05 грудня 2024 р. Справа № 520/16163/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 року, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 07.08.24 року по справі № 520/16163/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, викладену у формі листа № 13267-12020/Т-03/8-2000/24 від 01.05.2024 та за № 1190-43857/Т-03/8-2000/24 від 11.01.2024 у призначенні та виплаті страхової виплати відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» чоловіка ОСОБА_2 , що дорівнює 40 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок нещасного випадку на виробництві;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити страхову виплату відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка - ОСОБА_2 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що чоловік позивачки ОСОБА_2 з 2017 року працював вантажником на ПРАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод». ІНФОРМАЦІЯ_3 на виробництві стався нещасний випадок внаслідок ворожого обстрілу по ПРАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод» у зв'язку зі збройною агресією російської федерації. Відповідно до висновку ХОБСМЕ від 07.08.2023 встановлений діагноз вибухова травма. На її звернення 26.12.2023 до відповідача із заявою про страхову виплату у зв'язку зі смертю чоловіка отримала відмову, викладену у листі № 13267-12020/Т-03/8-2000/24 від 01.05.2024 та за № 1190-43857/Т-03/8-2000/24 від 11.01.2024, з посиланням на те, що відповідно до абз. 8 п. 5.1 Порядку призначення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11, одноразову допомогу на сім'ю отримують дружина або дитина, якщо реєстрація їх місця проживання співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого. У зв'язку з активними бойовими діями у м. Вовчанськ Чугуївського району скласти акт про мешкання за одною адресою з потерпілим є неможливим. Вважаючи свої права порушеними, звернулася до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 року у справі № 520/16163/24 (з урахуванням ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 про виправлення описки у рішенні суду) позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні страхової виплати ОСОБА_1 згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини шостої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 року у справі № 520/16163/24 скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що відповідно до абзацу 8 пункту 5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11 одноразову допомогу на сім'ю отримують дружина (чоловік) або дитина, якщо реєстрація їх місця проживання співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого.
Відповідач зазначає, що наказом Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 21.07.2023 року №387/ПНС складено акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 20 липня 2023 року на ПАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод» з вантажником ОСОБА_2 (далі - акт Н-1/П), в пункті 1 акту Н-1/П від 05 грудня 2023 року на ОСОБА_2 у полі «задеклароване (зареєстроване) місце проживання (перебування)» - с. Хатнє, Великобурлуцький р-н, Харківська область. Задеклароване (зареєстроване) місце проживання (перебування) позивача - ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання - АДРЕСА_2 .
Таким чином, відповідач вважає, що оскільки у ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 реєстрація місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого, тому відповідно до абзацу 8 пункту 5.1 Порядку відсутнє право для призначення страхових виплат у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , що настала внаслідок нещасного випадку на виробництві. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка ОСОБА_1 з 12.07.2008 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб відділу ДРАЦС Вовчанського районного управління юстиції у Харківської області, актовий запис № 63 (а.с. 8). Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 9).
Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті Вовчанськ Чугуївського району Харківської області (а.с. 10).
Згідно акту спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 20 липня 2023 року 08 год. 00 хв. в ПРАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод» від 06 грудня 2023 року, складеного комісією, що утворена наказом Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 21.07.2023 № 387/ПНС «Про утворення комісії із спеціального розслідування нещасного випадку на виробництві внаслідок воєнних (бойових) дій». За результатами спеціального розслідування нещасного випадку, що стався на території ПРАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод», який знаходиться за адресою Харківська область, Чугуївський район, м. Вовчанськ, пл. Привокзальна,11, строк роботи комісії був продовжений згідно наказу від 11.08.2023 № 414/ПНС, у зв'язку з неотриманням своєчасно відповідних документів від Управління Служби безпеки України в Харківської області, необхідних для завершення спеціального розслідування. У висновках комісії зазначено, що нещасний випадок, що стався 20 липня 2023 року з вантажником ПРАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод» ОСОБА_2 , вважається таким, що пов'язаний з виробництвом.
Матеріали справи містять довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.07.2023 № 6343-5002886465 ОСОБА_3 , у якій зазначені відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину - ОСОБА_1 та зазначене зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3 ; фактичне місце перебування - АДРЕСА_4 .
З довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.07.2023 № 6343-5002886463 ОСОБА_1 , зазначене зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3 ; фактичне місце перебування - АДРЕСА_4 .
На звернення позивачки 26.12.2023 до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про страхову виплату у зв'язку зі смертю чоловіка вона отримала відмову викладену у листі № 13267-12020/Т-03/8-2000/24 від 01.05.2024 та за № 1190-43857/Т-03/8-2000/24 від 11.01.2024 з посиланням на те, що відповідно до абз. 8 п. 5.1 Порядку призначення страхових виплат, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11, одноразову допомогу на сім'ю отримують дружина або дитина, якщо реєстрація їх місця проживання співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого. У зв'язку з активними бойовими діями у м. Вовчанськ Чугуївського району скласти акт про мешкання за одною адресою з потерпілим неможливо.
Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на призначення страхової виплату відповідно до частини шостої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон №1105-XIV).
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 30 Закону №1105-XIV, страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про охорону праці".
Відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 30 Закону № 1105-ХІV, страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Частина 1 ст. 35 Закону №1105-XIV передбачає, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону №1105-XIV передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
Пунктом 2 частини 5 статті 36 Закону №1105-XIV передбачено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Стаття 37 Закону №1105-XIV визначає документи для розгляду справ про страхові виплати.
Згідно ч. 1 ст. 37 Закону №1105-XIV, для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України.
За малолітніх або неповнолітніх осіб заяву подає один із батьків або інший законний представник.
Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Згідно ч. 2 ст. 37 Закону №1105-XIV, територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Згідно ч. 3 ст. 37 Закону №1105-XIV, потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Відповідно до ст. 39 Закону №1105-XIV уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:
1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;
2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;
3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.
Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
З матеріалів справи встановлено, що відмовляючи позивачці у призначенні одноразової допомоги на сім'ю, відповідач посилається на абз. 8 п. 5.1 Порядку призначення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11, яким передбачено, що одноразову допомогу на сім'ю отримують дружина або дитина, якщо реєстрація їх місця проживання співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого. Оскільки у ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 реєстрація місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого ОСОБА_2 , тому відповідно до абзацу 8 пункту 5.1 Порядку відсутнє право для призначення страхових виплат у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 , що настала внаслідок нещасного випадку на виробництві.
Відповідно до частини першої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Згідно з частиною шостою статті 29 Цивільного кодексу України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Отже, постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації.
Колегія суддів не приймає довід апеляційної скарги, що місце реєстрації позивача та його померлого чоловіка не співпадають, і є підставою для відмови у призначенні страхової виплати, передбаченої п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», та зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коди дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Відповідно до частини першої статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Частиною першою статті 56 Сімейного кодексу України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Відповідно до частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Водночас, відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV).
Відповідно до статті 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Положеннями статті 3 Закону № 1382-IV також встановлено, що вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Таким чином, аналізуючи вищевказані положення законодавства, колегія суддів зазначає, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується.
Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Правові висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформовані, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 233/4008/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 234/9663/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/7507/17, від 13 лютого 2018 року у справі №263/11240/17 та від 20 лютого 2018 року у справі № 219/9030/17.
Колегія суддів наголошує, що встановлений державою обов'язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами, тому в контексті спірних правовідносин зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті.
Верховний Суд в постанові від 22 квітня 2024 року у справі №420/17371/22 дійшов висновку, що встановлена Порядком № 11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві. При цьому звернув увагу, що Закон № 1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому.
Вищевказані правові висновки Верховного Суду в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Крім того, колегія суддів зазначає, що довід відповідача про фактичне місце мешкання позивачки ОСОБА_1 разом із дитиною за адресою АДРЕСА_4 спростовується довідкою від 30.07.2023 року №6343-5002886463, яка міститься в матеріалах справи, про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, де зазначене місце проживання/перебування задекларовано за позивачкою ОСОБА_1 30.07.2023 року, вже після загибелі її чоловіка ОСОБА_2 на виробництві, що трапилося ІНФОРМАЦІЯ_3 року (день настання права на страхову виплату).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що норми законодавства не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому відсутність реєстрації місця проживання позивача за зареєстрованим місцем проживання померлого члена сім'ї, а саме чоловіка ОСОБА_2 , який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві (в наслідок ворожого обстрілу по ПРАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод»), не може бути доказом того, що останні не проживали разом.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить вимоги, згідно з якою при визначенні права на отримання страхової виплати членом сім'ї підлягає встановленню факт ведення спільного господарства між загиблим внаслідок нещасного випадку на виробництві (чоловіка) та членом сім'ї загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві (дружиною).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем не спростовано доводами апеляційної скарги наявність у позивачки права на одноразову виплату на сім'ю, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у зв'язку зі смертю її чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні страхової виплати ОСОБА_1 згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Між тим колегія суддів встановила, що, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини шостої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування до даних відносин ч. 6 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки вказана норма була нечинною на момент настання страхового випадку.
Відповідно до ч. 6 ст. 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції до 01.01.2023 року) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
З 01.01.2023 набрала чинності нова редакція Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-IX).
У відповідності до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачується одноразова допомога у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивачка просила суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, нарахувати та виплатити страхову виплату відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 року у справі № 520/16163/24 підлягає скасуванню в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини шостої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 та прийняття в цій частині постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити позивачу страхову виплату відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У відповідності до ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки судом першої інстанції прийнято правильне по суті рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , проте, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме застосовано норму закону, яка не підлягає застосуванню, тому колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов'язання призначити та виплатити позивачу страхову виплату відповідно до частини шостої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 та прийняти в цій частині постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 по справі № 520/16163/24 скасувати в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини шостої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Прийняти в цій частині постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини п'ятої статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 40 (сорока) розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 року у справі № 520/16163/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді В.А. Калиновський З.О. Кононенко