П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/31204/23
Головуючий І інстанції: Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 10.10.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним і скасування наказу, а також зобов'язання вчинити певні дії, -
13.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати незаконним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2023р. №58 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді «попередження про неповну службову відповідність»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому премію та інші складові грошового забезпечення за жовтень 2023р., невиплачені внаслідок накладення на підставі наказу від 24.10.2023р. №58 дисциплінарного стягнення.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що спірний наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження про неповну службову відповідність є неправомірним і безпідставним, оскільки відповідачем не надано жодного обґрунтування обраному виду дисциплінарного стягнення (на противагу менш суворим видам дисциплінарного стягнення, серед іншого, і зауваження). Військова частина НОМЕР_1 , на переконання позивача, не надала належної оцінки щодо співмірності тяжкості вчиненого проступку - не вчинення ним дій, передбачених функціональними обов'язками позивача.
Представник відповідача, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, позивач 11.11.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.10.2024р. та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
11.11.2024р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
28.11.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - майор ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 20.08.2021р. серії НОМЕР_2 .
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.07.2022р. №170, позивач, призначений наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.06.2022р. №45 на посаду командира Військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 , прийняв справи і посаду з 11.07.2022р.
Цим же наказом позивачу встановлено тарифний розряд - 23 та оклад за посадою - 4930 грн. на місяць.
Відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 21.10.2023р. №2456, на підставі п.п.82,257 «Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ», звільнено з займаної посади і призначено позивача, начальника 853 центру забезпечення охорони державної таємниці повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 , ВОС - 3001003 (в порядку просування по службі).
23.10.2023р. начальник відділу охорони державної таємниці та захисту інформації - помічник командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 на ім'я командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » подав доповідну записку №350/174/6414/ОКП/ПС, в якій зазначив про те, що з метою виконання бойових (спеціальних) завдань у складі відділу охорони державної таємниці ОКП ПвК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » 03.10.2023р. прибув начальник відділення технічного захисту інформації 853 центру забезпечення охорони державної таємниці (військова частина НОМЕР_3 ) капітан ОСОБА_3 .
Капітан ОСОБА_3 заступив на чергування у якості чергового відділу охорони державної таємниці ОКП (чергового по органу шифрованого зв'язку) 04.10.2023р.
Під час чергування по органу шифрованого зв'язку 04.10.2023р. ОКП капітан ОСОБА_3 показав слабкі знання вимог нормативної та технічної документації до засобів криптографічного захисту інформації, ключових документів, ведення діловодства чергового ОШЗ ОКП, низькі практичні навички у роботі на засобах КЗІ, незнання штатної структури управління та ОКП повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
З огляду на зазначене, а також з метою недопущення зриву своєчасного доведення термінової документальної службової та секретної інформації, що обробляється за допомогою засобів КЗІ, до командування ОКП повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », помічником командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 було прийнято наступні рішення:
- знято з чергування по Відділу охорони державної таємниці (органу шифрованого зв'язку) ОКП начальника відділення технічного захисту інформації 853 центру забезпечення охорони державної таємниці капітана ОСОБА_3 ;
- за слабкі знання вимог нормативної та технічної документації до засобів КЗІ, ключових документів, ведення діловодства чергового ОШЗ ОКП, низькі практичні навички у роботі на засобах КЗІ, незнання штатної структури управління та ОКП повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітана ОСОБА_3 притягнути до дисциплінарної відповідальності - оголосити догану.
Також, попередньо встановлено:
- капітан ОСОБА_3 має допуск до шифрів та шифрувальної роботи наданий наказом начальника Центрального управління охорони державної таємниці та захисту інформації Генерального штабу Збройних Сил України від 26.06.2023р. №86дск;
- відповідно до наказу начальника 853 центру забезпечення охорони державної таємниці «Про надання доступу до шифрів та проведення доппідготовки» від 31.07.2023р. №60ад/дск та згідно з Планом допідготовки (від 31.07.2023р. №350/853/8/195т/ПС) була організована допідготовка офіцера;
- за результатами прийнятих заліків був складений висновок про допуск до шифрів (самостійної роботи із засобами КЗІ) від 31.07.2023р. №350/853/8/204т/ПС;
- наказом начальника 853 центру забезпечення охорони державної таємниці від 12.08.2023 №7т капітан ОСОБА_3 допущений до самостійної роботи на засобах криптографічного захисту інформації та самостійного чергування.
Враховуючи вищезазначене - встановлений факт про формальний і спрощений підхід з боку позивача при проведенні допідготовки та оцінки рівня знань капітана ОСОБА_3 .
Відповідно, майором ОСОБА_1 допущені порушення:
- вимог керівних документів з питань організації та забезпечення безпеки спеціальних зв'язку, а саме: п.п.2.14 та 2.15 «Інструкції з організації та забезпечення безпеки спеціальних видів зв'язку в Україні» (затв. наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 18.11.2023р. №0015/Ш), а також «Положення про орган шифрованого зв'язку 853 центру забезпечення охорони державної таємниці» (інв. №31 т/к);
- вимог п.111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України і «Положення про 853 Центр забезпечення охорони державної таємниці» (затв. наказом командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 05.08.2022р. №527сд/дск (інв. № 52дск).
У зв'язку із цим, зокрема, запропоновано:
- за допущений формальний підхід у підготовці підлеглого особового складу до самостійної експлуатації засобів КЗІ та самостійного чергування, порушення п.п.2.14 та 2.15 «Інструкції з організації та забезпечення безпеки спеціальних видів зв'язку в Україні» (затв. наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 18.11.2023р. №0015/Ш) та «Положення про орган шифрованого зв'язку 853 центру забезпечення охорони державної таємниці», вимог п.111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та «Положення про 853 Центр забезпечення охорони державної таємниці» (затв. наказом командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 05.08.2022р. №527сд/дск) притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності - оголосити догану.
- з метою залучення до чергування по відділу охорони державної таємниці (органу шифрованого зв'язку) ОКП відрядити іншого представника зі складу 853 центру забезпечення охорони державної таємниці.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 24.10.2023р. №58, за порушення вимог ст.ст.11,16 та 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, неналежне виконання своїх посадових обов'язків з охорони державної таємниці у ввіреній військовій частині, що призвело до загрози витоку секретної інформації, та нездатність організувати належний стан охорони державної таємниці, позивача, командира Військової частини НОМЕР_3 , було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та «попереджено про неповну службову відповідність».
Не погоджуючись із прийнятим наказом, вважаючи його протиправним, а також заперечуючи законність утримання відповідачем коштів з грошового забезпечення, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, як наслідок, відсутності правових підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відносини між Державою в особі її компетентних органів (посадових осіб та службових осіб) та громадянами, що складаються з приводу проходження військової служби регламентовані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, «Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170), «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008), «Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV), «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV), «Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. №608).
Відповідно до ст.9 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці Збройних Сил України мають права та свободи із урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Згідно зі ст.11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно та чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним та дисциплінованим; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.
У свою чергу, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Дані обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту внутрішньої служби).
З аналізу наведених норм законодавства слідує, що правила поведінки та обов'язки, покладені на військовослужбовців, зокрема, стосовно неухильного дотримання вимог Конституції України та Законів, дотримання зразка високої культури, скромності й витримки, збереження військової честі, захисту своєї й поваги гідності інших людей, поширюються на військовослужбовця не лише під час несення ним служби, а й у вільний від несення служби час.
За змістом ст.ст.26,27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення або ж провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
При цьому, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за такі правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до ст.58 Статуту внутрішньої служби, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову, мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан, а також збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини; за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції і законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
За правилами ст.59 Статуту внутрішньої служби, командир (начальник) зобов'язаний: планувати роботу і здійснювати заходи відносно підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами; знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів та розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим та справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності; здійснювати заходи щодо безпеки особового складу військової частини, корабля (підрозділу) та інших осіб під час роботи з озброєнням, бойовою, іншою технікою, обладнанням, проведення стрільб, навчань, несення вартової та внутрішньої (чергової та вахтової) служби, виконання інших військових обов'язків.
У разі неможливості виконання службових обов'язків у зв'язку з відбуттям за межі гарнізону, через хворобу та з інших поважних причин командир (начальник) для виконання таких службових обов'язків, відповідно до ст.60 Статуту внутрішньої служби, призначає одного з заступників. Якщо штатний заступник відсутній і ніхто не був призначений командиром (начальником), командування бере на себе старший за посадою, а у разі відсутності старшого за посадою - старший за військовим званням, про що доповідає старшому командирові (начальникові).
За визначенням, наведеним у ст.ст.1 та 2 Дисциплінарного статуту, військовою дисципліною є бездоганне та неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту унормовано, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі, установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення про необхідність притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Право командира, за змістом ст.6 Дисциплінарного статуту, віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, окрім випадку віддання явно злочинного наказу або ж розпорядження.
Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Окрім того, командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором або ж погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, з негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи чи вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів, враховуючи встановлені законодавцем вимоги відносно дотримання військової дисципліни, насамперед звертає увагу на особливості періоду, під час якого виникли ці спірні правовідносини. Так, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, у відповідності до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/22 в Україні введено «воєнний стан» із 05:30 год. 24.02.2022р. строком на 30 діб.
Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.
Починаючи з 24.02.2022р., вся Країна мужньо бореться за виживання, надаючи реальний опір агресору. У таких умовах особлива відповідальність покладається на військових, оскільки згідно з приписами ст.2 Закону №2232-ХІІ саме вони несуть державну службу особливого характеру, яка полягає у здійсненні професійної оборони держави, її незалежності та територіальної цілісності.
Враховуючи обставини, які склались на цей час у державі, дотримання дисципліни, виконання бойових наказів та, зокрема, володіння обстановкою на ділянці відповідальності є першочерговими обов'язками всіх військовослужбовців.
Наведена правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 30.04.2024р. у справі №420/17256/22.
У відповідності до ст.45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
Так, за вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим же Статутом, за винятком випадків, передбачених КУпАП. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, останні несуть відповідальність згідно з КУпАП. У разі ж вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
На військовослужбовців, за приписами ст.48 Дисциплінарного статуту, можуть бути накладені дисциплінарні стягнення, зокрема, у вигляді зауваження, догани та суворої догани.
Згідно з ч.1 ст.84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування.
Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Якщо ж вину військовослужбовця повністю доведено, то командир приймає рішення стосовно накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення і обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення такого правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (ч.1 ст.86 Дисциплінарного статуту).
Отже, як чітко слідує зі змісту наведених положень, командир фактично самостійно вирішує, чи призначати службове розслідування, водночас притягнення службової особи до дисциплінарної відповідальності можливе виключно за наявності повної доведеності вини військовослужбовця. Для притягнення до дисциплінарної відповідальності, достатньо, щоб був зафіксований факт порушення та невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку.
Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи прийнято рішення у межах дискреційних повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення та чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням.
Так, зі змісту наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що за результатами службової діяльності ОСОБА_1 на посаді командира Військової частини НОМЕР_3 було допущено низку вагомих порушень Статуту внутрішньої служби та законодавства у сфері охорони державної таємниці, що, фактично, призвело до погіршення стану охорони державної таємниці у ввіреній йому військовій частині, а саме:
- за результатами перевірки цієї військової частини управлінням Держспецзв'язку в Одеській області у серпні 202р. - стан організації та забезпечення безпеки шифрованого та кодованого зв'язку не повною мірою відповідає вимогам з організації і забезпечення безпеки спеціальних видів зв'язку (акт від 01.09.2022р. №40/03-819т);
- за результатами перевірки цієї військової частини управлінням Держспецзв'язку в Одеській області у червні 2023р. - стан організації і забезпечення безпеки шифрованого та кодованого зв'язку не повною мірою відповідає вимогам з організації і забезпечення безпеки спеціальних видів зв'язку (акт від 31.06.2023р. №40/08-899т);
- за результатами проведення спеціальної експертизи наявності умов надання (переоформлення) спеціального дозволу для провадження діяльності пов'язаної з державною таємницею у Військовій частині НОМЕР_3 УСБУ в Одеській області у червні 2023р. - стан охорони державної таємниці не повною мірою відповідає вимогам законодавства про державну таємницю (акт від 19.06.2023р. №65/11-5603/дск).
Окрім цього, в ході перевірки представниками Відділу охорони державної таємниці та захисту інформації Військової частини НОМЕР_1 набуття спроможностей за фахом військовослужбовцями військової частини НОМЕР_3 встановлено факт низької підготовки військовослужбовців за займаними посадами, а також незнання ними функціональних обов'язків за напрямками охорони державної таємниці, криптографічного захисту інформації та технічного захисту інформації.
Вищенаведені випадки є наслідком відсутності належного контролю з боку командира Військової частини НОМЕР_3 , особистою незацікавленістю щодо нормалізації стану справ у ввіреній військовій частині, що призвело до створення передумов до витоку секретної інформації підлеглим особовим складом.
Зазначені вище порушення і були кваліфіковані відповідачем як грубе порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст.11, 16, 58 Статуту внутрішньої служби щодо:
- постійного підвищення рівня військових професійних знань, вдосконалення своєї виучки і майстерності, знання та виконання своїх обов'язків та додержання вимог Статутів Збройних Сил України;
- виконання службових обов'язків, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою;
- особистої відповідальності перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, забезпечення охорони державної таємниці.
У той же час, слід зазначити, що наведені вище обов'язки також узгоджуються з покладеними на ОСОБА_1 , як командира Військової частини НОМЕР_3 , обов'язками відповідно до «Положення про Військову частину НОМЕР_3 повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України» (затв. наказом командувача повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 05.08.2022р. №257ад/дск).
Враховуючи специфіку правовідносин, щодо яких виник спір, та їх законодавче врегулювання, у взаємозв'язку з доводами апелянта, судова колегія зважає на те, що згідно зі ст.1 Закону України «Про державну таємницю» від 21.01.1994р. №3855-XII, державна таємниця (секретна інформація) - це вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою. При цьому, охорона державної таємниці - це комплекс організаційно-правових, інженерно- технічних, криптографічних і оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втрат її матеріальних носіїв.
Відповідно до ст.18 Закону №3855-XII, з метою охорони державної таємниці впроваджуються: єдині вимоги до виготовлення, користування, збереження, передачі, транспортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації; обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або ж поширення іншим шляхом секретної інформації; обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної таємниці, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів, що їм належать; режим секретності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, а також організацій, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею; особливості здійснення державними органами їх функцій щодо державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею; технічний та криптографічний захисти секретної інформації; спеціальний порядок допуску і доступу громадян до державної таємниці; дозвільний порядок провадження державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями діяльності, пов'язаної з державною таємницею.
Статтею 19 цього Закону передбачено, що єдині вимоги до виготовлення, обліку, користування, зберігання, схоронності, передачі та транспортування матеріальних носіїв секретної інформації встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За змістом п.3 «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затв. постановою Кабінетом Міністрів України від 18.12.2013р. №939 зі змінами) забезпечення охорони державної таємниці на підприємстві, в установі, організації покладається на їх керівників.
Керівник зобов'язаний бути обізнаним з вимогами законодавства у сфері охорони державної таємниці, із станом справ у структурних підрозділах підприємства, установи, організації, своєчасно вживати заходів для забезпечення режиму секретності, здійснювати постійний контроль за охороною державної таємниці на підприємстві, в установі організації.
Посадові особи та громадяни, винні у невжитті заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом (ст.39 Закону №3855-XII).
Таким чином, з огляду на важливість вжиття всіх можливих заходів для надійної та ефективної охорони державної таємниці (в умовах правового режиму воєнного стану), регламентацію законодавством України прямого обов'язку командира забезпечувати охорону державної таємниці у ввіреній йому військовій частині, систематичне порушення вимог керівних документів в сфері охорони державної таємниці особовим складом Військової частини НОМЕР_3 , та, як наслідок, виникнення загрози для витоку секретної інформації командира Військової частини НОМЕР_3 майора ОСОБА_1 , на думку колегії суддів, відповідачем цілком правомірно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності саме у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
Жодного спростування встановлених обставин позивачем ані під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду наведено не було та відповідних доказів не надано.
Зі змісту ж матеріалів справи слідує, що позивач фактично заявляє про порушення відповідачем процедури притягнення його до дисциплінарної відповідальності, як в частині призначення та проведення службового розслідування, так і обрання виду дисциплінарного стягнення.
З цього приводу, колегія суддів в цілому погоджується із висновками суду попередньої інстанції та наголошує на тому, що проведення службового розслідування не є обов'язковою передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Відповідно, призначення службового розслідування є правом, а не обов'язком особи, яка приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, з врахуванням конкретних обставин як вчиненого проступку так і конкретних умов, за яких він скоєний.
Враховуючи, що факт неналежного виконання посадових обов'язків на ділянці відповідальності фактично й не заперечувався ОСОБА_1 , відповідно, такий факт не потребував додаткового доказування.
Судом апеляційної інстанції береться до уваги і те, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Верховний Суд у постанові від 07.12.2018р. у справі №807/1325/16 сформував правову позицію, яка полягає у тому, що Дисциплінарний статут не визначає конкретної послідовності та черговості накладення на військовослужбовця дисциплінарних стягнень за ступенем їх суворості. Це, у свою чергу, наділяє уповноважену особу дискреційним правом самостійно визначати вид стягнення за його суворістю в залежності від конкретних обставин дисциплінарного правопорушення.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постановах від 18.02.2021р. у справі №1.380.2019.000616, від 09.12.2020р. у справі №804/3564/17 та постанові від 10.04.2019р. у справі №813/3020/16.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення. Судовий контроль при оцінці актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень є обмеженим. Так, за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими стосовно фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Застосоване ж до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, передбачене п.«г» ст.48 Дисциплінарного статуту, відповідає військовому званню позивача і накладено командиром, який володіє необхідним обсягом дисциплінарної влади, що позивачем не заперечується, як і сам факт неналежного виконання своїх посадових обов'язків. У той же час, колегія суддів, у контексті доводів апеляційної скарги позивача, вважає застосований вид дисциплінарного стягнення (який не є найсуворішим) цілком співмірним та пропорційним складу такого дисциплінарного правопорушення, тим більше допущеним ним в умовах правового режиму воєнного стану.
Колегією суддів не встановлено жодних обставин, які б могли свідчити про те, що висновки відповідача, якими він мотивував наявність підстав для застосування до майора ОСОБА_1 виду дисциплінарного стягнення, як попередження про неповну службову відповідність, є довільними, нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів.
Що ж стосується доводів позивача про те, що накладення на нього дисциплінарного стягнення має певний зв'язок з його переведенням на іншу посаду, то судова колегія вважає, що зазначене припущення жодного логічного та послідовного обґрунтування зі сторони ОСОБА_1 як під час розгляду даної справи у суді 1-ї інстанції, так і під час її апеляційного перегляду також не знайшло. Позивач, що насамперед враховується колегією суддів, не спростовує того факту, що ним дійсно допущено неналежне виконання посадових обов'язків, чим було створено загрозу витоку секретної інформації.
Додатково слід наголосити, що чинним законодавством України передбачено саме право, а не обов'язок військовослужбовця, щодо якого проводиться службове розслідування, та дисциплінарної комісії надавати і, відповідно, одержувати пояснення щодо обставин, які досліджуються. Ненадання таких пояснень не є перешкодою для подальшого розгляду матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку та проведення службового розслідування (і лише у тому разі, якщо таке було призначено). Крім того, а ні Дисциплінарним статутом, а ні Порядком №608 не конкретизовано місце, де саме мають бути надані відповідні пояснення. При цьому, військовослужбовець може надати пояснення як письмово, так і членам дисциплінарної комісії під час проведення бесіди.
Отже, враховуючи межі апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів, оцінивши доводи учасників справи та надані ними докази, підстав для скасування рішення суду з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача, не знаходить.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб'єктивній думці останнього.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 05.12.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко