Справа № 204/4399/24
Провадження № 2/204/2433/24
(заочне)
29 жовтня 2024 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
прокурора ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва Галушка Петра в інтересах Держави до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -
01 травня 2024 року заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва Галушко П., в інтересах Держави, звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 із вимогами про стягнення безпідставно набутих грошових коштів (а. с. 1-13).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04 липня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осібпідприємців було внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «Банк Форум». В той же час, приватному нотаріусу Київського міського територіального округу Верповській О.В., в рамках процедури ліквідації неплатоспроможного банку, ПАТ «Банк Форум» після ліквідації передав на депозитне зберігання кошти, згідно реєстру вимог кредиторів банку № 1088 від 02 травня 2019 року. Вказано, що слідчим відділом Печерського управління поліції ГУ НП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022100060000103 від 21 січня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. Так, в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що з рахунку приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. безпідставно знято кошти, що підлягають перерахуванню до Державного бюджету України в порядку, установленому чинним законодавством України. Відповідно до протоколу допиту ОСОБА_3 встановлено, що 18 січня 2022 року, остання через систему «Клієнг-банк» зайшла на свій рахунок депозиту нотаріуса № UA 133805260000026240001114089 в АТ «КБ «Глобус» щоб підготувати річний звіт щодо рахунку коштів та з'ясувала, що залишок коштів значно менший ніж той, який має бути. Згідно виписок по рахунку, нотаріус побачила велику кількість транзакцій від 25 червня 2021 року, в результаті чого з її рахунку було списано кошти на загальну суму 10729120 гривень 62 копійок. Разом з цим, зазначено, що відповідно до первинних документів, на підставі яких вона здійснює перерахування коштів фізичним та юридичним особам, відомості про відповідні перерахування були відсутні, нотаріус не виявила жодного такого документу. Прізвища в додатках відрізнялися від тих, що були зазначені у первинних документах. В тому числі, 25 червня 2021 року кошти з депозитного рахунку нотаріуса були перераховані на рахунок відповідача в АТ «Кредобанк» НОМЕР_1 в сумі 201320 гривень 97 копійок з призначенням платежу «Повернення задепонованих коштів ПІБ, зг. Реєстру деп. Вимог кредиторів ПАТ «Банк Форум» № 1088 від 02.05.2019». Разом з тим, зазначено, що відповідач не є кредитором ПАТ «Банк Форум», згідно реєстру вимог, а тому не має право на повернення від приватного нотаріуса задепонованих банком боржником коштів, а відтак зазначені кошти ним набуто без законної підстави. Тому, прохає суд стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України безпідставно набуті грошові кошти в сумі 201320 гривень 97 копійок.
Ухвалою суду від 07 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін на усунення недоліків (а. с. 48 та на звороті).
23 травня 2024 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 07 травня 2024 року, позивачем усунуто (а. с. 51-66).
Ухвалою суду від 31 травня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 67).
Ухвалою суду від 23 серпні 2024 року у справі здійснено перехід зі спрощеного позовного провадження без виклику сторін до розгляду справи у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін та призначено судове засідання на 13 годину 20 хвилин 09 жовтня 2024 року (а. с. 71), копія якої надіслана учасникам справи 23 серпня 2024 року за вихідним № 20309/24-вих/2/204/2433/24 (а. с. 72).
У судовому засіданні представник позивача - прокурор Костенко О.В., позовні вимоги підтримала в повному обсязі, прохала суд їх задовольнити, обґрунтування надала аналогічні тексту позовної заяви, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 81), причини неявки суду не відомі.
Дослідивши матеріали позовної заяви, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.
Судом встановлено, що 21 січня 2022 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В. звернулася до ГУ НП України у м. Києві із письмовою заявою про вчинення злочину (а. с. 22-24), зі змісту якої вбачається, що з депозитного рахунку нотаріуса викрадено грошові кошти на загальну суму 10729120 гривень 62 копійки.
За вказаною заявою, слідчим відділом Печерського управління поліції ГУ НП у місті Києві відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 190 КК України, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12022100060000103 від 21 січня 2022 року.
З копії протоколу огляду від 09 серпня 2022 року (а. с. 25-27), вбачається, що 25 червня 2021 року з депозитного рахунку нотаріуса Верповської О.В. № НОМЕР_2 , відкритого в АТ «КБ «Глобус», було списано 201320 гривень 97 копійок на рахунок ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , призначення платежу: «ІПН НОМЕР_3 , карт НОМЕР_4 , повернення задепонованих коштів ОСОБА_4 , зг. реєстру акцепт. вимог кредиторів ПАТ «Банк Форум» № 1088 від 02.05.2019».
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19 вересня 2022 року у справі № 757/24882/22-к (а. с. 15-17) задоволено клопотання прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва Сргсяна А.Г. та, накладено арешт на рахунок та грошові кошти у безготівковому вигляді, що знаходяться на рахунку НОМЕР_1 (980 українська гривня), що зареєстрований за ОСОБА_2 та відкритий у ПАТ АБ «Укргазбанк» (ЄДРПОУ 23697280). Позбавлено права на відчуження, розпорядження та користування рахунком та грошовими коштами, що знаходяться на вказаному рахунку.
18 березня 2024 року заступником керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва Галушком П. за вихідним № 57-2196вих-24 направлено повідомлення до Державної казначейської служби України щодо вжиття заходів реагування, у тому числі цивільно-правового характеру, спрямованих на захист інтересів держави в даному випадку (а. с. 33-35).
18 березня 2024 року заступником керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва Галушком П. за вихідним № 57-2196вих-24 направлено повідомлення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо вжиття заходів реагування, у тому числі цивільно-правового характеру, спрямованих на захист інтересів держави в даному випадку (а. с. 36-39).
27 березня 2024 року начальником управління з питань стягнення шкоди Фонду гарантування вкладів фізичних Плотниченком О. надано відповідь 46-3536/24 заступнику керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва Галушко П. (а. с. 40-41), з якої вбачається, що у фону відсутні повноваження здійснювати захист інтересів Держави в даних правовідносинах, оскільки грошові кошти в сумі 201320 гривень 97 копійок підлягали перерахуванню сама приватним нотаріусом Верповською О.В. до Державного бюджету України.
29 березня 2024 року заступником Голови Державної казначейської служби України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Товстенком О. надано відповідь 12-06-06/6831 заступнику керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва Галушко П. (а. с. 42-43), з якої вбачається, що оскільки безпосередньо Казначейству не завдано шкоди, як юридичній особі, то останнє не має підстав для звернення до суду із цивільним позовом до винних осіб.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор, зокрема, звертається до суду з позовною заявою.
Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Стаття 20 ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення».
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Так, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Так, вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї норми безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Кондикційні зобов'язання (лат. - той, що стосується вимоги про повернення) - зобов'язання із безпідставного придбання або збереження майна.
За змістом наведеної норми, кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 у справі № 904/2444/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 22 березня 2021 року у справі № 760/18229/15-ц.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц .
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно з вимогами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Тлумачення положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.
У той самий час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Згідно з вимогами ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19, від 26 травня 2021 року у справі № 202/7994/17.
Так, пунктом 17 розділу VІП Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 серпня 2017 року № 3711, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 вересня 2017 року за № 1104/30972, передбачено, що у разі наявності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 537 ЦК України (відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора), стосовно кредиторів банку, чиї вимоги акцептовані, банк до визначеного виконавчою дирекцією Фонду строку завершення ліквідаційної процедури вносить належні таким кредиторам грошові суми на депозит нотаріусу, нотаріальної контори за місцем знаходження банку.
В свою чергу, ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачено перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, до яких, зокрема, віднесено прийняття у депозит грошових сум та цінних паперів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 85 Закону України «Про нотаріат» нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору. Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми і цінні папери.
Так, відповідно до вимог ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», 04 липня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «БАНК ФОРУМ» як юридичної особи, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.
На підставі вищезазначених норм законодавства, в рамках процедур ліквідації неплатоспроможних банків було забезпечено передання низці приватних нотаріусів в депозит грошових коштів для здійснення виплат кредиторам відповідних неплатоспроможних банків, у зв'язку з чим, на рахунки приватного нотаріусу Верповської Олени Володимирівни в депозит для здійснення виплат кредиторам неплатоспроможних банків 02 травня 2019 року Фондом було перераховано грошові кошти для виплат кредиторам ПАТ «БАНК ФОРУМ», згідно реєстру вимог кредиторів банку № 1088.
Пунктом 5-4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено що кредитор - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, які мають документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
Відповідно до вимог п. 2 розділу IV Порядку формування реєстру акцептованих вимог кредиторів Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3711 від 21 серпня 2017 року Реєстр акцептованих вимог кредиторів повинен містити відомості про кожного кредитора, розмір (суму) його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.
При цьому, пунктом 17 розділу Х Порядку формування вимог кредиторів передбачено, що у разі наявності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 537 ЦК України, стосовно кредиторів банку, чиї вимоги акцептовані, банк до визначеного виконавчою дирекцією Фонду строку завершення ліквідаційної процедури вносить належні таким кредиторам грошові суми на депозит нотаріусу, нотаріальної контори за місцезнаходженням банку.
Приписами ч. 1 ст. 537 ЦК України передбачено, що боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.
Відповідно до вимог ст. 85 Закону «Про нотаріат» нотаріус у передбачених законодавством України випадках приймає від боржника в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх кредитору.
Про надходження грошових сум і цінних паперів нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому грошові суми і цінні папери. Прийняття нотаріусом грошових сум і цінних паперів провадиться за місцем виконання зобов'язання.
Пунктом 1.3 ч. 21 розділу П Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що прийняття грошових сум або цінних паперів у депозит для передавання кредитору здійснюється за відповідною заявою заінтересованої особи (боржника) або за заявою ліквідатора громадянина-підприємця, визнаного банкрутом. Заява реєструється нотаріусом у книзі вхідної кореспонденції і є підставою для вчинення нотаріальної дії.
Відповідно до вимог п. 21 ч. 9.1. розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, видача з депозиту грошових сум або цінних паперів здійснюється за заявою, яку подає депонент, за заявою та рішенням господарського суду, які подає ліквідатор громадянина-підприємця. На заяві нотаріусом здійснюється службова відмітка про встановлення особи депонента, ліквідатора громадянина-підприємця, реквізити документа, на підставі якого особу було встановлено, та вказується документ, що підтверджує право на одержання депозитних сум (свідоцтво про право на спадщину, рішення суду, довіреність тощо).
Згідно з вимогами пункту 10.2 глави 21 вказаного Порядку передбачено, що невитребувані з депозиту грошові суми та цінні папери, що підлягають передачі фізичним та юридичним особам, зберігаються в депозиті державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса протягом одного року, після спливу якого підлягають перерахуванню до Державного бюджету України в порядку, установленому чинним законодавством України.
Так, відповідно до вимог п. 10.2 глави 21 даного Порядку (у редакції, чинній на момент безпідставного набуття відповідачем грошових коштів), строк зберігання коштів в депозиті державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса складав 3 роки.
Таким чином, грошові суми депозиту, які у передбачений строк не видані нотаріусом, у зв'язку з неподанням заяв кредиторами, підлягають перерахуванню до Державного бюджету України в порядку, установленому чинним законодавством України, бо вони є власністю Держави України.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що відповідач не є кредитором ПАТ «Банк Форум», згідно реєстру вимог кредиторів ПАТ «Банк Форум» № 1088 від 02 травня 2019 року, а відтак останній не має права на повернення від приватного нотаріуса Київського міського територіального округу Верповської О.В. задепонованих банком коштів, але, не зважаючи на вказане, 25 червня 2021 року з депозитного рахунку нотаріуса Верповської О.В. № UA 133805260000026240001114089, відкритого в АТ «КБ «Глобус», ОСОБА_2 було списано 201320 гривень 97 копійок на власний рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ АБ «Укргпазбанк», із зазначенням призначення платежу: «ІПН 2994615019, карт 5355086507710837, повернення задепонованих коштів ОСОБА_4 , зг. реєстру акцепт. вимог кредиторів ПАТ «Банк Форум» № 1088 від 02.05.2019», що в свою чергу, свідчить про безпідставність набуття останнім вказаних коштів, а відтак право позивача порушене та підлягає судовому захисту, тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих ним грошових коштів у сумі 201320 гривень 97 копійок на користь Державного бюджету України, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача понесені позивачем судові витрати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 280-288, 354 ЦПК України, -
Позовні вимоги заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва Галушка Петра (01601, м. Київ, бульвар Лесі України, буд. 27/2; ЄДРПОУ 02910019) в інтересах Держави до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід Державного бюджету України (рахунок Державної казначейської служби України UA338999980313010115000026007 ГУК у м. Києві/Печерський район/ 24060300, код класифікації доходів бюджету: 24060300) безпідставно набуті кошти у сумі 201320 (двісті одна тисяча триста двадцять) гривень 97 (дев'яносто сім) копійок.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ 02910019) сплачений судовий збір у сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна