06 грудня 2024 рокуСправа №160/24294/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України (далі - ДКС України, третя особа), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 липня 2024 року по 31 серпня 2024 року обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року в розмірі 2102 грн. 00 коп.;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме 3028 грн. 00 коп., щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання посади голови в розмірі 10% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 липня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 66 864 грн. 00 коп. з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 липня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно.
В позовній заяві позивач також просить зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області та Державну судову адміністрацію України, як суб'єктів владних повноважень, не на користь яких ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Також, в позовній заяві позивачем заявлено клопотання допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за один місяць.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №391/2013 від 25.07.2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області строком на п'ять років. Указом Президента України «Про призначення суддів» №698/2019 від 17.09.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області безстроково. Наказом голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області №1-к/тр від 10.01.2024 позивачу встановлено доплату за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу з 01.01.2024. Згідно з наказом голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області №42-к/тр від 26.09.2022 позивач приступив до виконання адміністративних повноважень на посаді голови суду з 26.09.2022 по 16.09.2022 включно. При цьому, даним наказом встановлено нарахування та виплату позивачу щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді в суді голови суду у розмірі 10%. Тобто, в 2024 році суддівська винагорода ОСОБА_1 складалась з: посадового окладу + 30% від посадового окладу за вислугу років, плюс 10% від посадового окладу щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді в суді голови суду. За період з липня 2024 по серпень 2024 включно ТУ ДСА в Дніпропетровській області нарахувало позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021», в розмірі 2102 грн. Однак, позивач вважає, що відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач-1 повинен був нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 в розмірі 3028 грн. Внаслідок цього, на переконання позивача, розмір винагороди не відповідає розміру, установленому спеціальним законодавством, у зв'язку із чим він не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачами порушено право на ОСОБА_1 на належне матеріальне забезпечення.
Ухвалою суду від 17.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання. Також, залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ДКС України.
20.09.2024 ТУ ДСА України в Дніпропетровській області надано суду відзив, в якому відповідач-1 проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до частини п'ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Згідно із частиною дев'9 статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Разом з тим, у частині 3 цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Законом «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ (далі - Закон №3460-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. В Законі №3460-ІХ законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону №1402-VIII. Позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом №1402-VIII. ТУ ДСА в Дніпропетровській області, як розпорядник бюджетних коштів, не могло виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом спірного періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, адже є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
23.09.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 .
У підготовче засідання 16.10.2024 учасники справи не з'явились. Про дату, час та місце проведення судового засідання учасники справи повідомлені належним чином.
Ухвалою суду від 16.10.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.11.2024 о 08:30 год.
В судове засідання 13.11.2024 учасники справи не з'явились.
Ухвалою суду від 13.11.2024 постановлено розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Відповідач-2 до суду відзив на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.
На підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Третя особа правом на подання письмових пояснень не скористалась.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №391/2013 від 25.07.2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області строком на п'ять років.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №698/2019 від 17.09.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області безстроково.
Наказом голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області №42-к/тр від 26.09.2022 ОСОБА_1 приступив до виконання адміністративних повноважень на посаді голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області з 26.09.2022 по 16.09.2025 включно.
Наказом голови Солонянського районного суду Дніпропетровської області №1-к/тр від 10.01.2024 «Про встановлення суддям щомісячної доплати за вислугу років» ОСОБА_1 встановлено доплату за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу з 01.01.2024.
Обчислення суддівської винагороди позивачу з 01.07.2024 по 31.08.2024 проведено у відповідності до Закону №3460-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Позивач такі дії ТУ ДСА в Дніпропетровській області вважає протиправними з тих підстав, що відповідно до норм спеціального законодавства суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 гривень.
Відтак, ключовим питанням цього спору є те, чи можна вважати правомірними дії відповідача-1 при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовуються для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У преамбулі № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частини 2 статті 135 Закону України №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону №3460-ІХ установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Судом встановлено, що позивачу суддівську винагороду у спірному періоді обчислено на підставі приписів статті 7 Закону №3460-ІХ, із урахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".
При цьому судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтями 7 Закону №3460-ІХ, разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткового мінімуму, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №3460-ІХ.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас Закон №3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що Закон №3460-ІХ не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону". Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач 1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Відтак, суд доходить висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 гривень, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн у період з 01.07.2024 по 31.08.2024, на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №3460-ІХ була неправомірною.
Позиція суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 в справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 02.08.2023 у справі № 560/5597/22.
Підсумовуючи суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 гривень.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій ТУ ДСА в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 31.08.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 2102,00 грн та зобов'язання ТУ ДСА в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 , виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, а саме 3028,00 грн, а також щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання посади голови в розмірі 10% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01.07.2024 по 31.08.2024 включно, підлягають задоволенню.
Також варто зазначити, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, хоч і не наділено правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та здійснювати виплату у вищому розмірі, втім необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
ТУ ДСА України в Дніпропетровській області як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя та під час розрахунку річного фонду суддівської винагороди судів Дніпропетровської області визначити необхідний та достатній розмір річного фонду суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму у 2021-2024 році.
Такий обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, крім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість відповідачем зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм частини абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за спірні періоди, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, в частині позовних вимог про стягнення з ДСА на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 66 864,00 грн, суд зазначає про передчасність таких вимог, оскільки суми суддівської винагороди лише на виконання цього рішення будуть нараховані. Поки спірні суми не є нарахованими, відсутні правові підстави для задоволення вимог про їх стягнення.
Вирішуючи клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи, що за наслідком розгляду справи судом визначено належний спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача нарахувати позивачу суддівську винагороду, а не присудження її виплати у певному розмірі, клопотання позивача про звернення рішення суду до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги про встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судове рішення, яке набрало законної сили згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання.
Таким чином, наразі відсутні підстави для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.
На підставі частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а докази понесення нею інших судових витрат відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (проспект Дмитра Яворницького, 57, к. 301, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26239738); Державної судової адміністрації України (адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 26255795), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України (адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37567646) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.07.2024 по 31.08.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 2102 грн. 00 коп.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 в розмірі 3028,00 гривень, а також щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу та щомісячної доплати за обіймання посади голови в розмірі 10% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01.07.2024 по 31.08.2024 включно.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар