03 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 369/7419/20
провадження № 61-12044св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - прокурор Київської області в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Фастівська районна державна адміністрація, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом прокурора Київської області в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними наказу та розпоряджень, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року прокурор Київської області, який діє в інтересах держави в особі Чабанівської селищної ради, звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновити його; визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Київській області (далі - ГУ Держземагентства) від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033, розташованої в адміністративних межах Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Чабанівська селищна рада); визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації (далі - Києво-Святошинська РДА ) від 07 березня 2019 року № 165 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва; визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської РДА від 07 березня 2019 року № 166 у частині зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва; витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - КОДА) з незаконного володіння у вигляді спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089, площею 0,4843 га, вартістю 129 280,00 грн, та земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088, площею 1,00 га, вартістю 266 943,00 грн, які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що розпорядженням КОДА від 26 червня 2009 року № 529 вилучено з постійного користування Дослідницького господарства «Чабани» (далі - ДГ «Чабани») земельну ділянку площею 9 га, розташовану в межах Чабанівської селищної ради, та змінено її цільове призначення на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 03 вересня 2009 року № 1103 земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074, площею 9,00 га, передано в довгострокову оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Рей-Марк» (далі - ТОВ «Рей-Марк»), на підтвердження чого укладено договір оренди землі від 08 вересня 2009 року.
На підставі рішення Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі № 911/897/13, яке набрало законної сили, договір оренди земельної ділянки був розірваний, а земельна ділянка - повернута у власність держави.
У жовтні 2017 року прокуратура під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні виявила, що на підставі наказу ГУ Держземагентства від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства передано земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033. ОСОБА_1 27 січня 2014 року зареєстрував за собою право власності на неї.
У подальшому ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2014 року № 1105 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , який здійснив її поділ, унаслідок чого утворились дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222457400:03:002:5089 площею 0,4843 га; 3222457400:03:002:5088 площею 1,00 га.
На підставі договорів купівлі-продажу від 19 липня 2018 року ОСОБА_2 відчужив земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222457400:03:002:5089, 3222457400:03:002:5088 на користь ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які набули їх у спільну часткову власність по 1/2 частці кожний.
На замовлення ОСОБА_4 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222457400:03:002:5089 та 3222457400:03:002:5088, цільове призначення яких змінюється із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва, розташованих в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, який затверджено розпорядженнями Києво-Святошинської РДА від 07 березня 2019 року № 165 та № 166.
Таким чином, у спільній частковій власності ОСОБА_4 і ОСОБА_3 перебувають земельні ділянки з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5089, площею 0,4843 га, та 3222457400:03:002:5088, площею 1,00 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.
Відповідно до інформації, викладеної в листі Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» (далі - КДП «Київгеоінформатика»), та доданих до нього картографічних матеріалів земельна ділянка з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033 повністю відведена за рахунок та накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074, площею 9,00 га, яка перебувала в оренді ТОВ «Рей-Марк» та мала цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Тому прокурор вважав, що оспорюваний наказ суперечить нормам статей 20, 116, 122 ЗК України, оскільки розпорядження землями промисловості не належить до компетенції ГУ Держземагентства, що свідчить про те, що він прийнятий неуповноваженим органом з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим вказаний наказ необхідно визнати недійсним. Крім того, зазначав, що при переданні спірної земельної ділянки у приватну власність ГУ Держземагентства порушило порядок зміни її цільового призначення.
Посилаючись на те, що наказом ГУ Держземагентства від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012142 щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та розпорядженнями Києво-Святошинської РДА від 07 березня 2019 року № 165 та № 166 щодо поділу земельних ділянок та зміни цільового призначення порушено інтереси КОДА як власника цих земельних ділянок, прокурор просив позов задовольнити.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 грудня 2021 року замінено учасників справи на їх правонаступників, а саме: КОДА на Чабанівську селищну раду, Києво-Святошинську РДА на Фастівську районну державну адміністрацію (далі - Фастівська РДА).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Києво-Святошинський районний суд Київської області рішенням від 23 червня 2022 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки ГУ Держземагентства на момент прийняття оскаржуваного наказу не було наділене необхідним обсягом повноважень на передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , адже земельна ділянка не належала до земель сільськогосподарського призначення, а тому вважав обґрунтованими доводи прокурора про те, що оспорюваний наказ не відповідає вимогам закону та підлягає визнанню недійсним.
Водночас місцевий суд уважав, що КОДА з огляду на свої функціональні права та обов'язки, в тому числі щодо здійснення контролю за станом та порядком виділення земельних ділянок на відповідних територіях, могла і повинна була дізнатися про невідповідність оспорюваного наказу вимогам законодавства з моменту його прийняття. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що перебіг позовної давності в цій справі розпочався 13 січня 2014 року та сплив 14 січня 2017 року. Також суд зазначив, що станом на 13 січня 2014 року органи прокуратури були наділені повноваженнями прокурорського нагляду за додержанням законодавства при прийнятті актів органами влади, у тому числі ГУ Держземагентства, у зв'язку з чим також могли і мали об'єктивну можливість довідатися про порушення прав держави з моменту прийняття оспорюваного наказу ГУ Держземагентства. Тому за висновком суду в будь-якому випадку позовна давність повинна була відраховуватися з 13 січня 2014 року.
Оскільки з позовом прокурор звернувся у червні 2020 року, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск позовної давності, що з урахуванням поданої ОСОБА_4 заяви про застосування наслідків спливу позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.
Київський апеляційний суд постановою від 23 лютого 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Витребував на користь держави в особі Чабанівської селищної ради з незаконного володіння у вигляді спільної часткової власності ОСОБА_4 , розмір частки 1/2, та ОСОБА_3 , розмір частки 1/2, земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089, площею 0,4843 га, вартістю 129 280,00 грн, та земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088, площею 1,00 га, вартістю 266 943,00 грн, які розташовані в адміністративних межах Чабанівської селищної ради. В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд постановою від 29 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , яку подав представник - адвокат Жовтоног М. М., задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 30 липня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишив без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2024 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15 та постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 916/400/16, від 17 червня 2020 року у справі № 359/9716/16-ц, від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 20 травня 2020 року у справі № 310/4139/13, від 01 березня 2018 року у справі № 911/2049/16, від 05 лютого 2019 року у справі № 911/479/18, від 19 травня 2020 року у справі № 303/5411/17, від 20 червня 2018 року у справі № 911/3023/15.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково витлумачили частину першу статті 261 ЦК України та залишили поза увагою те, що ця норма також передбачає випадок, коли для особи, яка довідалась про порушення права, але не мала відомостей про особу, яка порушила право власності, перебіг позовної давності починається з наступного дня, коли власник дізнався про особу, яка порушила право.
Саме тому, враховуючи обставини цієї справи та суб'єктний склад сторін, суди мали відраховувати початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування земельних ділянок безпосередньо від моменту набуття їх у власність останніми власниками.
У вересні 2024 року представник ОСОБА_4 - адвокат Кучерук В. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
19 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що розпорядженням КОДА від 26 червня 2009 року № 529 «Про вилучення, зміну цільового призначення та надання в оренду земельної ділянки ТОВ «Рей-Марк» із постійного користування ДГ «Чабани» вилучено земельну ділянку площею 9,00 га, що розташована в межах Чабанівської селищної ради, змінено її цільове призначення та передано в оренду ТОВ «Рей-Марк».
Зокрема, пунктом 3 цього розпорядження змінено цільове призначення зазначеної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, і надану в оренду земельну ділянку віднесено до земель промисловості.
Договір оренди вказаної земельної ділянки від імені КОДА доручено укласти Києво-Святошинській РДА, розпорядженням якої від 03 вересня 2009 року № 1103 у довгострокову оренду ТОВ «Рей-Марк» передано земельну ділянку площею 9,00 га, розташовану в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, кадастровий номер 3222457400:03:002:0074.
На підставі цього розпорядження між ТОВ «Рей-Марк» і Києво-Святошинською РДА був укладений договір оренди земельної ділянки від 08 вересня 2009 року, державну реєстрацію якого здійснено 14 грудня 2009 року за № 040994700055.
Згідно з умовами указаного договору в оренду ТОВ «Рей-Марк» передано земельну ділянку для будівництва торгово-офісного, ресторанно-готельного комплексу. Цільове призначення ділянки - землі промисловості.
18 січня 2013 року заступник прокурора Києво-Святошинського району у зв'язку з виявленими порушеннями законодавства подав до суду позовну заяву до ТОВ «Рей-Марк» про розірвання вказаного договору оренди та повернення землі.
Рішенням Господарського суду Київської області від 29 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги прокурора задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «Рей-Марк» подало касаційну скаргу, за результатами розгляду якої постановою Вищого господарського суду України від 24 квітня 2014 року скасовано рішення суду апеляційної інстанції, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області в іншому складі суду.
Рішенням Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі № 911/897/13 позовні вимоги прокурора задоволено в повному обсязі, договір оренди земельної ділянки від 08 вересня 2009 року розірвано, ТОВ «Рей-Марк» зобов'язано повернути спірну земельну ділянку на користь держави. Вказане судове рішення не оскаржувалось і 11 листопада 2014 року набрало законної сили.
Таким чином, у користування держави була повернута земельна ділянка площею 9,00 га, кадастровий номер 3222457400:03:002:0074, розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, з цільовим призначення - землі промисловості.
Наказом ГУ Держземагентства від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400:03:002/00012139 у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства передано земельну ділянку площею 1,4843 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:5033.
ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2014 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , який здійснив її поділ, унаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222457400:03:002:5089, площею 0,4843 га; 3222457400:03:002:5088, площею 1,00 га.
19 липня 2018 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5089, площею 0,4843 га, на користь ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які набули її у спільну часткову власність по 1/2 частці кожний. Також ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2018 року відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3222457400:03:002:5088, площею 1,00 га на користь ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , які набули її у спільну часткову власність по 1/2 частці кожний.
У зв'язку з цим 19 липня 2018 року за ОСОБА_4 і ОСОБА_6 на підставі рішень приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Біккінеєвої І. А. № 42133320 та № 42132707 зареєстровано право власності на вказані об'єкти нерухомого майна.
У подальшому на замовлення ОСОБА_4 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з кадастровими номерами 3222457400:03:002:5089 та 3222457400:03:002:5088, цільове призначення яких змінюється із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для індивідуального садівництва, що розташована в адміністративних межах Чабанівської селищної ради, який затверджено розпорядженнями Києво-Святошинської РДА від 07 березня 2019 року № 165 та № 166.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент вибуття земельних ділянок з власності держави) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною першою статті 66 ЗК України встановлено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд. Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Згідно з частинами першою -другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У частині першій статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Повноваження власника/розпорядника земель промисловості, розташованих у Київській області, від імені держави уповноважена здійснювати виключно КОДА.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому і в разі пред'явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позивачем наявності порушеного права держави внаслідок передання ГУ Держземагентства земель промисловості у власність фізичної особи.
Суди встановили, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави на підставі наказу ГУ Держземагентства, яке не мало права розпоряджатися цією земельної ділянкою з огляду на її цільове призначення, в січні 2014 року.
Водночас з цим позовом прокурор звернувся до суду в червні 2020 року.
Обґрунтовуючи подання позову через шість років після прийняття наказу ГУ Держземагентства, прокурор посилався на те, що про порушення прав держави він дізнався в ході здійснення процесуального керівництва в кримінальному провадженні № 42017110000000158 після співставлення землевпорядної документації та відомостей, отриманих від КДП «Київгеоінформатика» в жовтні 2017 року.
Вказував також, що орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах (на той момент - КОДА), дізнався про порушення прав держави лише після пред'явлення прокуратурою Київської області у жовтні 2017 року позову у справі № 369/11064/17.
Відповідач проти таких доводів позивача заперечував та наполягав на тому, що про порушення прав держави КОДА як орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, та прокурор, наділений на той час функцією моніторингу дотримання органами державної влади земельного законодавства, могли дізнатися з моменту прийняття оспорюваного наказу в січні 2014 року, в зв'язку з чим подав до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Застосовуючи наслідки спливу позовної давності, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, встановив такі обставини:
про порушення прав держави КОДА мала об'єктивну змогу довідатися з моменту прийняття оспорюваного наказу ГУ Держземагентства від 13 січня 2014 року № КИ/3222457400.03.002/00012141;
наявна в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформація свідчить про те, що у справі № 369/11064/17 та в справах № 369/9012/18 і № 369/3477/20 прокурор звертався з позовами про витребування на користь держави земельних ділянок, розташованих в тому ж масиві земель промисловості, що й спірні земельні ділянки.
Предметом оскарження в кожній із наведених справ були накази ГУ Держземагентства від тієї ж дати, що й оспорюваний наказ у цій справі (13 січня 2014 року), щодо передання у власність фізичних осіб суміжних земельних ділянок, які, на переконання прокурора, відносилися до земель промисловості як складові однієї і тієї ж земельної ділянки з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074 площею 9,00 га, що перебувала в оренді ТОВ «Рей- Марк».
Позовні вимоги у справах № 369/11064/17, № 369/9012/18 і № 369/3477/20 прокурор обґрунтовував одними й тими ж обставинами, зокрема, відсутністю у ГУ Держземагентства повноважень розпоряджатися землями промисловості, а виникнення права на звернення до суду з позовом пов'язував із початком здійснення прокурором процесуального керівництва в кримінальному провадженні № 42017110000000158.
У зазначених справах суди дійшли висновку про відмову в задоволенні позовів прокурора з підстав пропуску ним позовної давності та констатували, що про порушення прав держави КОДА відповідно до наданих їй законом повноважень могла та повинна була дізнатися раніше за прокурора, а саме з моменту прийняття оспорюваних наказів від 13 січня 2014 року. Судові рішення в зазначених справах прокурором або КОДА не оскаржувалися та набрали законної сили;
прокурор у березні 2013 року звертався до Господарського суду Київської області з позовом (справа № 911/897/13) про розірвання договору оренди земельної ділянки площею 9,00 га з кадастровим номером 3222457400:03:002:0074, за рахунок якої утворені земельні ділянки, передачу яких у приватну власність фізичних осіб прокурор оспорює в справі, яка переглядається, а також у справах № 369/11064/17, № 369/9012/18, № 369/3477/20.
Перебування з березня 2013 року на контролі прокурора питання дотримання законодавства органами державної влади при розпорядженні масивом земель промисловості, до якого, на переконання позивача, входить і спірні земельні ділянки, додатково вказує на те, що про порушення прав держави позивач (прокурор) мав об'єктивну змогу довідатися з моменту прийняття оспорюваного наказу ГУ Держземагентства, тобто з січня 2014 року.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зробила висновок про те, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права раніше. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що момент, з якого починається перебіг позовної давності, не слід пов'язувати з днем, коли позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної земельної ділянки в іншій справі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність треба обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 та від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16.
Установивши, що про порушення прав держави КОДА та прокурор мали об'єктивну змогу довідатися з моменту прийняття оспорюваного наказу ГУ Держземагентства від 13 січня 2014 року, місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про сплив позовної давності та відмову в задоволенні позову з цих підстав.
Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, які регулюють позовну давність, не знайшли свого підтвердження.
З огляду на вказане Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов