справа № 204/7997/24
провадження № 3/204/2899/24
25 жовтня 2024 року суддя Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська Некрасов О.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення у відношенні:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, працевлаштованого «Екологія-Д» на посаді водія, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 010374 від 31 липня 2024 року, 31 липня 2024 року о 18 годині 00 хвилин за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_2 , 3 роки, яка чула, як він ображав нецензурною лайкою матір ОСОБА_3 , а також погрожував їй фізичною розправою та казав, що він її вб'є, внаслідок чого ОСОБА_4 злякалась, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 010373 від 31 липня 2024 року, 31 липня 2024 року о 18 годині 00 хвилин за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_1 , 11 років, який бачив, як він ображав нецензурною лайкою матір ОСОБА_3 , а також погрожував їй фізичною розправою та казав, що він її вб'є, внаслідок чого ОСОБА_5 злякався, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 180791 від 31 липня 2024 року, 31 липня 2024 року о 18 годині 00 хвилин за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , перебуваючи з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, вчинив домашнє насильство психологічного характеру по відношенню до дружини ОСОБА_3 , а саме ображав її нецензурною лайкою, погрожував, що вб'є, казав, що розправиться з нею, якщо вона по доброму не залишить квартиру. Внаслідок чого ОСОБА_3 розхвилювалась за власне життя та здоров'я, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 провину у вчиненні адміністративних правопорушень не визнав. Судді пояснив, що він із ОСОБА_3 , яка є його дружиною, перебувають в стадії розлучення. ОСОБА_3 не пускає його до власної квартири та не має бажання виселитися із неї. Постійно провокує сварки, після чого викликає поліцію та на нього патрульні поліцейські складають протоколи про адміністративні правопорушення. Просив провадження по справі закрити.
Потерпіла ОСОБА_3 в судові засідання не з'явилася, про причини своєї неявки судді не повідомила.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідност. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну оцінку, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Склад адміністративного правопорушення цепередбачена нормами права сукупність об'єктивних (об'єкт, об'єктивна сторона) і суб'єктивних ознак (суб'єкт, суб'єктивна сторона), за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає за умисне вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Об'єктивна сторона вказаного правопорушення полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконанні захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходженні корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Згідно п. 3 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність повторюваності; системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.
Особливістю домашнього насильства є також повна влада та контроль кривдника над жертвою насильства.
В своїй постанові Верховний Суд, в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 07 квітня 2020 року, справа № 647/1931/19 (провадження № 51-174км20), зазначив, що Закон № 2227-VIII, яким були внесені зміни до пункту 7 частини 1 статті 284 КПК України, спрямований на реалізацію положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (надалі - Стамбульська Конвенція).
Стаття 2 Стамбульської Конвенції передбачає, що «ця Конвенція застосовується до всіх форм насильства стосовно жінок, у тому числі домашнього насильства…». Пункт (а) статті 3 визначає, що «насильство стосовно жінок» … означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою…». Відповідно до пункту (d) статті 3 «насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно».
Група експертів з питань протидії насильству щодо жінок та домашньому насильству, створена відповідно до Стамбульської Конвенції для контролю за виконанням Сторонами Конвенції (надалі - GREVIO) зазначала, що хоча в статті 3 Конвенція передбачає гендерно-нейтральну дефініцію домашнього насильства, що охоплює як жертв, так і кривдників обох статей, вона також чітко визначає, що домашнє насильства зачіпає жінок непропорційно і, таким чином, є насильством, що є виразно гендерно-обумовленим (gendered).[2] Також вона зазначила, що Конвенція охоплює багато форм насильства щодо жінок, починаючи від каліцтва геніталій і закінчуючи домашнім насильством, під загальним прапором «гендерно-обумовленого насильства щодо жінок», наголошуючи на гендерній нерівності як їх спільній структурній причині,[3] а також що «Конвенція виразно пов'язує насильство проти жінок та домашнє насильство зі шкідливими гендерними стереотипами».[4]
Таким чином, Стамбульська Конвенція та орган, створений для її імплементації, підкреслюють, що термін «домашнє насильство» позначає один з різновидів гендерно-обумовленого насильства, а не окремий від нього вид насильства.
Хоча пункт (b) статті 3 Стамбульської Конвенції сформульований у гендерно-нейтральних виразах, коли визначає види «домашнього насильства» та круг осіб, яких воно може стосуватися, однак це не змінює характеристики домашнього насильства як різновиду насильства, що ґрунтується на певних дискримінаційних, у тому числі гендерних, ознаках.
GREVIO пояснює таке гендерно-нейтральне формулювання тим, що, хоча Стамбульська Конвенція застосовується переважно до жінок, оскільки стосується форм насильства, які відчувають лише жінки тому що вони жінки, або які жінки відчувають набагато частіше ніж чоловіки, але - хоча рідше і менш суворих формах - чоловіки можуть також відчувати деякі форми насильства, що охоплюються Стамбульською Конвенцією, такі як домашнє насильство, зґвалтування та примусовий шлюб. Тож Конвенція заохочує держави-учасників застосовувати її положення до всіх жертв домашнього насильства, включаючи чоловіків, дітей та людей похилого віку,[5] і лише проголошує принцип недискримінації до невичерпного переліку підстав, включаючи гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію, при застосуванні її положень.[6]
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації.
Однак, це жодним чином не свідчить про те, що міжнародні договори мали намір розглядати як «домашнє насильство» будь-яке насильство, що трапляється між членами сім'ї, але яке зумовлене іншими причинами. Суд не має підстав вважати, що законодавець, приймаючи Закон № 2227-VIII, під терміном «домашнього насильства» мав намір визначити більш широке коло діянь, ніж міжнародне законодавство, на імплементацію якого він спрямований.
Тому посилання лише на те, що потерпілим від злочину є член сім'ї обвинуваченого, недостатньо для того, аби стверджувати про існування ситуації домашнього насильства у значенні, яке надається цьому терміну Стамбульською Конвенцією та законом, що ухвалено з метою її імплементації.
Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_3 , 31 липня 2024 року о 18 годині 00 хвилин ОСОБА_1 прийшов до неї додому, хотів поїсти та прийняти душ, оскільки разом вони не проживають (він проживає в гаражному кооперативі «Южний 1»). Вона проживає за вказаною адресою разом із дітьми. Чоловік ОСОБА_5 сів на балконі, вона сиділа в кімнаті з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 грали в коридорі. ОСОБА_1 почав виражатись в її бік нецензурною лайкою, погрожував, казав, що із нею розправиться і краще їй піти по доброму разом із дітьми. Вона говорила йому, що їй потрібно приготувати їсти, на що ОСОБА_1 відповів, що «готуй поки я тобі дозволяю». Коли вона готувала, ОСОБА_1 пив пиво на балконі та продовжував виражатись в її бік нецензурною лайкою, погрожував розправою. Після цього вона взяла дітей та вийшла на вулицю, де і викликала поліцію. Таким чином, має місце обопільний, триваючий спір між подружжям, свідками якого мимоволі стали діти, та пов'язаний виключно зі спільним побутом, житловим питанням та питанням розлучення.
Як було встановлено із пояснень наданих ОСОБА_1 в судовому засіданні, дійсно в нього виник конфлікт із ОСОБА_3 , однак даний конфлікт спровокувала сама ОСОБА_3 , а потім викликала поліцію. При цьому, учасники конфлікту знаходились в стадії розлучення, а також у них виник спір щодо користування житлом.
Окрім цього, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази на підтвердження того, що поведінка ОСОБА_1 була направлена на намагання утвердити або отримати контроль над іншою особою, містить певні дискримінаційні ознаки, наявна мета вчинення домашнього насильства, а тому, на думку судді, дії ОСОБА_1 в ході конфлікту з ОСОБА_3 , не можуть розцінюватись, як домашнє насильство.
Окрім цього, в протоколах про адміністративні правопорушення посадовою особою не розкрита об'єктивна сторона правопорушення, а саме не зазначено, чи була завдана діями ОСОБА_1 шкода психологічному здоров'ю потерпілих, та чи могла така шкода бути завдана діями ОСОБА_1 потерпілим, а також не зазначено мету та мотив вчинення адміністративного правопорушення останнім, не зазначена суть адміністративного правопорушення.
Згідно із вимогами ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване та законне рішення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв'язку з чим відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАПпровадження у справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 173-2, 254, 283, 284, 290, 291 КУпАП, -
Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, в зв'язку із відсутністю складу і події адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя О.О. Некрасов