ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2024Справа № 910/10819/24
За позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства «Полтаватеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
про стягнення 3 000 000, 00 грн
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Рудницька Ю.О. (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Літвінов Є.В.;
від третьої особи: не з'явився;
Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство «Полтаватеплоенерго» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 000 000, 00 грн.
Позовні вимоги, з посилання на ст.11, 1212 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що позивачем помилково перераховано на рахунок відповідача грошові кошти, а тому вони мають бути повернуті останнім, як безпідставно отримані.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/10819/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче на 15.10.2024.
25.09.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позову та, зокрема, зазначає, що позивачем були сплачені спірні грошові кошти на підставі рахунку на оплату №16005 від 10.05.2024 за поставлений відповідачем у квітні 2024 року, як постачальником «останньої надії», газ, а тому такі кошти не є безпідставно набутими відповідачем.
01.10.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо доводів відповідача викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що не звертався до відповідача як до постачальника «останньої надії» з проханням укласти договір, а мав намір сплатити кошти на користь іншого постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».
08.10.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
14.10.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
У підготовче засідання 15.10.2024 з'явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів. Також суд протокольною ухвалою в порядку ст. 74 ГПК України витребував у позивача докази. Крім цього, суд протокольною ухвалою залучив до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (надалі - третя особа).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 відкладено підготовче засідання на 12.11.2024.
18.10.2024 від представника позивача на виконання ухвали суду надійшли документи.
31.10.2024 від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких, зокрема, зазначено, що в спірний період не поставляв позивачу природній газ, а постачальником позивачу газу з 01.04.2024 був саме відповідач. Справу просив розглядати без участі представника третьої особи.
01.11.2024 від представника позивача на виконання ухвали суду надійшли документи.
06.11.2024 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні призначеному на 12.11.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У підготовче засідання 12.11.2024 з'явились представники сторін, представник третьої особи в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2024.
15.11.2024 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні призначеному на 26.11.2024 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2024 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 26.11.2024 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Представник третьої особи в засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.
Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, що явка представника третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, учасники справи повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представника третьої особи за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 26.11.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
17.06.2024 за платіжною інструкцією № 28182 позивачем здійснено платіж на рахунок відповідача в розмірі 1 000 000,00 грн з призначенням платежу: «Часткова оплата за газ природний за 04.2024р. згідно рахунку №16005 від 10.05.2024 без тендеру ПДВ (20%) 166666,67 ПДВ 20% - 166666,67 грн».
19.06.2024 за платіжною інструкцією № 286910 позивачем здійснено платіж на рахунок відповідача в розмірі 2 000 000,00 грн з призначенням платежу: «Часткова оплата за газ природний за 04.2024р. згідно рахунку №16005 від 10.05.2024 без тендеру ПДВ (20%) 333333,33 ПДВ 20% - 333333,33 грн».
16.08.2024 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№ 05-32/4557, в якому просив повернути помилково перераховані за газ грошові кошти в загальній сумі 3 000 000, 00 грн у термін до 21.08.2024.
Відповіді на вказаний лист матеріали справи не містять.
Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 000 000,00 грн.
Підставами позову є безпідставне утримання відповідачем вказаних коштів, які йому помилково були перераховані.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що вказані кошти не є помилково перерахованими, а сплачені позивачем на підставі рахунку на оплату №16005 від 10.05.2024 за поставлений відповідачем газ, як постачальником «останньої надії» в період квітня 2024 року .
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України (глава 83 Цивільного кодексу України) регулює випадки набуття, збереження майна без достатніх правових підстав.
Згідно з приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2022 у справі №915/517/21 відсутністю правової підстава вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.
Так, позивач звертаючись до суду вказує, що ним помилково перераховано відповідачу 3 000 000, 00 грн.
Суд звертає увагу, що позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки алгоритму розгляду спорів викладено у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17 та від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Як зазначено судом вище, позивач вказує, що ним помилково перераховано відповідачу спірну суму грошових коштів у розмірі 3 000 000, 00 грн згідно платіжних доручень №28182 від 17.06.2024 та №№286910 від 19.06.2024.
Разом з тим, як убачається з копій вказаних платіжних доручень у них зазначено призначення платежу «Часткова оплата за газ природний за 04.2024р. згідно рахунку №16005 від 10.05.2024 без тендеру ПДВ (20%) 166666,67 ПДВ 20% - 166666,67 грн» та «Часткова оплата за газ природний за 04.2024р. згідно рахунку №16005 від 10.05.2024 без тендеру ПДВ (20%) 333333,33 ПДВ 20% - 333333,33 грн».
Відповідачем разом з відзивом надано копію рахунку на оплату (природний газ) №16005 від 10.05.2024 на загальну суму 40 478 168,47 грн за газ поставлений в розрахунковому періоді 1-30 квітня 2024 року на підставі договору постачання природного газу постачальником «останньої надії».
Так, відповідач, як суб'єкт ринку газу, з 01.11.2018 та по сьогодні здійснює ліцензовану діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам, які використовують його (природний газ) для власних потреб, на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 04.07.2017 № 880 «Про видачу ліцензій з постачання природного газу ТОВ «Агросинтез Трейдінг», ТОВ «Маргаз», ТОВ «Агро Газ», ТОВ «Інтро Газ», ТОВ «Поділлягазпостач», СП ПГНК, ТОВ «Вієна Консалт», ТОВ «Нафтогазнадра», ТОВ «Газ та Нафтопродукти», ТОВ «Статус-Трейд», ТОВ «ГК «Нафтогаз України», ТОВ «Альтаір-Інвест» та ТОВ «ТК Індустрія».
Основними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність у сфері постачання природного газу, є Закон України від 09.04.2015 № 329-VIII «Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII) та Правила постачання природного газу, затверджені постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила).
Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону № 329-VIII постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закон № 329-VIII у разі якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника «останньої надії», постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника «останньої надії», та на умовах типового договору постачання постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493 (далі - Кодекс ГТС). Постачальник «останньої надії» визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому КМУ.
Відповідно до розпорядження КМУ від 22.07.2020 № 917-р ТОВ «ГК «Нафтогаз України» було обрано постачальником «останньої надії» строком на три роки.
Законом України «Про оптимізацію структури власності оператора газотранспортної системи України» від 28.07.2023 № 3293-IX частину першу статті 15 Закону № 329-VIII доповнено абзацом четвертим такого змісту: «На період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом шести місяців після його припинення або скасування постачальник «останньої надії» визначається КМУ без проведення конкурсу».
Розпорядженням КМУ від 12.09.2023 № 793-р виконання ТОВ «ГК «Нафтогаз України» обов'язків постачальника «останньої надії» продовжено на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.
Пунктом 1 Розділу VI Правил передбачено, що постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501 (далі - Типовий договір ПОН), який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Внесення до реєстру постачальника «останньої надії» здійснюється автоматично у випадках, передбачених правилами постачання природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2496 та з підстав, визначених Кодексом ГТС.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника (п. 1 розділу VI Правил).
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу ГТС.
ТОВ «ГК «Нафтогаз України» не має права самостійно включати споживачів до реєстру постачальника «останньої надії» та укладати з ними договори з власної ініціативи чи з ініціативи споживачів.
Факт включення позивача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу спожитого позивачем до портфеля постачальника останньої надії (відповідача) з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС №ТОВВИХ-24-14025 від 12.09.2024 та інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10), відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо закріплення споживача з ЕІС-кодом 56XQ0000XAK0U00A в Реєстрі споживачів.
Закон України «Про ринок природного газу» визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (ст. 1).
Згідно з ч. 1, 3 ст.12 Закону № 329-VIII постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону № 329-VIII споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії».
Постачальник «останньої надії» зобов'язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», яка має відповідати типовому договору, роз'яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.
Після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником «останньої надії», передбаченого цим розділом та Законом України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» зобов'язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника «останньої надії» здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником «останньої надії», до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.
Постачальник «останньої надії» має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника «останньої надії». Постачальник «останньої надії» зобов'язаний оприлюднювати на своєму вебсайті та підтримувати в актуальному стані інформацію щодо споживачів, що не є побутовими, з діючими договорами постачання природного газу із зазначенням такої інформації: ЕІС-коди споживачів (точок комерційного обліку); ЄДРПОУ та назва споживача; адреса об'єкта; кінцевий строк постачання природного газу.
Матеріалами справи підтверджується, а позивачем не спростовано, що, зокрема, в квітні 2024 року між сторонами діяв типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».
Так, протягом квітня - травня 2024 року на виконання умов договору відповідачем поставлено позивачу протягом квітня 2024 року - 1 964 901,00 м. куб. природного газу на загальну вартість 40 478 168,47 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Відповідно до п. 2 глави 7 розділу XII Кодекс ГТС у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається оператором ГРМ в інформаційну платформу оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Відповідач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
Отже, оскільки, у відповідності до Правил, договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника та не потребує двостороннього підписання, а згідно із умовами договору, позивач був зобов'язаний оплатити рахунок до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується, що на виконанням умов типового договору, відповідачем, як постачальником «останньої надії» сформовано та направлено позивачу рахунок на оплату (природний газ) №16005 від 10.05.2024 на загальну вартість 40 478 168,47 грн, який частково оплачений позивачем у розмірі 3 000 000, 00 грн згідно платіжних доручень №28182 від 17.06.2024 та №№286910 від 19.06.2024.
Отже, приймаючи до уваги зазначене вище, суд приходить до висновку про необгрунтованість посилань позивача на те, що ним помилково перераховано відповідачу кошти в загальній сумі 3 000 000, 00 грн, оскільки, як установлено судом вище такі кошти були сплачені на підставі рахунку на оплату (природний газ) № 16005 від 10.05.2024 за спожитий в квітні 2024 року газ, а тому вказані грошові кошти не є безпідставно отриманими відповідачем.
При цьому суд відхиляє як необґрунтовані посилання позивача на те, що в квітні 2024 року постачальником природного газу позивачу було Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (третя особа), оскільки в письмових поясненнях від 31.10.2024 (т.1, а.с.238-241) третя особа зазначила, що в спірний період нею не поставлявся позивачу природній газ, а постачальником газу останньому з 01.04.2024 був саме відповідач, як постачальник «останньої надії».
Враховуючи зазначене, оскільки обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та позивачем не доведено факту безпідставності перерахування ним грошових коштів відповідачу, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми грошових коштів у розмірі 3 000 000,00 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Полтавського обласного комунального виробничого підприємства «Полтаватеплоенерго».
Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 05.12.2024.
Суддя Я.А.Карабань