Справа № 344/15386/24
Провадження № 2/344/3693/24
04 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої-судді Польської М.В.,
секретаря Соляник Т.І.,
за участю
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину,-
Позивач в серпні 2024р. звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину.
Позов мотивовано, тим, що між сторонами 22.09.2011 було укладено шлюб, від шлюбу 28.06.2012 народився син ОСОБА_3 . 02.08.2013 рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області шлюб між сторонами розірвано. В подальшому 04.02.2024 року винесено рішення про стягнення аліментів з відповідача, згідно якого присуджено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 800 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Вважає, що 800 грн. для забезпечення належного рівня для розвитку недостатній. Оскільки відповідач є здоровим, військовослужбовцем та отримує заробітню плату, тому має змогу оплачувати аліменти в сумі 5000грн. Просила збільшити розмір аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі з 800грн., на 5000грн, з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття а також витрати на правову допомогу в розмірі 3500грн.
Позивач в судове засідання не з'явилась, однак представник позивача подала клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав частково. Суду додатково пояснив, що про сина не забуває, який на даний час перебуває з матір'ю за кордоном, завжди піклується про нього. Має нову сім'ю та на утриманні з дружиною в нього ще 5 дітей. З початку війни син ОСОБА_4 навіть перебував за кордоном з його теперішньою дружиною, а не позивачем та всі витрати він ніс самостійно на їх утримання. Кошти по стягненню аліментів, він надавав добровільно, коли було потрібно давав значно більшу суму. Він є військовим, заробітня плата складає близько 42000.00-43000.00грн., але таку суму аліментів в розмірі 5000.00грн. не взмозі оплачувати, тому що він є одним годувальником в сім'ї, та повинен всіх 6-ть дітей забезпечувати однаково, а також дружина перебуває в декретній відпустці по догляду за дитиною до 3 років, окрім того також проходить лікування після поранення. Просив позов задовольнити частково. Щодо витрат на правову допомогу просив відмовити, оскільки колишня дружина в позасудовому порядку (отримуючи більші суми ніж було присуджено рішенням) не зверталась до нього, аліменти не стягувались через органи ДВС, а добровільно, тому був здивований необхідністю звернення позивача до суду, а не до нього безпосередньо.
Заслухавши пояснення відповідача, та дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Згідно копії рішення Івано-Франківського міського суду від 02.08.2013 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено на проживанні з матір'ю (а.с.8-9).
Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
04 лютого 2014 року Івано-Франківського міського суду було винесено рішення, яким позовні вимоги було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 800 гривень щомісячно, але не менше 30 % розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття. Стягнення аліментів розпочати з 05.11.2013 року.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього 947-III від 10.01.2002" Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27.02.1991р. та набула чинності для України 27.09.1991р., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України та зазначеної Конвенції з прав дитини, батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо дитини, не залежно від того чи перебувають вони у шлюбі між собою, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів своєї дитини.
Частиною 2 статті 150 Сімейного кодексу України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно дост.182 Сімейного кодексу України при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Згідно ст.192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.23постанови № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»,розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181,192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження. Стаття 192СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Разом з тим, належить врахувати, що в силу вимог статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» аліменти у розмірі, визначеному рішенням від 04.02.2014 року, є не достатніми для нормального розвитку та забезпечення мінімальних потреб дитини.
Позивачем не долучено до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили її витрати на утримання сина в заявленому пропорційному розмірі. Також не долучено до матеріалів справи документів, які встановлюють розмір її доходів.
Доводи позивача про необхідність стягувати аліменти у збільшеному розмірі зазначеному у позовній заяві не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем не надано жодного доказу про зміну матеріального стану - у відповідача в бік покращення, а у позивача - в бік погіршення.
Натомість, судом приймається часткове визнання відповідачем позову та згода на стягнення з нього аліментів на користь спільної дитини, у розмірі 2500 гривень щомісячно.
Так як визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та наявність підстав для збільшення розміру аліментів, визначеного рішенням Івано-Франківського міського суду від 04.02.2014 року, у справі за та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі у розмірі по 2500.00 грн., щомісячно, до досягнення ним повноліття, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили.
При цьому, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по належному утриманню дитини.
Суд вважає, що оскільки відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини, то такий розмір аліментів, в даному випадку, забезпечить дитині належний рівень її матеріального утримання.
Вказане відповідатиме вимогам закону та не порушуватиме прав як позивача, так і відповідача та сприятиме забезпеченню кращих інтересів дитини.
Стягнення аліментів проводити з дня набрання рішенням законної сили, оскільки відбувається зміна розміру аліментів, котрі вже були рішенням суду присуджені.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з положеннями ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи и пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зі змісту ст. 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме на сторони, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень, та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і положеннями ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду взагалі не надано Акту наданих послуг, а отже не зазначені, які послуги надавались і вартість кожної зокрема, для з'ясування судом пропорційності заявленої вимоги на правову допомогу. Також адвокатом в договорі на правову допомогу не зазначено гонорару, при цьому участі адвокат в судових засіданнях не брала. Також, процесуальна поведінка позивача до звернення до адвоката на правову допомогу і як наслідок позову до суду, не була врегульована з відповідачем (а судове рішення не подавалось до ВДВС на примусове стягнення аліментів). А тому, стягнення витрат на правову допомогу з відповідача задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог щодо стягнення аліментів, судові витрати по справі, що складаються з витрат на сплату судового збору у розмірі 121.20 грн., від сплати яких позивач була звільнена при подачі позову, на підставі п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», - підлягають стягненню з відповідача.
На підставі ст. 51 Конституції України, ст.ст. 141, 180-182, 184, 191 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81-82, 133, 141, 200, 211, 247,263-265, 267-268, 273, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину - задовольнити частково.
Збільшити розмір стягуваних за рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.02.2014 року аліментів, та стягувати з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , аліменти на утримання дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2500 (дві тисячі п'ятсот гривень), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення ним повноліття, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили.
Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 , на користь держави (з зарахуванням на рахунок: UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2024 р.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА