Справа № 560/5673/24
Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
05 грудня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
Позивач звернулась із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого чоловіка ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого чоловіка ОСОБА_2 , починаючи з 21.11.2023.
ІІ. ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.05.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, які полягають у нерозгляді подання ІНФОРМАЦІЯ_1 , що надійшло 22.11.2023 року про призначення ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області розглянути по суті подання ІНФОРМАЦІЯ_1 , що надійшло 22.11.2023 року про призначення ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого чоловіка ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні.
В задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити та здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого чоловіка ОСОБА_2 , починаючи з 21.11.2023 - відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, помилково дійшов висновків про обов'язковість надання довідки уповноваженого органу про перебування членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебуванні на утриманні при поданні відповідної заяви про призначення пенсії, оскільки підпунктом 5 пункту 3 Порядку № 3-1, встановлено відсутність обов'язку подання документів про перебування непрацездатних членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника, зокрема непрацездатною дружиною військовослужбовця, особи, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 27.09.1953.
ІІІ. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та прийняти в цій частині нове рішення, яким рішення задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що згідно п. б ч. 4 ст. 30 Закону № 2262-XII непрацездатними членами сім'ї вважаються: батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю.
Крім того, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог, апеляційну скаргу подано відповідачем в якій він просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що листом головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №2200-0308-8/3696 від 11.01.2024 правомірно відмовлено, позивачу у зв'язку з відсутністю підстав у призначенні пенсії у зв'язку із втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 , оскільки відсутні документи, які підтверджують факт перебування її на утриманні у померлого годувальника
ІV. ВІДЗИВ НА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, вказавши, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою, яка досягла пенсійного віку (її вік 92 роки), передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, крім того є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно), що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААБ № 569150 від 03.12.2012 року.
Крім того, позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 05.06.2003.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
V. РУХ СПРАВИ У СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2024 та від 24.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
VІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджуються копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 27.09.1953.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 04.03.2006.
21.11.2023 з ІНФОРМАЦІЯ_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області надійшло подання (заява) щодо призначення ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого військовослужбовця ОСОБА_2 .
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 11.01.2024 № 2200-0308-8/3696 ОСОБА_1 роз'яснено про те, що для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника необхідно надати довідку уповноваженого органу за місцем проживання про перебування члена сім'ї на утриманні померлого годувальника або рішення суду про перебування на такому утриманні.
VІІ. ПОЗИЦІЯ СЬОМОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ
Апеляційний суд частково погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) (далі Закон №2262-ХІІ), статтями 1-2 та 3 якого визначено коло осіб, які мають право на призначення пенсії за цим Законом.
Відповідно до статті 29 Закону №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
Згідно з частинами першою-другою статті 30 цього ж Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Частиною четвертою статті 30 Закону №2262-ХІІ передбачено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема: д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» регулюється Порядком, який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за №135/13402) (далі Порядок № 3-1).
Згідно п. 2 Порядку №3-1 заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника подаються членами сім'ї померлого годувальника, якому на момент смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважені структурні підрозділи міністерств та інших органів. У такому самому порядку подаються заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника членами сім'ї померлого годувальника, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, а також у разі відсутності в органах, що призначають пенсії, пенсійної справи померлого годувальника.
Якщо померлому годувальнику вже було призначено пенсію, заява про призначення пенсії у разі втрати годувальника подається до органу, що призначає пенсії.
Відповідно до п. 10 Порядку №3-1 для призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються такі документи: заява; копія свідоцтва про смерть годувальника; витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв'язку зі смертю; висновок про обставини загибелі чи смерті внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов'язків (обов'язків військової служби); довідка уповноважених органів з місця проживання про перебування членів сім'ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника або рішення суду про перебування на утриманні; документи, передбачені абзацами третім, шостим - дев'ятим пункту 7 цього Порядку.
Для призначення пенсії в разі втрати годувальника батькам, дружині (чоловіку), зазначеним у пунктах «б», «в», «д» статті 30 Закону (2262-12), додатково подаються такі документи: копія свідоцтва про шлюб; довідка МСЕК про визнання особи інвалідом; копія трудової книжки або довідка органів державної податкової служби про облік платника податків - суб'єкта підприємницької діяльності (для осіб, зазначених у пункті «д» статті 30 Закону (2262-12).
Звертаючись з заявою про призначення пенсії, позивач посилалась на те, що вона має право на пенсію в разі втрати годувальника, як дружина померлого ОСОБА_2 згідно статті 30 Закону №2262-XII.
Спірним питанням у даних правовідносинах є неподання позивачем до заяви про призначення пенсії свідоцтва про шлюб, що, відповідно до позиції відповідача, не дає підстав для призначення пенсії в разі втрати годувальника як дружині загиблого.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
З аналізу положень статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слідує, що її метою є захист членів сім'ї померлої особи. При цьому, законодавство не містить визначення поняття «дружина», яке входить до переліку осіб - членів сім'ї, наділених правом на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Так, згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджуються копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 27.09.1953.
Актом від 17.06.2023 підтверджується, що ОСОБА_1 проживала із своїм чоловіком ОСОБА_2 до дня його смерті.
Крім того, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою, яка досягла пенсійного віку (її вік 92 роки), передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, крім того є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно), що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААБ № 569150 від 03.12.2012 року.
Отже, позивачка була дружиною ОСОБА_2 , знаходилась на його утриманні, оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи (довічно) та перебуває на пенсійному забезпечені передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV, а тому має право на отримання пенсії по втраті годувальника.
Таким чином, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262- ХІІ, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити та здійснити виплату пенсії позивачу в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого чоловіка ОСОБА_2 , починаючи з 21.11.2023, колегія суддів враховує таке.
В силу вимог частин першої, п'ятої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтею 12 Європейської Конвенції з прав людини, яка ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, закріплено право на шлюб, за яким чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.
Статтею 14 Конвенції передбачено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина закріплені у Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №1263-VII від 13.05.2014, дія якого поширюється і на таку сферу суспільних відносин, як соціальний захист.
За нормами статті 1 цього Закону, ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними, - трактується як непряма дискримінація і є однією із форм дискримінації, що за нормами цього Закону забороняється.
За правилами частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «О'Донох'ю та інші проти Сполученого Королівства» вказав, що стаття 12 Конвенції гарантує основоположне право чоловіка та жінки на шлюб та створення сім'ї. Здійснення права на шлюб призводить до виникнення соціальних, особистих та правових наслідків. Воно здійснюється відповідно до національного законодавства Договірних Держав, але встановлені ним обмеження не повинні перешкоджати або зменшувати право в такий спосіб або в такій мірі, щоб порушити саму суть права.
У рішеннях по справах «Пічкур проти України» та «Вілліс проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини вказав, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.
У рішенні по справі «Тлімменос проти Греції» Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було порушено статтю 14 (заборона дискримінації) вказавши, що право на захист від дискримінації щодо здійснення прав, гарантованих Конвенцією, порушується і тоді, коли держави, без об'єктивного і розумного виправдання, застосовують до осіб однаковий підхід, ігноруючи при цьому те, що їхні ситуації значно різняться.
Згідно пункту 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.2 ст.9 КАС України).
Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію втраті годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, - з 21.11.2023. Водночас повторне зобов'язання відповідача щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії не призведе до ефективного вирішення спору.
VІІІ. ВИСНОВОК ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови. Натомість апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
в задоволенні апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області - відмовити повністю.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та в цій частині прийняти нове рішення.
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, які полягають у нерозгляді подання ІНФОРМАЦІЯ_1 , що надійшло 22.11.2023 року про призначення ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за померлого чоловіка ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника померлого чоловіка ОСОБА_2 , відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" починаючи з 21.11.2023.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.