П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/5149/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Гордієнко Т.О. у місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 30.04.2024 року по виплаті індексації грошового забезпечення з 19.04.2024 року по 28.02.2028 року з врахуванням базового місяця «січень 2008 року»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку 30.04.2024 року по виплаті індексації грошового забезпечення з 19.04.2014 року по 28.02.2028 року з врахуванням базового місяця «січень 2008 року», включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 та постанові Верховного суду від 30.04.2024 року по справі № 400/8493/23.
Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що на день виключення із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення, а саме 10.09.2021 року, Відповідачем не було проведено усіх розрахунків, зокрема Позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 19.04.2024 року по 28.02.2028 року з врахуванням базового місяця «січень 2008 року», що стало підставою для звернення до суду. На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року по справі № 400/3081/23, Відповідачем виплачено на користь Позивача грошові кошти в розмірі 113 831, 93 грн. - 30.04.2024 року.
Отже, оскільки Позивача було виключено зі списків особового складу 10.09.2021 року, а крайню виплату здійснено 30.04.2024 року, то Відповідачем затримано розрахунок при звільненні з 11.09.2021 року по 29.04.2024 року, що стало підставою для звернення Позивача до Відповідача із заявою від 02.05.2024 року про нарахування й виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку 30.04.2024 року по виплаті індексації грошового забезпечення з 19.04.2024 року по 28.02.2028 року з врахуванням базового місяця «січень 2008 року», проте відповіді не надійшло.
За таких обставин Позивач вважає, що має право, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2021 року по 29.04.2024 року.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2021 року по 29.04.2024 року по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 19.04.2014 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця «січень 2008 року»;
- зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.09.2021 року по 29.04.2024 року по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 19.04.2014 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця «січень 2008 року» в сумі 174 139, 31 грн..;
- в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Відповідач звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності підстав для виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби у Збройних Силах України, а саме Кривоозерському РВК Миколаївської області, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_6 з 19.03.2014 року по 10.09.2021 року, оскільки у межах спірних правовідносин Позивач не був звільнений з військової служби та продовжив проходження військової служби в іншому структурному підрозділі Збройних Сил України, з подальшим отримання відповідного грошового забезпечення. Між тим, у положеннях ст. 117 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за період, який розпочинається у день звільнення працівника (день для остаточного розрахунку відповідно до ст. 116 КЗпП України) і закінчується днем фактичного розрахунку зі звільненим працівником. Однак, у межах спірних правовідносин Позивач не отримав статусу звільненого працівника у розумінні положень ст. 117 КЗпП України, відтак не отримав права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. До цього ж, стягнення середнього заробітку у даній справі призведе до того, що період проходження Позивачем військової служби буде оплачено у подвійному розмірі за рахунок коштів Збройних Сил України, що є неприпустимим.
Крім цього, скаржник вважає, що позовну заяву слід залишити без розгляду, оскільки Позивач пропустив строк звернення до суду.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з огляду на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Позивач з 19.03.2014 року по 10.09.2021 року проходив військову службу на різних посадах у Збройних Силах України, зокрема:
- з 19.03.2014 року до 06.04.2015 року на посаді офіцера відділення формування та відправки команд і партій ІНФОРМАЦІЯ_7 , призначеного на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) № 9 від 19.03.2014 року;
- з 06.04.2015 року до 22.12.2020 року на посаді начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_7 , призначеного на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) № 51 від 06.04.2015 року;
- з 22.12.2020 року до 10.09.2021 року на посаді начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_8 , призначеного на підставі наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_9 (по стройовій частині) № 10 від 22.12.2020 року.
При цьому, наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_10 » (по особовому складу) від 19.08.2021року за № 221 Позивача, колишнього начальника відділення забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_8 , призначено начальником групи автоматизації 91 командно-розвідувального центру, ВОС - 1301003.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_9 (по стройовій частині) № 40 від 10.09.2021 року Позивач вважається таким, що вибув у розпорядження командира 91 командно-розвідувального центру та з 10.09.2021 року виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення.
Між тим, у період з 19.03.2014 року по 10.09.2021 року Позивачу грошове забезпечення виплачувалось не у повному обсязі, оскільки не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення за цей період, та на день виключення зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення, а саме 10.09.2021 року, такі виплати не були здійснені, тому з метою вирішення виниклого спору Позивач звернувся до суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.08.2023 року по справі № 400/3081/23, яке 07.12.2023 року набрало законної сили, було зобов'язано Відповідача здійснити нарахування та виплату Позивачу індексації грошового забезпечення з 19.04.2014 року по 28.02.2018 року з розрахунку базового місяця «січня 2008 року», з урахуванням раніше проведених виплат, включно з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.04 року № 44.
На виконання зазначеного судового рішення, 30.04.2024 року Відповідачем було нараховано та виплачено Позивачу грошові кошти у загальному розмірі 113 831, 93 грн., що вбачається та підтверджується банківською випискою.
Таким чином, Позивача було виключено зі списків особового складу 10.09.2021 року, а останню виплату Відповідачем здійснено - 30.04.2024 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 11.09.2021 року по 29.04.2024 року.
Зважаючи на те, що після виключення зі списків особового складу 10.09.2021 року останню виплату здійснено в квітні 2024 року, то ІНФОРМАЦІЯ_2 затримано розрахунок при звільненні на цей період, що зумовило ОСОБА_1 звернутися до суду із даним позовом задля присудження йому середнього заробітку за час затримки при звільненні відповідно до Порядку № 100.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день виключення Позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення, Відповідачем не проведено розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв'язку із чим Позивач відповідно до ст. 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку. Проте, суд не погодився із заявленим періодом, за який має бути розрахований розмір середнього заробітку, тому позов задовольнив частково, виходячи з власного розрахунку.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з'ясування обставин по справі, у зв'язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За правилами ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спірним питанням є право Позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою Відповідачем індексації грошового забезпечення після виключення Позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення, на виконання рішення суду.
Перевіряючи правомірність та законність дій ІНФОРМАЦІЯ_3 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими ОСОБА_1 пов'язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційних скарг, судова колегія враховує наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме:
- частиною 1 встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
- частиною 2 передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так як Позивачу станом на останній день проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_6 не виплачено усіх сум індексації грошового забезпечення.
В даному випадку, Позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, тому звернувся до суду з даним позовом, в якому як на правову підставу посилається на частину 1 статті 116, частину 1 статті 117 КЗпП України.
В свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що за приписами статті 117 КЗпП України Позивач має право на виплату такого середнього заробітку. З урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, допускається поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини 1 статті 47, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини 1 статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
З аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини, за наслідком звільнення з військової служби, мають бути виплачені усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_9 (по стройовій частині) № 40 від 10.09.2021 року Позивача виключено з 10.09.2021 року із списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення у зв'язку із призначенням на посаду начальника групи автоматизації 91 командно-розвідувального центру.
Тобто, у межах спірних правовідносин Позивач не був звільнений з військової служби та продовжив проходження військової служби в іншому структурному підрозділі Збройних Сил України, з подальшим отримання відповідного грошового забезпечення.
Таким чином, обставини цієї справи свідчать про те, що Позивач не звільнявся з ІНФОРМАЦІЯ_4 і Відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення Позивача з військової служби.
Отже, фактичні обставини цієї справи не відповідають гіпотезі частини 1 статті 117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.
Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
З огляду на ці обставини й міркування, колегія суддів погоджується із доводами апелянта про відсутність підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Проте, суд першої інстанції приведені обставини та правове регулювання спірних правовідносин не врахував під час розгляду справи по суті, у зв'язку із чим дійшов до протилежного висновку, з яким колегія суддів не може погодитись.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року по справі № 520/1897/22, і такі висновки відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Щодо дотримання Позивачем строків звернення до суду із даним позовом, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч. 1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5).
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
Так, у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16 вказано, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою, за якою працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233 КЗпП України).
Також 11.02.2021 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 240/532/20 дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 КЗпП України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено місячний строк. У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Як встановлено колегією суддів, Відповідач на день виключення Позивача із списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення - 10.09.2021 року, не виконав законодавчо встановленого обов'язку щодо повного розрахунку при звільненні, не виплатив Позивачу індексацію грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення. Вказаний обов'язок Відповідач виконав лише 30.04.2024 року.
В той же час, адміністративний позов по даній справі було подано до суду першої інстанції - 29.05.2024 року, тобто позовна заява була подана до суду в межах місячного строку, тому Позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи Відповідача в частині пропуску Позивачем строку звернення до адміністративного суду із розглядуваним позовом.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог Позивача та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Враховуючи викладене, оскільки в апеляційній скарзі оскаржується рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки висновкам суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, у зв'язку з чим у вказані частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року - задовольнити.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати в частині задоволення позовних вимог.
Прийняти нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко