Провадження № 11-кп/803/3628/24 Справа № 205/5639/17 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченої - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК України,
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09 січня 2025 року.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд, врахувавши тяжкість кримінальних правопорушень у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , покарання, яке їй загрожує у разі визнання винуватою, та особу обвинуваченої, яка міцних соціальних зв'язків не має, посилався на те, що ризики передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не припинили існувати та застосування менш обтяжливого запобіжного заходу не зможе їм запобігти.
В доповненій апеляційній скарзі захисник просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою змінити ОСОБА_6 запобіжний захід на більш м'який, звільнивши її з-під варти.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги обвинувачений посилається на необґрунтованість раніше застосованого відносно обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Адвокат звертає увагу на те, що обвинувачена не повідомлялась належним чином про дату та час судового розгляду, а рапорти працівників поліції, складені на виконання ухвал про її привід, є недопустимими через те, що їх кількість не відповідає кількості рішень про привід, яке було лише одним. З урахуванням наведених обставин захисник вважає безпідставним й рішення суду про оголошення обвинуваченої у розшук. При цьому, адвокат ставить під сумнів законність затримання ОСОБА_6 , яка опинилася у райвідділі випадково та звертає увагу на те, що у день затримання кримінальне провадження за ч. 4 ст. 186 КК України було закрито, проте відновлено на наступний день. На переконання захисника, обвинувачена не була затримання у зв'язку з її розшуком, а кримінальне провадження у якому їй було обрано запобіжний захід не було відкрито станом на день її затримання, отже відсутні підстави стверджувати, що остання переховувалась. На переконання захисника, продовжуючи строк тримання ОСОБА_6 , суд не дотримався вимог ст. 206 КПК України та не перевірив законності затримання обвинуваченої та перебування у райвідділі, а тому просить апеляційний суду вчинити дії, передбачені ст. 206 КПК України. Окрім цього, захисник зазначає, що ухвалою суду від 12 листопада 2024 року обвинувачений продовжено строк тримання під вартою до 09 січня 2025 року, тобто на 59 днів Між тим, урахуванням часу затримання строк тримання обвинуваченої перевищує строк 60 днів. Що стосується встановлених судом ризиків, то їх адвокат вважає недоведеними. Захисник звертає увагу на тривалість кримінального провадження, докази, які ставлять під сумнів причетність ОСОБА_6 до злочинів, обставини скасування вироку відносно неї, а тому вважає невиправданими подальше тримання її під вартою. Серед іншого, адвокат вважає, що суд безпідставно не визначив обвинуваченій альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачену та захисника, які апеляційну скаргу підтримали, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону не повною мірою.
Як встановлено апеляційним судом та що знайшло своє підтвердження у матеріалах контрольного провадження, 12 листопада 2024 року судом, на розгляді якого перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 , було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою останньої.
Вирішуючи питання про продовження строку застосування запобіжного заходу, суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість подальшого тримання ОСОБА_6 під вартою, та дійшов висновку про існування тих, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не зменшились і виправдовують тримання обвинуваченої під вартою.
Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та погоджується з тим, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачується у вчиненні нетяжких та тяжких корисливих злочинів, міцних соціальних зв'язків та постійно джерела доходу не має.
На переконання колегії суддів, більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 , тому приходить до висновку, що рішення суду про продовження строку тримання під вартою останньої відповідає вимогам ст. 199 КПК України.
Доводи захисника ОСОБА_6 про недоведеність ризиків не заслуговують на увагу, оскільки сукупність даних про тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , та особу останньої, з урахуванням оголошеного на території України воєнного стану, беззаперечно доводить їх існування.
Щодо тверджень захисту про незаконність оголошення у розшук обвинуваченої та її подальше затримання, то вони судом апеляційної інстанції не перевіряються. Колегія суддів звертає увагу на те, що процесуальна поведінка обвинуваченої, яка стала підставою для оголошення її у розшук та подальшого затримання на цьому етапі кримінального провадження не є вирішальною, оскільки решта встановлених судом свідчить про обґрунтованість подальшого перебування під вартою обвинуваченої.
Не є обґрунтованими й посилання захисника на продовження строку застосування судом запобіжного заходу понад 60-денний строк, оскільки це суперечить ухвалі суду. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що строки затримання враховуються судом під час застосування запобіжного заходу, а тому не вдається в обговорення правильності висновків суду при ухваленні цього рішення.
Що стосується доводів захисника про необґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 , то ці обставини не перевіряються судом під час ухвалення рішення про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Як вбачається із матеріалів справи, питання про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було вирішено під час судового розгляду, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.
Водночас, колегія суддів вважає, що з огляду на стадію розгляду провадження, а також тривалість строку ув'язнення ОСОБА_6 , зазначені ризики хоча і не зникли, проте суттєво зменшились, а тому не може погодитись з висновками суду в частині відсутності підстав для застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Так, згідно ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватися слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Такими обставинами є: 1) всі обставини кримінального правопорушення; 2) майновий та сімейний стан підозрюваного, обвинуваченого; 3) інші дані про його особу (наприклад, поведінка під час кримінального провадження); 4) ризики, передбачені в ст. 177 КПК, а критеріями - те, що розмір застави: а) достатньою мірою гарантуватиме виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та, водночас, б) не буде завідомо непомірним для нього. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати за рішенням суду про звернення застави у дохід держави утримувала підозрюваного, обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людини проживання.
Європейський суд з прав людини, у рішенні від 20.11.2010 р. у справі «Мангурас проти Іспанії» зазначив, що гарантії, передбачені пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити явку обвинуваченого в судове засідання. Сума застави повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку. Іншими словами, розмір застави повинен визначатись тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
У рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
При оцінці майнового стану обвинуваченої колегія суддів виходить з того, що матеріали провадження не містять ані доказів отримання нею значного доходу, ані доказів наявності у її власності цінного майна чи інших активів.
Колегія суддів враховує, що обвинувачена ОСОБА_6 раніше не судима, має постійне місце проживання.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, встановлюється у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням даних про особу обвинуваченої та її майновий стан, беручи до уваги обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 , наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які суттєво зменшились, колегія суддів вважає за можливе визначити обвинуваченій розмір застави у 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, внесення якої зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої, запобігти ризикам та не буде завідомо непомірною для неї.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право: залишити ухвалу без змін; скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу захисника слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції - скасувати та відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України постановити нову, якою продовжити щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК України, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Західної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_8 задовольнити частково.
Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до 09 січня 2024 року, з визначенням застави у розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 190840 (сто дев'яносто тисяч вісімсот сорок) грн., яку обвинувачена або інша фізична чи юридична особа може сплатити на депозитний рахунок Дніпровського апеляційного суду (отримувач коштів), код ЄДРПОУ 42270629, МФО 820172, Банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, р/р НОМЕР_1 , та надати документи, що це підтверджує прокурору.
У разі сплати суми застави вважати, що до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді застави, звільнити її з-під варти та покласти обов'язки, передбачені п.п 1-4, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: з'являтись за викликом суду; не відлучатися за межі Дніпропетровської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками, потерпілими та іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3