ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.12.2024Справа № 910/11721/24
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; ідентифікаційний код: 37356833)
до Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 )
про стягнення 78815,81 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
25.09.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» з вимогами до Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича про стягнення 78815,81 грн, з яких 75000,00 грн основного боргу, 1088,11 грн 3% річних та 2727,70 грн інфляційних втрат.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що ним було перераховано відповідачу без достатньої правової підстави (після розірвання Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023) грошові кошти у розмірі 75000,00 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1088,11 грн 3% річних та 2727,70 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 30.09.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 відкрито провадження у справі №910/11721/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/11721/24 відповідач повідомлявся належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 14, кв. 27), що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку про повернення поштового відправлення.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.04.2023 між Фізичною особою-підприємцем Зоріним Віктором Анатолійовичем (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (орендар) укладено Договір №76 суборенди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове строкове платне користування (оренду) нежиле приміщення на 3 поверсі, площею 250 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Уманська, буд. 6.
Відповідно до п. 2.4 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 договір оренди може бути розірвано за згодою сторін.
Згідно з п. 3.1 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 приміщення передаються в тимчасове платне користування та повертаються за актами прийому-передачі, які є невід'ємними частинами даного договору.
У п. 5.1 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 розмір орендної плати за орендовані приміщення становить 23000,00 грн без ПДВ. Починаючи з жовтня 2023 року розмір орендної плати становить 25000,00 грн без ПДВ.
Згідно з п. 5.3 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 перший та останній місяці оренди оплачуються авансом після підписання акту прийому-передачі.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що ним було перераховано відповідачу без достатньої правової підстави (після розірвання Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023) грошові кошти у розмірі 75000,00 грн, які позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1088,11 грн 3% річних та 2727,70 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ст. 765 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, за Актом прийому-передачі нежилого приміщення від 01.05.2023 позивач прийняв у відповідача в орендне користування на умовах Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 нежиле приміщення на 3 поверсі, площею 250 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Уманська, буд. 6.
Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з п. 2.1 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 строк дії даного договору встановлюється з 01.05.2023 та діє до 31.12.2023.
Відповідно до п. 2.3 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 у випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення дії договору жодна зі сторін не повідомила письмово іншу сторону про відмову від даного договору, дія даного договору продовжується на такий же строк (пролонгація). Кількість таких пролонгацій не обмежена.
11.03.2024 між сторонами укладено Угоду про розірвання Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023, в якій сторони дійшли згоди розірвати з 31.03.2024 вказаний договір.
Згідно з п. 3.5 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 майно вважається поверненим орендарем орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі майна.
31.03.2024 між сторонами підписано Акт прийому-передачі (повернення) об'єкта оренди.
Отже, 31.03.2024 між сторонами припинились орендні правовідносини на умовах Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023, та позивач повернув відповідачу об'єкт оренди - нежиле приміщення на 3 поверсі, площею 250 кв.м., за адресою: м. Київ, вул. Уманська, буд. 6.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Згідно з ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2024 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 25000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №53180 від 05.03.2024 (призначення платежу - оренда приміщень за 03/2024 згідно з Договором №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023); 04.04.2024 - позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 25000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №СЦ00005243 від 04.04.2024 (призначення платежу - оренда приміщень за 04/2024 згідно з Договором №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023); 03.05.2024 - позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 25000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №СЦ6630 від 03.05.2024 (призначення платежу - оренда приміщень за 05/2024 згідно з Договором №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023).
Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Суд зазначає, що після розірвання Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023 та фактичного повернення позивачем відповідачу об'єкта оренди 31.03.2024 у позивача не існувало будь-якого обов'язку сплачувати відповідачу орендну плату за березень-травень 2024 року (зважаючи на умови п. 5.3 Договору №76 суборенди нежитлового приміщення від 10.04.2023, де вказано, що перший та останній місяці оренди оплачуються авансом після підписання акту прийому-передачі), у зв'язку з чим суд дійшов висновку в обґрунтованості позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича безпідставно отриманих коштів у сумі 75000,00 грн.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1088,11 грн та інфляційні втрати у розмірі 2727,70 грн. за період з 01.04.2024 по 24.09.2024, нараховані на всю суму боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх необгрунтованості, оскільки у відповідача не могло виникнути обов'язку повернути позивачу грошові кошти раніше дат їх отримання від позивача (наприклад, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати з 01.04.2024, тоді як оплата у сумі 25000,00 грн була здійснена позивачем 03.05.2024).
За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 1012,29 грн (3% річних) та 2675,98 грн (інфляційні втрати), у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» у вказаній частині позовних вимог підлягають частковому задоволенню.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Зоріна Віктора Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; ідентифікаційний код: 37356833) суму основного боргу у розмірі 75000 (сімдесят п'ять тисяч) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1012 (одна тисяча дванадцять) грн 29 коп., інфляційні втрати у розмірі 2675 (дві тисячі шістсот сімдесят п'ять) грн 98 коп. та судовий збір у розмірі 2418 (дві тисячі чотириста вісімнадцять) грн 48 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак