05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11022/23
Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,
повний текст судового рішення
складено 11.03.2024, м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 у справі №400/11022/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
04.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно не розгляду заяви від 27.07.2023 про надання інформації та відмови нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 гривень за періоди з 01.05.2022 по 30.06.2022, а також з 01.02.2023 по 20.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду в розмірі 100 000 гривень за періоди з 01.05.2022 по 30.06.2022, а також з 01.02.2023 по 20.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що в періоди з 01.05.2022 по 30.06.2022, а також з 01.02.2023 по 20.06.2023 він брав участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій. Однак, відповідачем протиправно не виплачено гарантованої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» додаткової винагороди в розмірі 100000грн.
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, стверджуючи, що в періоди з 01.05.2022 по 30.06.2022 солдат ОСОБА_1 не входив до складу будь-яких угрупувань військ, які залучались до виконання бойових (спеціальних) завдань, а тому не має право на отримання передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» додаткової винагороди в розмірі 100000грн. Також, відповідач зауважує, що в період з 01.02.2023 по 20.06.2023 позивач виконував бойові завдання у районах, які не входять до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерством оборони України з приводу заявлених позовних вимог до суду першої інстанції подано власні пояснення, у яких зазначено, що право прийняти рішення щодо наявності підстав для виплати військовослужбовцю додаткової винагороди надано командиру військової частини, у якій він проходить службу, адже саме йому відомо суть та характер завдань, що виконував військовослужбовець.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 у справі №400/11022/23 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Приймаючи вищевказане рішення окружний адміністративний суд вказав, що в період з 01.05.2022 по 30.06.2022 ОСОБА_2 не входив до складу будь-яких угрупувань військ, які б залучалися до виконання бойових завдань. Також, судом першої інстанції установлено, що в період з 01.02.2023 по 20.06.2023 позивач виконував бойові завдання у районах, які не входять до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій.
Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду позивачем подано апеляційну скаргу в якій, з посиланням на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції безпідставно тягар доказування покладено на нього. Як стверджує позивач, окружним адміністративним судом не витребувано усіх необхідних доказів у справі. На думку ОСОБА_3 , у періоди з 01.05.2022 по 30.06.2022, а також з 01.02.2023 по 20.06.2023 він брав участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, а тому має право на отримання передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» додаткової винагороди в розмірі 100000грн.
Скориставшись наданим, приписами чинного процесуального законодавства, правом військовою частиною НОМЕР_1 до апеляційного суду подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач повністю погоджується із висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 11.03.2024. Натомість, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 уважає безпідставними.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку із положеннями чинного, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з урахуванням такого.
Зокрема, колегією суддів установлено, що 24.02.2022 відбулась повномаштабна військова агресія російської федерації на територію України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Президентом України 24.02.2022 видано Указ №69/2022 «Про загальну мобілізацію».
З матеріалів справи убачається, що в межах спірного періоду ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
З урахуванням наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2023 №171 ОСОБА_2 з 20.06.2023 вибув до нового місяця служби - військової частини НОМЕР_2 .
Наказом військової частини НОМЕР_2 від 06.07.2023 №176 позивача звільнено з військової служби за сімейними обставинами.
Як стверджує позивач, у періоди з 01.05.2022 по 30.06.2022 та з 01.02.2023 по 20.06.2023 він брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій та виконував бойові завдання з виявлення повітряних цілей противника.
Натомість, за такі періоди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» додаткової винагороди в розмірі 100000грн. відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено.
Означене власне й слугувало підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
У зв'язку з повномаштабною військовою агресією російської федерації проти України 24.02.2022 Президентом України видано Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію.
28.02.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 названого рішення Уряду, в редакції чинній у період з 01.05.2022 по 30.06.2022, було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми “єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
У період з 01.02.2023 по 20.06.2023 пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» було викладено в наступній редакції: «Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах».
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
З метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», Міністром оборони України видано директиви від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 №248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) телеграмами, окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29, які протягом спірного періоду регулювали питання визначення документального підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця в означених діях і заходах.
У директиві від 25.03.2022 № 248/1298 Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), до складу якого, серед іншого, змістовно включено виконання військовослужбовцем:
- бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;
- бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
- бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;
- бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
- завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;
- бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об'єкти, що охороняються, звільнення таких об'єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;
- бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);
- виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;
- виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;
- здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;
- здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;
- виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.
У пункті 3 цієї директиви Міністр оборони України установив, що райони ведення бойових дій та склад створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, що підставою для виплати ОСОБА_4 передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» додаткової винагороди в розмірі 100000грн. необхідна наявність сукупність двох обов'язкових умов, а саме безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також перебування під час виконання таких завдань безпосередньо в районах ведення бойових дій.
Як стверджує позивач, у період з 01.05.2022 по 30.06.2022 він проходив службу на ПЗРК «Ігла 1» в першій зведеній батареї з виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей.
Натомість, жодних доказів на підтвердження означеного матеріали справи не містять.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі №400/11022/23 від військової частини НОМЕР_1 витребовувались такі докази:
- довідка про нараховане і виплачене ОСОБА_1 за період служби у ВЧ НОМЕР_1 з 02.02.2022 по 20.06.2023 грошове забезпечення, із зазначенням окремо кожної з виплат (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, з обов'язковим зазначенням додаткових видів грошового забезпечення, включаючи і додаткову винагороду згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022, премії) та дат їх виплат;
- копії бойових наказів, витягів із журналу бойових дій/журналу ведення оперативної обстановки за періоди служби з 01.05.2022 по 30.06.2022, та за період з 01.02.2023 по 20.06.2023 (що стосується позивача);
- рапортів командирів, а також постових відомостей по посту «Стріла» з 01.05.2022 по 30.06.2022, та за період з 01.02.2023 по 20.06.2023, які підтверджують участь позивача у виконанні бойових завдань з вогневого ураження/виявлення повітряних цілей противника;
- довідки про безпосередню участю ОСОБА_1 бойових діях та безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України за періоди служби з 01.05.2022 по 30.06.2022, та за період з 01.02.2023 по 20.06.2023;
- бойові розпорядження (витяги з них, що стосуються ОСОБА_1 ) щодо виконання бойових (спеціальних завдань) за період з 01.05.2022 по 30.06.2022, та за період з 01.02.2023 по 20.06.2023;
- рапорти на виконання бойових завдань за період з 01.05.2022 по 30.06.2022, та за період з 01.02.2023 по 20.06.2023 (витяги, що стосуються ОСОБА_1 ).
На виконання такого судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 до окружного адміністративного суду подано рапорт від 27.02.2024 за підписом т.в.о. старшого помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини військової частини НОМЕР_1 старшого сержанта ОСОБА_5 , у якому зазначено, що особовий склад військової частини НОМЕР_1 , який знаходився на території постійного місця дислокації військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 в період з 01.05.2022 по 30.06.2022 не входив до складу будь-яких угрупувань військ, які б залучалися до виконання бойових (спеціальних) завдань, а тому немає можливості надати відповідні рапорти та постові відомості, які б свідчили про виконання бойових завдань ОСОБА_6 у заходах необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави. У межах такого періоду, ОСОБА_1 залучався лише до несення військової служби за посадою старшого номера обслуги 1-го розрахунку 2-го гарматного артилерійського взводу 1-ої гарматної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 , яке передбачено Статутами Збройних Сил України.
Стосовно участі позивача у період з 01.02.2023 по 20.06.2023 у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 24.10.2023 №1415, солдат ОСОБА_1 у період з 26.01.2023 по 26.04.2023 та з 10.05.2023 по 16.06.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в районі села Музиківка Білозерського району Херсонської області.
Натомість, суд апеляційної інстанції зауважує, що наказами Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» №52 від 01.03.2023, №89 від 01.04.2023, №111 від 01.05.2023, №148 від 01.06.2023 р.№183 від 01.07.2023, село Музиківка Білозерського району Херсонської області протягом спірного періоду з лютого по червень 2023 року не було віднесено до району ведення воєнних (бойових) дій.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що в період з 01.02.2023 по 20.06.2023 ОСОБА_2 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, однак поза межами району ведення воєнних (бойових) дій.
З урахуванням системного аналізу положень п.1 Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 апеляційний адміністративний суд зазначає, що прийняття ОСОБА_1 участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України поза межами району ведення воєнних (бойових) дій не надає йому права на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000грн.
Беручи до уваги вказане суд апеляційної інстанції уважає правильним висновок окружного адміністративного суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відносно доводів позивача про покладення на нього судом першої інстанції обов'язку доказування, колегія суддів відмічає наступне.
Обов'язок доказування визначено статтею 77 КАС України, згідно із якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, але й обов'язок позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Апеляційний суд зауважує, що судом першої інстанції витребовувались докази в справі, про які вказував ОСОБА_1 .
На виконання відповідного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 до окружного адміністративного суду подано докази у справі.
Натомість, такі докази не підтверджують прийняття позивачем у період з 01.05.2022 по 30.06.2022 участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, а в період з 26.01.2023 по 26.04.2023 та з 10.05.2023 по 16.06.2023 підтверджується участь позивача у таких заходах однак поза межами району ведення воєнних (бойових) дій.
Поряд з цим, апеляційний адміністративний суд зауважує, що ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час її перегляду в апеляційному порядку, позивач не вказує про існування доказів, які спростовують позицію відповідача, та необхідність їх витребування.
На противагу наведеному доводам суб'єкта владних повноважень позивачем до суду не подано будь-яких доказів та не спростовано їх.
Такий підхід під час з'ясування судом фактичних обставин справи цілком відповідає положенням процесуального законодавства, є виправданим у контексті обґрунтованості позивачем заявлених позовних вимог та жодним чином не свідчить про покладення на останнього додаткового тягаря доказування.
З огляду на вказане, колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 про безпідставне покладення на нього судом першої інстанції обов'язку доказування.
Не є юридично спроможними також посилання скаржника на власні рапорти від 26.04.2022, від 26.07.2022 щодо виплати додаткової винагороди та заяву про надання доказів, адже вони не входять до переліку документів, які є підставою для нарахування спірної додаткової грошової винагороди.
Означені звернення лише свідчать про намагання позивача врегулювати спір в поза судовому порядку.
Відхиляються доводи скаржника відносно того, що окружним адміністративним судом не витребувано від військової частини НОМЕР_1 усіх необхідних документів, а саме: копій бойових наказів; витягів із журналу бойових дій/журналу ведення оперативної обстановки, рапортів командирів, постових відомостей по посту «Стріла» за період з 01.05.2022 по 30.06.2022, а також за період з 01.02.2023 по 20.06.2023 доказів, які підтверджують участь у виконанні бойових завдань з вогневого ураження/виявлення повітряних цілей противника, адже зміст резолютивної частини ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.02.2024 у справі №400/11020/23 свідчить про протилежне.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі твердження позивача.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені позивачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення окружним адміністративним судом було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 у справі №400/11022/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький