05 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 439/1753/24 пров. № А/857/26571/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Курильця А.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Кулабухової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2024 року, головуючий суддя - Войтюк Т.Л., ухвалене у м. Броди, повний текст якого складено 09.10.2024 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , про скасування постанови і закриття справи про адміністративне правопорушення,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа - начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , в якому просив скасувати постанову №593 від 05 серпня 2024 року за справою про адміністративне правопорушення, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що притягнення ОСОБА_1 05 серпня 2024 року до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, неможливе, оскільки закон який погіршує становище не має зворотної дії відповідно до ст. 8 КУпАП. З моменту вчинення інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення, за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, пройшло більше як три місяці, а відтак згідно ч.1 ст. 38 КУпАП справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю..
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено; скасовано Постанову №593 від 05 серпня 2024 року винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000 гривень, та закрито справу про адміністративне правопорушення.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції не враховано, що вчинене правопорушення Позивачем є триваючим. Триваючим адміністративним правопорушенням є порушення, пов'язані з довготривалим, безперервним невиконанням обов'язків, передбачених правовою нормою. Отже, дане правопорушення вважається триваючим до 25.07.2024 року, до моменту його припинення та санкція статті застосовується в межах санкції статті на момент припинення ним правопорушення.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25 липня 2024 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 майором ОСОБА_3 складено Протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 за порушення ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відповідно до протоколу, встановлено таке: 15.04.2024 року працівниками ТзОВ «Електроконтакт Україна» доведено громадянину ОСОБА_1 розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №А/2764 від 10.04.2024 року про необхідність прибути у ІНФОРМАЦІЯ_5 для звірки облікових даних та проходження медичного огляду 15-16.04.2024 року, однак ознайомитися під підпис громадянин відмовився, причин не повідомив, про що було складено акт відмови. У визначений час, громадянин ОСОБА_1 згідно розпорядження не прибув, причин не прибуття не повідомив. 06.05.2024 року направлено звернення до відділення поліції № 1 Золочівського РВП ГУНП України щодо доставлення громадян які вчинили адміністративне правопорушення. 25.07.2024 року громадянин ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 та повідомив, що перебував на лікарняному.
Відповідно до Постанови №593 від 05 серпня 2024 року за справою про адміністративне правопорушення, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 полковника ОСОБА_2 , вбачається, що 25.07.2024 року складено адміністративний протокол про адміністративне правопорушення (вх. №А/8569 від 25.07.2024 року) за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , за обставин зазначених у протоколі. У постанові вказано, що своїми діями військовозобов'язаний ОСОБА_1 порушив ч.3 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не з'явився за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для продовження медичного огляду, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у зв'язку з чим на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок. Копію постанови ОСОБА_1 отримав 07.08.2024 року, що стверджується підписом позивача на оскарженій постанові.
Обґрунтуванням для складання протоколу та прийняття оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення слугували такі обставини.
Для звірки облікових даних, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу до ТзОВ «Електроконтакт Україна» скеровано Розпорядження № А/2864 від 10.04.2024 року видане начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 . Як вбачається з Розпорядження, оповіщенню підлягали працівники ТзОВ «Електроконтакт України» (працедавець позивача) серед яких значиться позивач ОСОБА_1 . Відповідно до цього розпорядження, дата прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 - 15, 16 квітня 2024 року о 8 год. 30 хв.
На виконання вказаного розпорядження від 10.04.2024 року №А/2764 ТзОВ «Електроконтакт Україна» видало наказ, який доведено до відома працівників, що вказані у розпорядженні, що встановлено на підставі повідомлення працедавця вих. № 65Б/24 від 18.04.2024 року. Як встановлено з цього повідомлення, ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з розпорядженням. Факт відмови зафіксовано в Акті про відмову від ознайомлення, складеного 15.04.2024 року.
У зв'язку із нез'явленням позивача у перший відділ ІНФОРМАЦІЯ_3 для звірки облікових даних та проходження медичного огляду 15, 16 квітня 2024 року, відповідач 06.05.2024 року направив до ВП № 1 Золочівського РВП ГУНП України у Львівській області Звернення щодо доставлення громадян, які вчинили адміністративні правопорушення за статтею (статтями) ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, до ІНФОРМАЦІЯ_7 для складання протоколів про адміністративні правопорушення. Відповідно до вказаного звернення, доставленню до ІНФОРМАЦІЯ_8 підлягав позивач ОСОБА_1 .
На підставі даних медичного висновку про тимчасову непрацездатність № 2мкт-47В2-Т666-Н6АК від 14.04.2024 року сформованого з електронної системи охорони здоров'я, у позивача ОСОБА_1 у періоди з 14.04.2024 року по 16.04.2024 року та з 16.04.2024 року по 23.04.2024 року виникла тимчасова непрацездатність.
Вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення № 593 від 05 серпня 2024 року протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що датою вчинення правопорушення та датою виявлення правопорушення є 16.04.2024 року. Станом на 05.08.2024 року тримісячний строк з дати виявлення правопорушення минув, що є самостійною підставою для закриття провадження у справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 303/2014 від 17 березня 2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено про проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Відповідно до положень абзацу 2 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ) громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону №3543-ХІІ під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За положеннями абзацу 2 частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закону № 2232-ХІІ) громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
З аналізу вищезазначених норм вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частинами 1, 3 ст. 210-1 КУпАП України передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виходячи з наведених правових норм, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене під час дії особливого періоду, є факт неявки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою у встановлений строк.
При цьому, відповідно до частини 7 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.
Тобто за змістом статті 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день виявлення правопорушення.
КУпАП не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.
Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає, зокрема, у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не носить характеру триваючого, а є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час.
Як вказано вище, приведеним вище приписом Закону №3543-ХІІ встановлено обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
З матеріалів справи слідує, що позивач не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у встановлений в розпорядженні строк.
Тобто днем вчинення правопорушення, передбаченого частиною другою статті 210-1 КУпАП, є день, коли позивачем не вчинені дії, які він повинен вчинити цього дня.
Таким чином, датою вчинення правопорушення та датою виявлення правопорушення є 16.04.2024 року, коли позивач не з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 для звірки облікових даних та проходження медичного огляду.
У відзиві відповідач посилався на те, що правопорушення носить характер триваючого, а відносно позивача складено протокол 25.07.2024 року, дата виявлення якого 22.04.2024 року.
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП винесена 05 серпня 2024 року, тобто після закінчення визначеного статтею 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення.
За положеннями пункту 7 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені статтею 38 КУпАП.
Аналізуючи наведене, на час винесення оскарженої постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені частиною першою статті 38 КУпАП, відтак вірним є висновок суду попередньої інстанції про те, що оскаржена позивачем постанова підлягає скасуванню, через що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Так, у п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Бродівського районного суду Львівської області від 09 жовтня 2024 року у справі №439/1753/24 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич
Повний текст постанови складено 05.12.2024 року.