27 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 759/4324/23
провадження № 61-11727св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Лисака Максима Юрійовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року у складі судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Мережко М. В., Соколової В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі - ТОВ «ФК «Гефест») звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 3 % річних та інфляційні втрати в розмірі 876 280,48 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ «ФК «Гефест» посилалося на те, що 07 березня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АІКБ «УкрСиббанк», банк), яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), і ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11312033000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 168 000,00 дол. США із строком до 07 березня 2018 року.
Того ж дня для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 186357, за умовами якого ОСОБА_2 поручилася перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року у справі № 2-3205/2010 задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк», солідарно стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 1 549 430,63 грн та судовий збір у розмірі 1 700,00 грн.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 11312033000 та до ОСОБА_2 за договором поруки від 07 березня 2008 року № 186357.
14 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «ФК «Гефест» був укладений договір № 1517/К купівлі-продажу майнових прав за умовами якого ПАТ «Дельта Банк» передає у власність ТОВ «ФК «Гефест» майнові права, які виникли або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів, фінансових поручителів, які виникли за укладеним договором та/або на інших підставах, наведених у додатку № 1 цього договору.
Додаток № 1 до вказаного договору містить інформацію про передання прав вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які виникли на підставі кредитного договору від 07 березня 2008 року № 11312033000 та договору поруки № 186357, а також містить суму заборгованості, яку ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ФК «Гефест», а саме: 12 584 707,79 грн, з яких 4 289 935,40 грн - кредит, 8 294 772,39 грн - відсотки.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест» задоволено та замінено стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Оскільки станом на день звернення до суду з позовом рішення суду не виконане, тому відповідачі згідно зі статтею 625 ЦК України зобов'язані сплатити 3 % річних та інфляційні втрати за порушення грошового зобов'язання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Святошинський районний суд міста Києва рішенням від 24 липня 2023 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Гефест» суму в розмірі 876 280,48 грн - 3 % річних та інфляційні втрати за невиконання грошового зобов'язання за рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року у справі № 2-3205/2010. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки встановлено прострочення боржниками виконання зобов'язань, а тому позов підлягає задоволенню з огляду на положення статті 625 ЦК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 06 червня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Дзюбенко О. В., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , залишив без задоволення. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Гефест» витрати в розмірі 7 500,00 грн на правничу допомогу, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У серпні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Лисак М. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що зобов'язання у цій справі виникло на підставі договору про надання споживчого кредиту згідно з яким позичальнику надано кредит у доларах США, а тому стягнення інфляційних втрат є неправомірним, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Стягуючи на користь позивача 3 % річних за період з 01 березня 2020 року до 02 березня 2023 року, суди не звернули уваги на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що норми статті 625 ЦК України до грошових зобов'язань застосовуються лише до початку дії воєнного стану.
У вересні 2024 року ТОВ «ФК «Гефест» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними та обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального і процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
12 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 07 березня 2008 року між АІКБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11312033000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 168 000,00 дол. США із строком до 07 березня 2018 року.
Того ж дня для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 186357, за умовами якого ОСОБА_2 поручилася перед банком за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року у справі № 2-3205/2010 задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк», солідарно стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 1 549 430,63 грн та судовий збір у розмірі 1 700,00 грн.
08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 11312033000 та до ОСОБА_2 за договором поруки від 07 березня 2008 року № 186357.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 травня 2013 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Дельта Банк» про заміну кредитора ПАТ «УкрСиббанк» його правонаступником у справі № 2-3205/2010.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 червня 2017 року відмовлено ПАТ «Дельта Банк» у задоволенні заяви про заміну кредитора його правонаступником, видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строків пред'явлення виконавчого листа у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження та про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
14 червня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «ФК «Гефест» був укладений договір № 1517/К купівлі-продажу майнових прав, за умовами якого продавець ПАТ «Дельта Банк» передає у власність покупцеві ТОВ «ФК «Гефест» майнові права, які виникли або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів, фінансових поручителів, які виникли за укладеним договором та/або на інших підставах, наведених у додатку № 1 цього договору.
Згідно з пунктом 1.3 права вимоги уважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору.
З додатку № 1 відомо, що він містить інформацію про передання прав вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які виникли на підставі кредитного договору від 07 березня 2008 року №11312033000 та договору поруки №186357. Додаток містить суму заборгованості, яку ПАТ «Дельта Банк» відступив ТОВ «ФК «Гефест», а саме: 12 584 707,79 грн, з яких 4 289 935,40 грн - кредит, 8 294 772,39 грн - відсотки.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Гефест» про заміну сторони у виконавчому листі у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 18 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Гефест» про заміну сторони у виконавчому листі у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Гефест» про заміну сторони стягувача у виконавчому листі у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест» задоволено. Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року скасовано. Заяву ТОВ «ФК «Гефест» про заміну сторони на його правонаступника задоволено. Замінено ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у цивільній справі № 2-3205/1010 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 березня 2008 року № 11312033000.
Постановою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Гефест» залишено без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року залишено без змін.
Також суди встановили, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Національний банк України, Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту 8.35 постанови від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14?591цс18).
У пункті 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та пункті 6.19. постанови від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суди встановили, що заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року у справі № 2-3205/2010 задоволено позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» та солідарно стягнуто з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 1 549 430,63 грн.
Отже, судовим рішенням від 05 жовтня 2010 року у справі № 2-3205/2010 підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед банком у розмірі 1 549 430,63 грн та його порушення.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, та висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19), до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що позивач має право на стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційні втрати на суму, визначену у рішенні Святошинського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2010 року у справі № 2-3205/2010, а доводи касаційної скарги про неможливість нарахування інфляційних втрат є безпідставними, оскільки у спірному випадку основне зобов'язання виникло на підставі судового рішення про стягнення заборгованості в національні валюті України гривні.
З огляду на це безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що стягнення інфляційних втрат є неправомірним.
Водночас колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що суди дійшли передчасного висновку про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01 березня 2020 року до 02 березня 2023 року з огляду на таке.
Так, відповідно до частини першої статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Місцевий суд встановив, що позивач надав розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за порушення зобов'язання за останні 3 роки до звернення до суду з цим позовом, а саме за період з 01 березня 2020 року до 02 березня 2023 року.
Водночас, як зазначено вище, згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з 24 лютого 2022 року у кредитних правовідносинах позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.
Суди попередніх інстанцій на вищезазначені норми матеріального права не звернули належної уваги, а тому дійшли передчасного висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Отже, з огляду на викладене оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а також такими, що відповідають вимогам ЦПК України, принципам верховенства права та справедливості.
Разом з цим суд не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду, оскільки розрахунки заборгованості, наявні в матеріалах справи, не дають можливості встановити точний розмір 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню в спірний період.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.
Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), дійшов висновку про передання справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням норм матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Лисака Максима Юрійовича задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов