Справа № 641/4273/19 Номер провадження 22-ц/814/3038/24Головуючий у 1-й інстанції Ткачук Ю.А. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
26 листопада 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Карпушина Г.Л., Лобова О.А.
секретар: Сальна Н.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Максимовського Сергія Олександровича
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2024 року
по справі за позовом Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів,
У травні 2019 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачам на праві спільної часткової власності належить нежитлове приміщення літ. «Д-1» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 119,7 кв.м., по 1/2 частині кожному.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 167561182 від 22.05.2019 відповідачі не мають права власності та право землекористувачів щодо земельної ділянки площею 0,1270 кв. м по АДРЕСА_1 .
Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав, вказана земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Відповідачі використовують дану земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, що їм належить, проте орендну плату за її використання не сплачують.
Посилаючись на зазначені обставини та враховуючи частку кожного з відповідачів у праві спільної часткової власності, час набуття права власності за кожним з відповідачів на вказане нежитлове приміщення, просив суд стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 428 379,97 грн; стягнути з ОСОБА_2 безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 357 550,03 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.10.2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 17 лютого 2020 року, позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради збитки у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою у загальному розмірі 428379 грн. 97 коп. та на користь прокуратури Харківської області судовий збір в сумі 6425 грн. 70 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради збитки у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою у загальному розмірі 357550 грн. 09 коп. та на користь прокуратури Харківської області судовий збір в сумі 5363 грн. 25 коп.
Постановою Верховного Суду від 14.12.2021 року рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 29.10.2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 17.02.2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Розпорядженням Голови Верховного Суду № 4/0/9-22 від 10.03.2022 року "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану" змінено територіальну підсудність судових справ Червонозаводського районного суду м. Харкова та Комінтернівського районного суду м. Харкова, визначено територіальну підсудність справ за Ленінським районним судом м. Полтави.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2024 року позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 5, в інтересах держави в особі позивача Харківської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 428 379 грн. 97 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 357 550 грн. 03 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 6425 грн. 71 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Харківської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору в розмірі 5363 грн. 25 коп.
Рішення суду мотивоване тим, що заявлені до стягнення суми є несплаченими відповідачами та безпідставно збереженими коштами за використання земельної ділянки комунальної власності, на якій знаходиться належне їм нерухоме майно, без укладення договору оренди, тому підлягають стягненню з них на користь Харківської міської ради.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Максимовський С.О., просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставні збережені кошти, є об'єктом цивільних прав, оскільки не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, в Державному земельному кадастрі відсутня інформація щодо реєстрації речових прав на спірну земельну ділянку за Харківською міською радою.
Окрім того, в матеріалах справи відсутня нормативна грошова оцінка земельної ділянки, на підставі якою має здійснюватися обрахунок розміру безпідставно набутих коштів.
Від виконувача обов'язків керівника Слобідської окружної прокуратури Радіна Д.С. до суду надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Просив врахувати правові висновки з аналогічних правовідносин викладені у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 646/4738/19.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Алтуніною Л.А. реєстрованого в реєстрі за № 1123, придбав у власність нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , яке складається з лісопильного цеху, нежитлової будівлі літ. «Д-1», загальною площею 1119,7 кв.м. (т. 1, а.с. 23-24).
Заочним рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 23.03.2016 у справі № 641/12270/15-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21.09.2016, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним по 1/2 частині нежитлового приміщення літера «Д-1», загальною площею 1119, 7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 25-32).
Право власності у відповідачів на 1/2 частину за кожним на приміщення літ. «Д-1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 травня 2019 року № 167561182. (т. 1, а.с. 36-44).
Крім того, згідно вищевказаної Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідачі не мають права власності, а ні право користування на земельну ділянку загальною площею 0, 1270 га по АДРЕСА_1 .
10 квітня 2019 року головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради з урахуванням звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки ТОВ «Геодезично-вишукувальний центр» на виконання листа Харківської місцевої прокуратури № 5 від 26 березня 2019 року вжиті заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та здійснено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації вказаної земельної ділянки.
Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташована нежитлова будівля літ. «Д-1» загальною площею 1119, 7 кв.м.
Земельна ділянка по вищевказаній адресі використовується відповідачами по справі, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Д-1».
Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає - 0,1270 га (т. 1, а.с. 46-47).
Відповідно до наданих суду розрахунків Харківської міської ради загальний розмір безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 та недоотриманих місцевим бюджетом доходів за період з 01 червня 2016 року по 31 березня 2019 року становить 428379,97 грн., а також загальний розмір безпідставно збережених коштів ОСОБА_3 та недоотриманих місцевим бюджетом доходів за період з 01 вересня 2016 року по 31 березня 2019 року становить 357550,00 грн. (т. 1, а.с. 48-56).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про їх доведеність та обґрунтованість.
Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
У частині першій статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Згідно положень статті 80 ЗК України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 14 березня 2002 року на праві власності належало нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , яке складається з лісопильного цеху, нежитлової будівлі літ. «Д-1», загальною площею 1119,7 кв.м., які розташовані на спірній земельній ділянці. В подальшому, в порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, право власності на вищевказане майно на підставі судового рішення було визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по частині за кожним та зареєстровано у визначеному законом порядку.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно із частиною шостою статті 120 ЗК України укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.
Зі змісту статті 125 ЗК України випливає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Зважаючи на положення статті 125 ЗК України, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.
Таким чином, після укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі і державної реєстрації права власності на неї у відповідачів, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташована вказана нежитлова будівля. Незважаючи на те, що нежитлова будівля не може бути відокремлена від земельної ділянки, на якій вона розташована, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов'язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.
Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц (провадження № 61-6606св20).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 виклала правовий висновок про те, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він передбачений як потребами обороту, так і загалом самої природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктах нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані.
Отже, до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій знаходиться цей об'єкт, враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на її території будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об'єкт, стає фактичним користувачем цієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна, а відносини з фактичним користуванням земельною ділянкою без оформлення права на цю ділянку (без укладення) договору оренди тощо та недотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом умовними.
Подібні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.
Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому орендна плата справляється у грошовій формі.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другоїстатті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.
Частиною першою статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
До випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21, від 9 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48гс21.
Суд першої інстанції, з огляду на те, що відповідачі є співвласниками нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, користуються зазначеною земельною ділянкою без попереднього набуття права власності на цю ділянку чи укладення договору оренди земельної ділянки, тобто без достатньої правової підстави, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційних скарг, щодо безпідставності заявлених вимог, з огляду на те, що спірна земельна ділянка не є об'єктом цивільних прав, оскільки не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, є необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Згідно із частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об'єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.
При цьому до правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у даній справі, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу та поділу спільного нерухомого майна між подружжям, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель, таким чином, для застосування положень статті 1212 ЦК України не є обов'язковим встановлення сформованості земельної ділянки.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 646/4738/19 та від 02 липня 2024 року у справі № 644/8837/19, обставини яких є подібними до даної справи.
Посилання апелянтів на необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку безпідставно збережених коштів з огляду на те, що в матеріалах справи відсутній витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.
Розрахунок нормативно грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, чинної на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
При цьому, у матеріалах справи наявне рішення Харківської міської ради 25 сесії 6 скликання від 03 липня 2013 року № 1209/13 «Про затвердження «Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013», у пункті 1.1 якого визначено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01 січня 2013 року та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України (т. 3, а.с. 116-141).
Таким чином, розмір безпідставно збережених коштів відповідачів у період з 01 грудня 2016 року до 30 березня 2019 року розраховано Харківською міською радою як розмір орендної плати за земельну ділянку комунальної власності площею 0,1270 га у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування.
З матеріалів справи вбачається, що об'єкт нерухомості - нежитлове приміщення літ. «Д-1» загальною площею 1 119,7 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці площею 0,1270 га, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 10.04.2019 та Звітом з геодезичної зйомки земельної ділянки (т. 1, а.с. 46-47, 58-64).
Відповідачі не надали жодного доказу на спростування факту користування ними земельною ділянкою площею 0,1270 га, на якій знаходиться належний їм на праві власності об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення літ. «Д-1» загальною площею 1 119,7 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1 , чи користування даною земельною ділянкою іншою особою.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 646/4738/19 вказав, що за відсутності витягу з нормативно грошової оцінки щодо спірної земельної ділянки, за умови наявності у матеріалах справи інших документів, які підтверджують розмір нормативно грошової оцінки, встановлений, зокрема, відповідними органами місцевого самоврядування щодо спірної земельної ділянки, суд вправі ухвалити судове рішення у справі з урахуванням цих документів. У такому випадку рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого можна встановити та вирахувати нормативно грошову оцінку земельної ділянки, є належним доказом у справі.
З огляду на зазначене, поданий прокурором розрахунок безпідставно збережених відповідачами коштів за використання земельної ділянки, є належним доказом у справі, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування у справі, а саме - розміру безпідставно збережених коштів.
Разом із цим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів спростування відповідачами, наданого позивачем розрахунку недоотриманого доходу.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.
Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду апеляційна скарга не містить.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Максимовського Сергія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 05 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О. Ю. Кузнєцова
Судді: Г. Л. Карпушин
О. А. Лобов