року по 9 травня 2024 року у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 10 листопада 2021 року та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
Роз'яснити позивачеві, що при не виконанні вимог даної ухвали, зазначена позовна заява буде повернута і що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Н.П. Волгіна