Справа № 454/4361/24
м. Сокаль 04.12.2024 року
Слідчий суддя Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_1 за участю :
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши клопотання слідчого про арешт майна,
Слідчий звернувся в суд з клопотанням та просить накласти арешт на вилучений автомобіль марки «Opel Corsa» р.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 та який перебуває в користуванні ОСОБА_4 .
Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_4 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами рішенням Нововолинського міського суду Волинської області та достовірно знаючи про це, умисно не виконує дане рішення суду, що виражається в тому, що він продовжує керувати транспортним засобом, а саме 29.11.2024 на автодорозі в АДРЕСА_1 керував автомобілем марки «Opel Corsa» р.н.з. НОМЕР_1 .
29.11.2024р. під час огляду місця події вилучено зазначений транспортний засіб.
Слідчий зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що вилучений автомобіль є речовим доказом та з метою його збереження і проведення експертиз існує необхідність накладення арешту на такий.
Згідно ч.4 ст.107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснювалося.
Дослідивши матеріали клопотання, доходжу наступного висновку.
Слідчим суддею встановлено, що відділенням поліції №2 Червоноградського РВП ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024141310000420 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
З протоколу від 28.11.2024р. встановлено, що під час проведення огляду виявлено та вилучено автомобіль марки «Opel Corsa» р.н.з. НОМЕР_1 .
Постановою слідчого від 28.11.2024р. зазначений автомобіль визнано речовим доказом.
Згідно ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно п.18 ч.1 ст.3КПК України до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Частина друга ст.131 КПК України передбачає, що одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
У відповідності до п.2 ч.2 ст.173 КПК України , при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу ).
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу .
За положеннями ст. 171 КПК України клопотання про арешт майна повинно бути мотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном тощо.
Згідно з положеннями ст. 173 КПК України , при вирішенні питання про арешт майна, для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, серед іншого, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, якщо арешт накладається для забезпечення збереження речових доказів, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
З'ясування правової підстави арешту майна, насамперед, пов'язано із кваліфікацією злочину, що внесено до ЄРДР і саме це питання передує з'ясуванню визначених ст.170 КПК України підстав та меті забезпечення кримінального провадження.
В той же час, слідчим не наведено жодних обставин на обґрунтування того, що вилучений транспортний засіб може бути використано як речовий доказ в кримінальному провадженні, не зазначено які експертизи необхідно провести із залученням вказаного автомобіля та які обставини встановити шляхом проведення таких експертиз.
Слідчим не доведено законних підстав та мети арешту транспортного засобу, а також використання його як доказу в кримінальному провадженні, зокрема які обставини можуть бути доведені даним автомобілем як речовим доказом.
Окрім цього, принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим“ (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним“ (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим“ (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість. Імператив надання дієвості принципові верховенства права (правовладдя) вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.
В свою чергу, за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортним засобом, передбачена адміністративна відповідальність за ч.4 ст.126 КУпАП.
Дана норма є спеціальною по відношенню з інкримінованою ОСОБА_5 ч.1 ст.382 КК України та виходячи з принципу верховенства права, має перевагу над нею.
Окрім того, постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції (ст.317 КУпАП).
Відповідно до ч.1 ст.317-1 КУпАП, виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Виходячи з аналізу даних норм, обов'язок виконання рішення суду в справі про адміністративне правопорушення, яким особу позбавлено права керування транспортними засобами, покладено на посадових осіб органів Національної поліції і таке рішення є виконаним з моменту вилучення посвідчення водія.
Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі Броньовський (Broniowski) проти Польші від 22 червня 2004 року).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним. При цьому, як у справі Бакланов проти Росії (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі Фрізен протии Росії (рішення від 24 березня 2005 р.). Суд зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
З урахуванням вищевикладеного, в даному конкретному випадку, безпідставне застосування арешту на транспортний засб, може завдати суттєвих збитків та свідчити про порушення вимог статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції з захисту прав людини, що є неприпустимим.
За таких підстав, у задоволенні клопотання слід відмовити.
Згідно ч.7 ст.237 КПК України, вилучені під час огляду речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Відповідно до ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно вилучено за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна (ст.169 КПК України).
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.172, 173 КПК України,
В задоволенні клопотання слідчого відділення поліції №2 Червоноградського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області ОСОБА_6 про накладення арешту на вилучений автомобіль марки «Opel Corsa» р.н.з. НОМЕР_1 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Слідчий суддя : ОСОБА_1