ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
09 листопада 2010 року 15:50 № 2а-9292/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В. та представників:
позивача: ОСОБА_1;
відповідача: не з'явились
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_2
доКиївського міського військового комісаріату
провизнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
16 червня 2010 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) ОСОБА_2 (далі по тексту -позивач, ОСОБА_2) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київського міського військового комісаріату (далі по тексту -відповідач), в якому просить: 1) визнати неправомірною відмову комісара Київського міського військового комісаріату у винесенні на розгляд комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій питання про визначення статусу учасника бойових дій; 2) зобов'язати комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті винести на розгляд звернення ОСОБА_2 від 05 січня 2010 року про визнання учасником бойових дій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-9292/10/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 10 серпня 2010 року.
28 квітня 2010 року у судове засідання не з'явився представник позивача, тому суд оголосив про відкладення розгляду справи на 13 жовтня 2010 року.
13 жовтня 2010 року позивач подав заяву про зміну позовних вимог адміністративного позову, у якій позовні вимоги викладені наступним чином: 1) визнати протиправним рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті від 28 травня 2010 року про відмову в наданні статусу учасника бойових дій; 2) зобов'язати комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті визнати ОСОБА_2 учасником бойових дій.
У зв'язку з необхідністю повідомлення відповідача про зміну позовних вимог, в судовому засіданні 13 жовтня 2010 року суд оголосив про відкладення розгляду справи на 09 листопада 2010 року.
В судовому засіданні 09 листопада 2010 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 09 листопада 2010 року не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до положень статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України справа вирішується на підставі наявних в ній доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, під час проходження військової служби у складі Внутрішніх військ МВС СРСР у 1990 році залучався до виконання спеціальних завдань по охороні суспільного порядку в умовах надзвичайного стану, пов'язаних з масовими анти суспільними проявами на території Азербайджанської республіки в місті Баку, що підтверджується архівною довідкою з Центрального архіву МВС України від 25 листопада 2009 року №3/35-846, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
Згідно наказу начальника Управління внутрішніх військ МВС СРСР по Українській РСР та РСР Молдова від 01 березня 1990 року №60 Про оголошення списку офіцерського складу управління військ та командирів військових частин, які знаходилися в службових відрядженнях по забезпеченню суспільного порядку в Закавказзі, підполковнику ОСОБА_2 зараховано період знаходження в службових відрядженнях по забезпеченню суспільного порядку з 13 березня по 11 червня 1990 року у вислугу років на пенсію на пільгових умовах.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті із заявою від 05 січня 2010 року про визнання його учасником бойових дій.
За результатами розгляду вказаної заяви комісія з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті прийняла рішення про відсутність підстав визнати позивача учасником бойових дій, мотивуючи тим, що охорона громадського порядку відповідно до статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не передбачає надання особам статусу учасника бойових дій, а дія пункту 2 цієї статті на республіки Арменія та Азербайджан не поширюється, в зв'язку з тим, що зазначені республіки не перебували у статусі суб'єктів міжнародного права та входили до складу СРСР.
Позивач не погоджується з таким рішенням комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті та зазначає, що Постанова Кабінету Міністрів від 08 лютого 1994 року №63 до переліку держав і періодів бойових дій на їх території відносить інші країни після грудня 1979 року, при цьому під іншими країнами слід розуміти і країни колишнього СРСР. Посилаючись на Указ Президіуму Верховної Ради СРСР від 19 січня 1990 року №1092-1, яким в місті Баку введено надзвичайний стан в зв'язку зі спробами екстремістських сил насильницьким шляхом відсторонити від влади законно діючі державні органи, та на невизначеність поняття “бойові дії”. На думку позивача, бойові операції по розблокуванню, охороні військових містечок Бакинського гарнізону, охорона складів боєприпасів, роззброєння військових груп “Народного фронту Азербайджану”, людські втрати є достатніми ознаками бойових дій та бойового забезпечення військ.
Відповідач письмового заперечення проти позову не надав, однак спірне рішення підтримав повністю.
Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з адміністративним позовом, вважає його обґрунтованим, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” визначено, що учасниками бойових дій визнаються: учасники бойових дій на території інших країн -військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії. Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
З аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку, що достатніми умовами для надання статусу учасника бойових дій є служба, праця чи відрядження в державах, де в цей період велися бойові дії, та участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.
Судом встановлено, що позивач, будучи підполковником внутрішніх військ МВС СРСР, відповідно до наказу начальника управління внутрішніх військ МВС СРСР від 14 березня 1990 року №57 значиться таким, що відбув у службове відрядження для виконання завдань по охороні громадського порядку за умов надзвичайного стану, пов'язаних з масовими анти суспільними проявами в місто Баку з 13 березня 1990 року.
Відповідно до Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 19 січня 1990 року №1092-1 в зв'язку з різким загостренням обстановки в місті Баку, спробами злочинних екстремістських сил насильницьким шляхом, організовуючи масові безпорядки, відсторонити від влади законно діючі державні органи та в інтересах захисту і безпеки громадян, оголошено з 20 січня 1990 року надзвичайний стан в місті Баку.
Позивач надав в матеріали справи копії публікацій, які містять інформацію про те, що на території Азербайджанської Республіки, зокрема в місті Баку, в 1990 році мали місце масові заворушення, безпорядки з використанням вогнепальної зброї, що супроводжувалися численними людськими жертвами як серед населення так і серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців, та інформацію про участь особового складу внутрішніх військ МВС СРСР у миротворчих операціях.
Так, в статті журналу внутрішніх військ МВС СРСР “На боевом посту” №79 за червень 1991 року зазначено: “…нередко операции по пресечению действий вооруженных экстремистов, в которых участвовали войска, приобретали характер боевых действий и сопровождались потерями среди личного состава…”.
Згідно з частиною другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.
Суд визнає, що обставини існування в Азербайджанській Республіці, зокрема місті Баку, протягом 1990 року масових заворушень та безпорядків з використанням зброї, які призвели до людських жертв, є загальновідомими, та не підлягають доказуванню.
Крім того, в матеріалах справи міститься копія листа Міністерства закордонних справ України від 21 вересня 2005 року №620/14-110-1410, адресованого Міністерству оборони України, з інформацією про юридично визначені періоди бойових дій на територіях держав Кавказу, зокрема, Азербайджанська Республіка визнає ведення бойових дій на своїй території у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 року.
Враховуючи викладене, беручи до уваги законодавче невизначення поняття та ознак бойових дій, на думку суду, дії по забезпеченню громадського порядку, за умови надзвичайного стану в місті Баку відповідають ознакам бойових дій.
Згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63, до переліку держав і періодів бойових дій на їх території віднесено інші країни після грудня 1979 року.
З огляду на статтю 1 Конституції України, яка встановлює, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що по відношенню до держави Україна Азербайджанська Республіка є іншою країною, а тому справедливим буде висновок, що до категорії інші Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 відноситься Азербайджанська Республіка.
В примітці 6 до вказаного вище Переліку зазначається, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Слід зазначити, що зміст цієї примітки не встановлює ніяких обмежень, в тому числі щодо кола осіб, при його застосуванні категорії інші держави. Крім того, як свідчать обставини справи, позивач не перебував на службі у Збройних Силах СРСР, а внутрішні війська МВС СРСР, де він проходив службу, до складу Збройних Сил СРСР не входили.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що Київським міським військовим комісаріатом не доведено правомірність рішення своєї комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових від 28 травня 2010 року про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_2 з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 69, 70, 71, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті від 28 травня 2010 року про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_2.
3. Зобов'язати комісію з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Київському міському військовому комісаріаті визнати ОСОБА_2 учасником бойових дій.
4. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко
Постанову складено в повному обсязі та підписано 15 листопада 2010 року.
Суддя В.А. Кузьменко