04 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6384/24 пров. № А/857/25519/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року (головуючий суддя Чаплик І.Д., м. Львів) у справі №380/6384/24 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
25.03.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.05.2023 №1410644-2411-1305, від 12.02.2024 № 0510201-2411-1305; зобов'язати ГУ ДПС у Львівській області виключити з інтегрованої картки платника податків заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне вiд земельної ділянки, сплачується фiзособами, які є власниками об'єктiв нежитлової нерухомості (податкові періоди 2022- 2023 роки), з одночасним формуванням про відсутність заборгованості зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується фiзособами, які є власниками об'єктiв нежитлової нерухомості.
Позов обґрунтовує тим, що при визначенні суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яка донарахована позивачу згідно спірних податкових повідомлень-рішень, податковим органом не взято до уваги той факт, що відповідно до довідки від 13.10.2020 № 2/6359, виданої ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» належна позивачу спірна будівля літ «Б-1» по АДРЕСА_1 , загальною площею 761,6 кв. м. використовується як виробнича будівля. Позивач зазначає, що спірне нерухоме майно, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 належать до класу 1251 "Будівлі промислові» (підкласи 1251.1-1251.9), а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 cт. 266 ПК України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 02.05.2023 №1410644-2411-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік на суму 24752,00 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 12.02.2024 №0510201-2411-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік на суму 17009,07 грн. Зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , виключивши дані щодо наявності суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік та 2023 рік, які визначено згідно податкових повідомлень-рішень від 02.05.2023 №1410644-2411-1305 та від 12.02.2024 № 0510201-2411-1305.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування. Відтак, застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав не лише функціональне призначення але і належне використання нерухомого майна, а не належність конкретному суб'єкту - платнику. Вказує, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Звертає увагу, що у долучених до матеріалів справи доказах, відсутня інформація, а також належне підтвердження використання нежитлового приміщення загальною площею 761,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за своїм функціональним призначенням у підприємницькій діяльності. Довідку від 13.10.2020 №2/6359, що видана ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», у якій зазначено, що «будівля літ. «Б-1» по АДРЕСА_1 , загальною площею 761,6 кв. м використовується як виробнича будівля», апелянт не вважає належним доказом, оскільки у повноваження ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» входить лише інвентаризація та виготовлення технічної документації на об'єкти нерухомого майна, натомість відповідне обласне комунальне підприємство не уповноважене підтверджувати факт використання власником об'єкта нерухомого майна у підприємницькій діяльності. Також, зазначає, що п. 63.3 ПК України зобов'язує подавати повідомлення органу до ДПС про майно, яке використовується у господарській діяльності підприємця (об'єкти, пов'язані з оподаткуванням). Строк для подання повідомлення за ф. №20-ОПП встановлюється від дати виникнення зв'язку з господарською діяльністю, зокрема реєстрації майна або прав на таке майно фізичної особи-підприємця (як права власності, так і права користування). Однак, позивачем не було подано до контролюючого органу відповідне повідомлення за ф. №20-ОПП про використання об'єктів нерухомого майна (що стали об'єктом оподаткування за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями) у господарській діяльності. Окрім цього, у матеріалах справи відсутні будь які докази використання позивачем об'єкта нерухомого майна у підприємницькій діяльності за своїм функціональним призначенням. Апелянт наголошує, що позивач не звертався до Головного управління ДПС у Львівській області із заявою про перерахунок податкового зобов'язання, що був нарахований за період 2022-2023 років, а також не надавав жодних документів та доказів, що підтверджують використання об'єктів нерухомого майна у власній господарській діяльності, а тому у податкового органу відсутні підстави для застосування до фізичної особи платника податків ОСОБА_1 пільги по сплаті податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 24 грудня 2007 року, перебуває на обліку у органах державної податкової служби, основним видом діяльності є “виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі» (31.01), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до довідки ОКП “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 13.10.2020 №2/6359, будівля по АДРЕСА_1 , загальною площею 761,6 кв. м. використовується як виробнича будівля.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 жовтня 2020 року №229027571 об'єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 9764746101, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 761,6 кв. м., є виробничою будівлею Б-1, об'єкт житлової нерухомості: ні.
Головним управління ДПС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.05.2023 №1410644-2411-1305, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік на суму 24 752,00 грн. та від 12.02.2024 №0510201-2411-1305, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік на суму 17 009,07 грн.
Не погоджуючись із рішеннями відповідача, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (ПК України).
Відповідно до пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідно до пункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 ПК України податок на майно належить до місцевих податків, а приписами пункту 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Також, повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплені і у статті 143 Конституції України та п.24 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Пунктом 266.5 ст.266 ПК України закріплено порядок встановлення ставок податку зокрема для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб ставки податку, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Так, в порядку ст.266 ПК України Львівською міською радою для нарахування майнових податків та для використання в роботі на адресу Головного управління ДПС у Львівській області було скеровано Ухвалу від 08.07.2021 №1075 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Згідно ухвал місцевого органу в податковий період 2022 року встановлена ставка податку, для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 1% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м., а у податковий період 2023 року встановлена ставка податку, для фізичних осіб, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 1,5% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Відповідно до абзацу першого підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно.
Ставка податку для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються в залежності від місця розташування та типів таких об'єктів нерухомості (пп.266.5.1 ПКУ), а об'єкт оподаткування залежить від виду діяльності та типу будівель чи споруд за ДК 018- 2000 (п.266.2 ПКУ) (постанови Верховного Суду у справах №826/1338/17, №500/90/19).
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України закріплено перелік об'єктів, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких, зокрема, належать будівлі промисловості, віднесені до групи “Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до ДК 018-2000 клас 1251 “Будівлі промислові» віднесено до групи 125 “Будівлі промислові та склади». Клас 1251 “Будівлі промислові» включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 “Будівлі промислові». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Колегія суддів зазначає, що застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Отже, застосування підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Таким чином, фізична особа, яка є власником об'єкта промисловості, за умови використання такого об'єкта за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), має право на застосування податкової пільги, передбаченої нормами підпункту “є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Суд апеляційної інстанції, оглядаючи матеріали справи, зазначає наступне.
Згідно оскаржуваних рішень податковим органом визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, а саме на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 .
Водночас, відповідно до довідки ОКП “Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 13.10.2020 №2/6359, будівля по АДРЕСА_1 , загальною площею 761,6 кв. м. використовується як виробнича будівля.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 жовтня 2020 року №229027571 об'єкт нерухомого майна під реєстраційним номером 9764746101, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 761,6 кв. м., є виробничою будівлею Б-1, об'єкт житлової нерухомості: ні.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо ФОП « ОСОБА_1 » вбачається, що такий здійснює підприємницьку діяльність та зареєстрований як фізична-особа підприємець з 24.12.2007. Основним видом економічної діяльності за кодом видів економічної діяльності (КВЕД-2010) є: 31.01 «Виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі», додатковими КВЕД-2010 є 31.02: виробництво кухонних меблів, 31.09 виробництво інших меблів, та інше.
Таким чином, вищевказаними документами підтверджується, що нежитлове приміщення, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 761,6 кв. м., на яке позивачу нараховано податок згідно зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, є виробничою будівлею, яка в період з 2022 по 2023 роки використовується фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з метою виробництва меблів, і яка відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 належать до класу 1251 "Будівлі промислові" (підкласи 1251.1-1251.9).
Вказаний факт також підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі № 380/11799/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024, в якій предметом спору було визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 06.09.2022. № 2200128-2411-1305», що стосувалось податку на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної дiлянки, що сплачується фiзособами, якi є власниками об'єктiв нежитлової нерухомості, нарахованого ФОП « ОСОБА_1 » за спірне нерухоме майно за період 2021 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач, використовуючи об'єкт нерухомого майна за функціональним призначенням для виробництва меблів має право на податкову пільгу, встановлену підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та звільняється від обов'язку щодо нарахування та сплати податку за правилами наведеної статті Кодексу, а отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 02.05.2023 №1410644-2411-1305 та від 12.02.2024 № 0510201-2411-1305, якими фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік та 2023 рік є протиправними та підлягають скасуванню. Разом з тим, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання Головного управління ДПС у Львівській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , виключивши дані щодо наявності у позивача суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2022 рік та 2023 рік, які позивачу визначено згідно податкових повідомлень-рішень від 02.05.2023 №1410644-2411-1305 та від 12.02.2024 № 0510201-2411-1305.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі № 380/6384/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний