П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6252/23
Головуючий І інстанції: Харченко Ю.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 18.07.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
27.03.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною діяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати «додаткової винагороди» за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за відповідні періоди з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р., з 01.07.2022р. по 14.07.2022р.;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому додаткової винагороди за безпосередню участь в бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за періоди з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р., з 01.07.2022р. по 14.07.2022р., у загальному розмірі - 128333,33 грн., з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач приймав безпосередню участь у бойових діях - забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії в періоди з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р. та з 01.07.2022р. по 14.07.2022р. у загальній кількості - 55 днів. У зв'язку із цим, для виплати додаткової грошової винагороди, начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено лист від 13.09.2022р. №802/4007 та рапорт від 26.09.2022р. із відповідними додатками, проте на теперішній час, як на переконання позивача, він протиправно та безпідставно не отримав додаткової грошової винагороди за безпосередню участь у бойових діях.
Відповідач, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не розгляді рапорту командира взводу О та ППС роти ВСП ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 26.09.2022р. в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за періоди: з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р. та з 01.07.2022р. по 14.07.2022р. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути рапорт командира взводу О та ППС роти ВСП ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 26.09.2022р., за наслідками якого здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену згаданою Постановою КМУ за періоди: з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р., а також з 01.07.2022р. по 14.07.2022р., з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків та правової оцінки суду. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач 09.01.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
24.01.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - солдат ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 в межах запровадженого в державі військового стану.
На підставі бойового розпорядження начальника штабу - заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.05.2022р. №73дск, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.05.2022р. №70 відряджено в оперативне підпорядкування начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 для виконання завдань за призначенням посадових осіб, серед яких, і солдата ОСОБА_1 .
У відповідності до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 14.05.2022р. №113, який був виданий на підставі розпорядження командувача ОУВ «Примор'я» від 12.05.2022р. №1252, бойового розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 20.05.2022р. №2022/86/1, а також витягу з журналу бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_5 інв. №107, рапорту командира зведеного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_6 від 18.07.2022р. №3618 військовослужбовці ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в тому числі, і позивач були направлені та введені у склад сил та засобів для виконання завдань у ІНФОРМАЦІЯ_7 ( АДРЕСА_1 ).
ОСОБА_1 приймав безпосередню участь у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, про що, згідно з абз.4 п.3 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022р. №912/з/29, було видано відповідну довідку від 18.07.2022р. №20.
Згідно з іншою довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 18.07.2022р. №24, позивач приймав безпосередню участь у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в періоди з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р. та з 01.07.2022р. по 14.07.2022р.
16.09.2022р. старшим лейтенантом ОСОБА_2 , командиром взводу О та ППС роти ВСП ІНФОРМАЦІЯ_1 подано рапорт до з проханням виплатити, в тому числі і ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168.
Однак, станом на час звернення до суду, позивач так і не отримав додаткову грошову винагороду за безпосередню участь у бойових діях.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової грошової винагороди відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за вказані вище періоди, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить із наступного.
Статтею 17 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При цьому, у відповідності до п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. за №5-рп/2002, служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Так, ч.5 ст.17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Ці положення, як зазначив у цьому рішенні Конституційний Суд України, поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України тощо.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.
За приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, дія якого, в силу приписів ч.1 ст.3, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У ч.2 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз.1 та 2 ч.4 ст.9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, а також Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває.
Як передбачено у ст.1 Закону №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або ж в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За змістом ст.16 Закону №389-VIII, за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені у відповідності до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов'язаних із запровадженням та здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
У розумінні ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991р. №1932-XII, військові формування - це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань та частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями та призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності та національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Відповідно до ст.12 Закону №1932-XII, участь в обороні держави разом з Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022р. №64 і №69, 28.02.2022р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168.
Ця постанова набрала чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022р.
Постановами Кабінету Міністрів України від 22.03.2022р. №350, від 01.07.2022р. №754, від 27.09.2022р. №1066, від 08.10.2022р. №1146, від 20.01.2023р. №43 до цієї Постанови №168 були внесені відповідні зміни та доповнення.
За правилами п.1 Постанови №168 (зі змінами, внесеними згідно з Постановами від 07.03.2022р. №217 від 22.03.2022р. №350) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки, оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 в абз.1 п.1 Постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць».
При цьому, у постанові від 06.04.2023р. у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди, а саме «до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 грн. щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Таким чином, на підставі аналізу наведених норм чинного законодавства України можна дійти висновку, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. на місяць є складовою грошового забезпечення, що виплачується військовослужбовцям на період воєнного стану та, відповідно, підлягає збільшенню до - 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі останніх у бойових діях, а також забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.
Реалізація вказаних вище приписів Постанови №168 дійсно вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди із метою встановлення переліку бойових дій та заходів, що передбачені в абз.1 п.1 згаданої Постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.
Також, про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств і державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди та одноразової грошової допомоги, що передбачені Постановою №168, вказано і в п.2-1 цієї Постанови, доповненому у відповідності до Постанови №793. Зокрема, Постановою №793 доповнено Постанову №168 п.2-1 такого змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
Так, рішенням, донесеним телеграмою Міністра оборони України від 25.03.2022р. №248/1298 (застосовувалась до 01.06.2022р.) та Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022р. №912/з/29 (застосовується з 01.06.2022р., а Телеграма №248/1298 втратила чинність) встановлено порядок нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, під час здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, додаткової грошової винагороди в розмірі 30000 грн. та 100000 грн. гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Вказана телеграма Міністра оборони України №248/1298 підлягала обов'язковому виконанню з 24.02.2022р. всіма підрозділами Міністерства оборони України, а також Збройних Сил України й розповсюджувало свою дію на всіх військовослужбовців Збройних Сил України.
У подальшому, Телеграму №248/1298 змінено і про такі зміни доведено до відома телеграмою від 18.04.2022р. №248/1529. При цьому, суть змін полягала у тому, що в підставах видання довідки про безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях або заходах належало обов'язково зазначати документи, як: бойовий наказ (бойове розпорядження) або журнал бойових дій та рапорт (донесення) командира підрозділу про участь в бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до п.2 Телеграми №248/1298, на період дії воєнного стану військовослужбовцям, у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) в розмірах:
100000 грн. - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або ж забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);
30000 грн. - іншим військовослужбовцям із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку зі звільненням з військової служби.
Згідно з п.3 цієї Телеграми, райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави-відповідними рішеннями (наказами, директивами або розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій (вахтовий, журнал) або ж журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) щодо участі кожного військовослужбовця (у тому числі із доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Пунктом 4 Телеграми №248/1298 встановлено, що командирам військових частин (установ), до яких відряджені військовослужбовці інших органів військового управління та військових частин (установ), щомісячно до 5 числа повідомляти військові частини (установи) за місцем штатної служби військовослужбовців про підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цієї телеграми.
За змістом п.5 Телеграми №248/1298, виплата додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. чи 30000 грн. здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командиром (начальником) військових частин. В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн. за місяць обов'язково зазначити підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) (зразок наведено в додатку № 2 до цієї телеграми).
Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (п.5 Телеграми №248/1298).
23.06.2022р., з метою подальшого врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, Міністром оборони України прийнято інше рішення від 23.06.2022р. №912/з/29 у вигляді «Окремого доручення».
Абзацами 3-4 п.3 цього рішення визначено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів слід здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) чи журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах слід надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець. При цьому, у підставах про видання такої довідки належить обов'язково зазначати вищевказані документи.
Пунктом 14 відповідного Рішення було передбачено, що доручення належить застосовувати з 01.06.2022р.
Разом із цим, необхідно наголосити на тому, що відповідно до п.2 «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992р. №731) нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов'язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб'єкта нормотворення, підлягають державній реєстрації.
За правилами п.3 Положення №731, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, що прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін'юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується сторонами по справі, а ні рішення Міністра оборони України, що доведені Телеграмами №248/1298 та №248/1529, а ні рішення №912/з/29 у вигляді Окремого доручення, не були зареєстровані в установленому порядку в Міністерстві юстиції як нормативно-правові акти.
Також, у контексті вказаного слід звернути увагу, що фактично нормативно-правовий акт для врегулювання питання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди згідно з Постановою №168 прийнятий Міністерством оборони України лише - 25.01.2023р. Саме тоді прийнято наказ №44, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.01.2023р. за №177/39233, і яким було внесено зміни до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260).
Так, вказаним Наказом №44 фактично було доповнено Порядок №260 новим розділом, в якому передбачено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода згідно з Постановою №168 у розмірі 100000 грн. виплачується тим військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або ж забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення цих заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).
Пунктом 4 вказаного розділу XXXIV встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Однак, вказаний нормативно-правовий акт набрав законної сили 31.01.2023р., лише з моменту офіційного оприлюднення після реєстрації в Міністерстві юстиції України та застосовується з 01.02.2023р., про що безпосередньо зазначено в п.3 Наказу №44.
Таким чином, надаючи оцінку аргументам відповідача про невідповідність наданої позивачем довідки, колегія суддів зважає на те, що в періоди з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р. та з 01.07.2022р. по 14.07.2022р., коли позивач брав безпосередню участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, Постанова №168 взагалі не містила жодної норми, якою б передбачалося, що порядок і умови виплати передбачених Постановою видів додаткової винагороди, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Згадані зміни, як вбачається з висновків суду та фактично не заперечується відповідачем, були внесені Постановою №793, яка набрала чинності лише 19.07.2022р.
Відповідно, на момент виникнення спірних правовідносин Постанови №793, що включила до Постанови №168 бланкетну норму про встановлення порядку, а також умов виплати додаткової винагороди керівниками відповідних міністерств та державних органів, не існувало, тобто діяла така редакція Постанови №168, яка встановлювала право на отримання додаткової винагороди за безпосередню участь в бойових діях або в забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, з безпосереднім перебуванням в районах здійснення зазначених заходів.
З огляду на наведене вище, в період з 20.05.2022р. по 14.07.2022р., який охоплюється спірними правовідносинами, діяла первісна редакція Постанови №168, в якій не містилося бланкетних норм про затвердження порядку та умов виплати додаткової винагороди керівниками відповідних міністерств та державних органів, а тому на момент виникнення таких правовідносин телеграми Міністра оборони України могли застосовуватися лише в порядку та у спосіб, який відповідає положенню Постанови №168 та спрямовані на її виконання.
Більше того, правозастосування таких телеграм у спосіб, що за змістом є позбавленням особи права на отримання відповідної додаткової винагороди є протиправним та не відповідає змісту та призначенню відповідного нормативно-правового акту.
При цьому, слід зазначити про те, що довідка від 18.07.2022р. №24 про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях, забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірні періоди повністю відповідає вимогам щодо її змісту, містить посилання на накази керівництва, бойові розпорядження та витяг з журналу бойових дій, була підписана посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 , скріплена гербовою печаткою та зареєстрована в діловодстві, а тому вона не викликає сумніву щодо її походження.
Наявність цієї довідки є достатнім підтвердженням факту безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в періоди з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р. та з 01.07.2022р. по 14.07.2022р., що, в свою чергу, є достатньою та належною підставою для видачі наказу командиром про виплату відповідної додаткової винагороди військовослужбовцю.
Жодних документів, які б підтверджували недійсність вказаної довідки, матеріали справи не містять і відповідачем не надано.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, наведене свідчить про наявність законодавчо передбачених підстав для визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві - ОСОБА_1 додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях (забезпечення здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії), встановлену Постановою №168 за періоди з 20.05.2022р. по 31.05.2022р., з 01.06.2022р. по 30.06.2022р., з 01.07.2022р. по 14.07.2022р.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 05.12.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко