05 грудня 2024 р. Справа № 440/6906/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, повний текст складено 01.08.24 по справі № 440/6906/24
за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі по тексту - ПОВ ФСЗОІ, позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_1 , відповідач), в якому просило суд:
- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , ( АДРЕСА_1 ) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, адміністративно-господарські санкції у розмірі 44231 грн. 25 коп.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправне невиконання відповідачем нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом 2023 року, встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі по тексту Закон № 875-XII), зокрема за наявності середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу за рік у кількості 8 осіб, відповідачем не було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю.
Вищенаведене слугувало підставою для застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій, передбачених положеннями статті 20 Закону № 875-XII, у розмірі 44231,25 грн, сума яких була розрахована в автоматичному режимі з використанням програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю».
Звернув увагу суду, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя, а тому наявні підстави для стягнення вказаної суми адміністративно-господарських санкцій.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 по справі № 440/6906/24 позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Європейська, 49, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 37959255) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) про стягнення адміністративних санкцій задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 44231,25 грн.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду по справі № 440/6906/24 від 01.08.2024 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги скаржника.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про невідповідність рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, оскільки у якості відповідача по справі визначено ФОП ОСОБА_1 , який є припиненим, відомості про припинення підприємницької діяльності наявні у відкритому доступі в мережі інтернет, а також підтверджуються випискою про припинення підприємницької діяльності, а тому відсутні підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 44231 грн. 25 коп.
Позивач у надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти доводів, викладених в ній, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
Наполягав, що ФОП ОСОБА_1 не може бути звільнена від обов'язку зі сплати адміністративно-господарських санкцій, оскільки у фізичної особи, незалежно від того, зареєстрована вона як суб'єкт підприємницької діяльності чи ні, не припиняються зобов'язання з виконання грошових зобов'язань, які виникли в період провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження)
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 16.07.2015, основним видом економічної діяльності відповідача є 47.77 Роздрібна торгівля годинниками та ювелірними виробами в спеціалізованих магазинах.
Згідно з Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю керівником територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ОСОБА_2 нараховано ФОП ОСОБА_1 суму адміністративного-господарських санкцій за 2023 рік, виходячи з наступних даних: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 8 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 707700 грн; середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) - 88462,50 грн; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше (03 - 02) - 0,00 одиниць; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05*06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2) - 44231,25 грн.
Вказаний документ розміщено в електронному кабінеті роботодавця ФОП ОСОБА_1 на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 07.03.2024, що підтверджено квитанцією від 07.03.2024.
У зв'язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки до суду не було надано доказів на підтвердження подання ФОП ОСОБА_1 до центру зайнятості звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", а зі змісту наданого Горішньоплавнівським відділенням Кременчуцької філії Полтавського обласного центру зайнятості листа від 24.06.2024 № 16/50/981-24 вбачалося, що ФОП ОСОБА_1 звіти форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у 2023 році не подавались, що правомірно мало наслідком нарахування адміністративно-господарських санкції у розмірі 44231 грн. 25 коп.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливість для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі по тексту Закон № 875-XII).
Згідно із статтею 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об'єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.
Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення» затверджено Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю (далі Порядок № 70).
Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку № 70 цей Порядок визначає проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - суб'єкти господарювання), щодо виконання ними нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначеного статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.
Предметом проведення перевірки є виконання суб'єктами господарювання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування.
З огляду на вищенаведені норми права, колегія суддів зазначає, що саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов'язок перевірки суб'єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Однією із підстав для проведення позапланової перевірки суб'єкта господарювання для встановлення виконання ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є інформація відділення Фонду щодо неподання суб'єктом господарювання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за два звітні періоди підряд без поважних причин або без надання письмових пояснень про причини, що перешкоджали поданню таких документів, у строк до п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення Фонду (пункт 9 Порядку № 70).
Відповідно до пункту 16 Порядку № 70 у разі коли за результатами перевірки встановлено факт невиконання суб'єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, вживаються заходи щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності.
Пунктом 17 Порядку № 70 визначено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства посадова особа, яка проводила перевірку, не пізніше 15 календарних днів після закінчення перевірки надсилає копію акта перевірки відділенню Фонду.
З огляду на вищенаведені положення законодавства України колегія суддів вважає, що саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов'язок перевірки суб'єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Підставою для призначення територіальним органом Держпраці позапланової перевірки є, зокрема, повідомлення відділення Фонду про неподання суб'єктом господарювання звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за два звітні періоди підряд без поважних причин. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб'єкта господарювання виникає обов'язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.11.2022 по справі № 400/3957/21, який згідно з частиною 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, позивачем 07.03.2024 в автоматизованому режимі за допомогою програмного комплексу "Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю" Централізованого банку даних з проблем інвалідності було сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій у розмірі 44231,25 грн, що підлягають сплаті ФОП ОСОБА_1 у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та розміщено в електронному кабінеті роботодавця, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України.
Колегія суддів зауважує, що наполягаючи на правомірності вказаного розрахунку, позивач лише посилається на положення частини 11 статті 19 Закону № 875-XII, відповідно до яких Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
При цьому, ПОВ ФСЗОІ не наводить обставин, за яких було б встановлено не забезпечення відповідачем виконання у попередньому році (2023) нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-XII, та не надає доказів проведення територіальним органом Держпраці перевірки щодо виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону № 875-XII.
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що формуванню ПОВ ФСЗОІ розрахунку адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 44231,25 грн передувало отримання від територіального органу Держпраці результатів перевірки, за наслідками якої було встановлено невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.
Враховуючи, що після внесення змін до положень статті 19 Закону № 875-ХІІ на підставі Закону України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю», який набрав чинності 06.11.2022 та затвердження Порядку № 70 в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 466 від 5 червня 2019 року не містять право Фонду захисту прав інвалідів проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді, подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, а факт дотримання чи недотримання відповідачем визначених нормативів у порядку та у спосіб, передбачений чинним законодавством, органами Держпраці не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про недотримання позивачем у спірних правовідносинах частини восьмої статті 19 Закону № 875-ХІІ та пунктів 2, 9, 16, 17 Порядку № 70.
А відтак, звернення ПОВ ФСЗОІ до суду з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 44231,25 грн з посиланням лише на інформаційно-аналітичні бази даних, за відсутності встановлених актом перевірки органами Держпраці фактів недотримання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів, є передчасним.
Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту частини другої статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 та від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22, від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення № 5067-VI (далі по тексту - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 07.07.2022).
В свою чергу, наказом Міністерства економіки від 12.04.2022 № 827-22 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) " та Порядку її подання" (діє з 07.07.2022) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН"Інформація про попит на робочу силу (вакансії) " та Порядку її подання".
Відповідно до п.1.4 та 1.5 розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" 827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Колегія суддів зауважує, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року по справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.
Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що законодавцем чітко визначені обов'язки підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю :
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця,
- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- в разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Відтак, на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та належного інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.
При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, не звітування або неналежне звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п'ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 15 квітня 2019 року у справі № 820/2190/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1, абзаців 1, 2 частини 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані, як докази у справі.
Так, на виконання вимог статті 77 КАС України позивачем до матеріалів справи надано лист, відповідь на запит «Щодо надання інформації» за підписом начальника Горішньоплавнівського відділу Кременчуцької філії Полтавського обласного центру зайнятості, зі змісту якого вбачається, що протягом 2023 року ФОП ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) не подавались звіти за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» із зазначенням вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.
При цьому, як зазначає позивач, нею припинено підприємницьку діяльність, а тому неможливим є застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю.
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що з наявної в матеріалах справи інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відомості про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було внесено до реєстру лише 28.06.2024, номер запису 2005840080001005875.
Таким чином, припинення підприємницької діяльності відповідача у 2024 році не звільняє його від обов'язку із виконання нормативу по забезпеченню робочих місць для осіб з інвалідністю у 2023 році, коли діяльність фактично здійснювалась.
Разом з цим, як було встановлено судом апеляційної інстанції, неподання відповідачем до центру зайнятості звіту за формою № 3-ПН та невиконання нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою саме для проведення перевірки уповноваженими органами Держпраці, за результатами якої (в разі підтвердження вчинення правопорушення актом перевірки) можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.
Таким чином, позивач не надав до суду доказів на підтвердження правомірності застосування адміністративно - господарських санкції по відношенню до ФОП ОСОБА_1 у загальному розмірі 44231,25 грн.
З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, що територіальним органом Держпраці була проведена перевірка, за результатами якої встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, а позивачем направлявся відповідний запит про проведення такої перевірки стосовно ФОП ОСОБА_1 колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
В силу вимог статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
З огляду на викладене, враховуючи, що суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, відповідно до яких обставини щодо невиконання підприємцем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю можуть бути встановлені лише за наслідками проведення органами Держпраці планових або позапланових перевірок, що призвело до неповноти судового розгляду та передчасного висновку про невиконання ФОП ОСОБА_1 у 2023 році нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю та вжиття відповідних заходів, спрямованих на таке виконання, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 по справі № 440/6906/24 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.08.2024 по справі № 440/6906/24 - скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій О.А. Спаскін