П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5782/24
Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
Дата і місце ухвалення 03.09.2024 р., м. Миколаїв
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати прийняте 15.05.2024 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення №0487988-2413-1410-UA48080010000048763.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що він є засновником фермерського господарства і власником об'єкта нерухомості, що використовується у сільськогосподарській діяльності. Визначення відповідачем податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суперечить підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано прийняте 15.05.2024 Головним управлінням ДПС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення №0487988-2413-1410-UA48080010000048763.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом були зроблені висновки з порушенням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав об'єктів нерухомого майна, спірний об'єкт нерухомого майна, нежитлова будівля знаходиться у власності у ОСОБА_1 , інформація щодо переходу права власності до СФГ «ВІДРОДЖЕННЯ» відсутня. Апелянт вказує, що позивач заяву на проведення звірки та документи, які підтверджують приналежність об'єкта нерухомості до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271), по зазначеному об'єкту нерухомості до контролюючих органів в 2024 році не надавав. Враховуючи викладене, апелянт вважає, що у платника відсутня сукупність умов для надання пільги відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є засновником та керівником Фермерського господарства «ВІДРОДЖЕННЯ» (далі - ФГ), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основний вид діяльності ФГ - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; додаткові - вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; допоміжна діяльність у рослинництві; післяурожайна діяльність.
У власності позивача перебуває нежитлове приміщення площею 525,7 м2 (склад) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
До позову доданий технічний опис об'єкта нерухомого майна, в якому вказано, що склад є будівлею сільськогосподарського призначення (код 1271,9 за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000) і розташований на земельній ділянці (категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, перебуває у власності позивача.
Податковим повідомленням-рішенням від 15.05.2024 №0487988-2413-1410-UA48080010000048763 (далі - Рішення), Управління визначило суму податкового зобов'язання позивача за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - 52832,85 грн.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення та задовольняючи позов, виходив з того, що позивач, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Аналізуючи наведені вище приписи норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів зазначає, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Залежно від періоду застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).
Аналогічні висновки щодо застосування норм права було неодноразово викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 820/3707/17.
Так, Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 р. № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи, технічного опису об'єкта нерухомого майна (а.с. 22), нежитлове приміщення площею 525,7 м2 (склад) є будівлею сільськогосподарського призначення.
Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на відсутність відповідно до п.п. 266.7.3. ст.266 ПК України відомостей про обставини, які мають значення для визначення критеріїв передбачених п.п. “ж» п. 266.2.2. ст.266 ПК України, оскільки таке звернення є правом платника податків, а не його обов'язком.
Щодо здачі зазначеного приміщення в оренду, лізинг, позичку, позивач зазначений факт заперечує, а відповідач не надав до суду жодного доказу наявності вказаних обставин.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.
Натомість, як вже було зазначено, ОСОБА_1 є засновником та керівником ФГ «ВІДРОДЖЕННЯ», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основний вид діяльності ФГ - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; додаткові - вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; допоміжна діяльність у рослинництві; післяурожайна діяльність.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Оскільки споруда, розташована за адресою: Миколаївська область, Арбузинський район, с. Новокрасне, вулиця Кропивницького, 23, фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника - ФГ «ВІДРОДЖЕННЯ» (нерухомість перебуває у користуванні), а позивач є засновником та керівником цього фермерського господарства, та основними видами діяльності підприємства по КВЕД є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; допоміжна діяльність у рослинництві; післяурожайна діяльність, нерухомість за цією адресою не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Аналогічне правозастосування викладено у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року (справа №649/593/16-а).
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 05.12.2024 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька