04 грудня 2024 року м. Львівсправа № 380/13213/24
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою мамою, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою мамою, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 11 березня 2024 року подав відповідачу рапорт про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану за сімейними обставинами у зв'язку необхідністю здійснення постійного догляду за хворою мамою, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
На підтвердження підстав для звільнення з військової служби позивач подав такі документи: висновок ЛКК КНП «ЦПМСД» Кам'янка-Бузької міської ради від 05 грудня 2022 року № 129; акт, складений комісією Кам'янка-Бузької міської ради від 24 листопада 2023 року № 596/03-17, про встановлення факту спільного проживання осіб та про те, що постійний сторонній догляд за мамою здійснював її єдиний син, та що він є єдиною особою, яка може такий догляд здійснювати; копії паспорту та ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копії паспорту та ідентифікаційного номера ОСОБА_2
11 березня 2024 року командиром автомобільної роти військової частини НОМЕР_1 та командиром батальйону логістики військової частини НОМЕР_1 скеровано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 з клопотанням по суті рапорту старшого солдата ОСОБА_1
15 березня 2024 року старшому солдату ОСОБА_1 повернуто рапорт з відміткою про те, що рапорт про звільнення позивача залишено без реалізації, у зв'язку із тим, що позивач до рапорту не додав висновку МСЕК про необхідність постійного стороннього догляду за мамою військовослужбовця.
Позивач уважає, що відповідач протиправно відмовив йому у звільненні з військової служби та зазначає, що висновок ЛКК є тією підставою, яку сформульовано і закладено законодавцем в основу підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» для можливості у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою похилого віку.
Позивач стверджує, що оскільки його мама визнана особою, яка потребує постійного догляду, він має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а відповідач протиправно відмовив йому у звільненні з військової служби.
З огляду на наведене просить позов задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач, аналізуючи норми Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - також Положення № 1317), Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 квітня 2008 року № 189 (далі - також Порядок № 189), а також постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - також Постанова № 413), висновує, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Отже, висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років.
Для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за особою, яка потребує постійного стороннього догляду та яка досягла 18 років, позивач повинен був надати військовій частині разом з рапортом про звільнення з військової служби висновок медико- соціальної експертної комісії, в якому має бути зазначено, що особа з інвалідністю потребує постійного стороннього догляду.
Тож поданий позивачем разом з рапортом про звільнення висновок (заключення) ЛКК від 05 грудня 2022 року № 129 не може вважатися належною підставою для його звільнення з військової служби під час дії воєнного стану за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
У зв'язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 25 червня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Головним управлінням Національної гвардії України, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач призваний за військову службу за мобілізацією, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
11 березня 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
До вказаного рапорту позивач додав такі документи: довідку ЛКК КНП «ЦПМСД» Кам'янка-Бузької міської ради від 05 грудня 2022 року № 129; акт, складений комісією виконавчого комітету Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області від 24 листопада 2023 року № 596/03-17, про встановлення факту спільного проживання осіб за адресою: АДРЕСА_1 ; копії паспорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копії паспорта та ідентифікаційного номера ОСОБА_2
11 березня 2024 року командиром автомобільної роти військової частини НОМЕР_1 та командиром батальйону логістики військової частини НОМЕР_1 скеровано рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 з клопотанням по суті рапорту старшого солдата ОСОБА_1
15 березня 2024 року старшому солдату ОСОБА_1 повернуто рапорт з відміткою про те, що рапорт про звільнення залишено без реалізації, у зв'язку з відсутністю довідки МСЕК.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби за підпунктом «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно із поданим позивачем рапортом від 11 березня 2024 року.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом частин першої, другої статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
Відповідно до частин першої-третьої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232 визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з абзацами першим-другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону № 2232).
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232.
За змістом підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд встановив, що ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є матір'ю позивача, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .
Згідно із довідкою ЛКК КНП «ЦПМСД» Кам'янка-Бузької міської ради від 05 грудня 2022 року № 129 ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує сторонньої допомоги та догляду, здатність до самообслуговування втрачена частково.
Відповідно до акту, складеного комісією виконавчого комітету Кам'янка-Бузької міської ради Львівської області від 24 листопада 2023 року № 596/03-17, про встановлення факту спільного проживання осіб за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із свідченнями мешканців громади (сусідів) - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_1 , 1967 року народження, дійсно проживав без реєстрації разом з мамою ОСОБА_2 , 1941 року народження за адресою: АДРЕСА_1 і дійсно здійснював постійний сторонній догляд за нею, оскільки є єдиним сином і єдиною особою, який такий догляд може виконувати. ОСОБА_2 не заперечує, щоб ОСОБА_1 був її опікуном.
Саме через наявність таких сімейних обставин позивач звернувся до відповідача із рапортом від 11 березня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232, проте відповідач залишив такий рапорт без реалізації у зв'язку з відсутністю довідки МСЕК.
З огляду на вказане спірним у цій справі є питання допустимості довідки ЛКК КНП «ЦПМСД» Кам'янка-Бузької міської ради від 05 грудня 2022 року № 129, як медичного документа на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за своєю матір'ю, яка згідно з цією довідкою за станом здоров'я потребує сторонньої допомоги та догляду.
Суд відзначає, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18 вересня 2020 року № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05 жовтня 2020 року № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317.
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. Водночас «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Одночасно з цим відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 квітня 2008 року № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛКК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 2013 року № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Варто відзначити, що Верховний Суд у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23, вирішуючи питання, подібні до тих, що є предметом дослідження у розглядуваній справі, вказав на недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, Верховний Суд вказав, що є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не належать до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Верховного Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 липня 2013 року № 667.
Отже, за наведених обставин твердження відповідача про те, що у спірному випадку для підтвердження необхідності здійснення постійного стороннього догляду за хворою матір'ю позивач має надати виключно довідку МСЕК є помилковим.
Необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір'ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК.
Щодо покликань відповідача на відповідні приписи Постанови № 413 у аспекті того, що висновок ЛКК, наданий позивачем, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років, суд зазначає таке.
12 червня 2013 року Кабінет Міністрів України видав постанову № 413, якою на виконання положень статті 26 Закону № 2232, статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618, затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з указаною постановою військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Отже, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то Постановою № 413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Суд уважає доречним вказати на те, що на момент видання Постанови № 413 стаття 26 Закону № 2232 не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Водночас станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону № 2232 уже містять виключний перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, підпункт «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Суд зауважує, що норми Закону № 2232 мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413.
Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23, ухваленій за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Посилання відповідача на те, що для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за особою, яка потребує постійного стороннього догляду та яка досягла 18 років, позивач повинен був надати військовій частині разом з рапортом про звільнення з військової служби висновок медико-соціальної експертної комісії, в якому має бути зазначено, що особа з інвалідністю потребує постійного стороннього догляду суд оцінює критично, оскільки умовою для звільнення з військової служби з підстави, яку вказав позивач у своєму рапорті від 11 березня 2024 року, є необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а не необхідність здійснення постійного догляду саме за особою з інвалідністю.
Повертаючись до обставин розглядуваної справи, суд зазначає, що до рапорту від 11 березня 2024 року позивач додав довідку ЛКК КНП «ЦПМСД» Кам'янка-Бузької міської ради від 05 грудня 2022 року № 129, відповідно до якої матір позивача ОСОБА_2 за станом здоров'я потребує сторонньої допомоги та догляду, здатність до самообслуговування втрачена частково.
Утім, жодної правової оцінки вказаній довідці у контексті того, чи є вона документом, який у розумінні положень підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір'ю позивача, відповідач не надав.
Відповідач не перевірив зміст наданої позивачем довідки ЛКК на предмет наявності у ній тих відомостей, з якими підпункт «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону № 2232 пов'язує наявність підстав для звільнення з військової служби на його підставі, не з'ясував, чи відповідає така довідка встановленій формі, а відтак може слугувати документом, що підтверджує право на звільнення з військової служби із указаної позивачем підстави.
Відповідач лише обмежився загальним формулюванням про те, що залишає рапорт позивача без реалізації у зв'язку з відсутністю довідки МСЕК, що, як вже зазначив суд вище, суперечить наведеному вище правовому регулюванню, а також правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23.
Наведені обставини, на переконання суду, свідчать про неповноту розгляду відповідачем поданого позивачем рапорту, без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття відповідного рішення за наслідками його розгляду, що, своєю чергою, зумовило прийняття відповідачем необґрунтованого рішення про залишення такого рапорту без реалізації.
З урахуванням викладеного суд уважає, що заявлену позивачем позовну вимогу про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою мамою, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, належить задовольнити частково у такий належний спосіб: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11 березня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує таке.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до пункту десятого частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на висновок суду про протиправність дій відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби суд повинен вирішити питання про обрання належного способу захисту його порушеного права.
У рамках розглядуваного спору суд дійшов висновку про неповноту розгляду відповідачем поданого позивачем рапорту, без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття відповідного рішення за наслідками його розгляду та, як наслідок необґрунтованість прийнятого рішення.
Тож, беручи до уваги викладене, враховуючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами, характер дій відповідача, визнаних судом протиправними, суд уважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 11 березня 2024 року про звільнення з військової служби.
Під час повторного розгляду зазначеного рапорту відповідачу належить прийняти обґрунтоване рішення, що буде відповідати критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень (частина друга статті 2 КАС України) та приписам Закону № 2232, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Тож заявлену позовну вимогу про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 за підпунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою мамою, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, належить задовольнити частково у такий належний спосіб: зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11 березня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частинами першою-третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, на час постановлення судом рішення у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 11 березня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11 березня 2024 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 04 грудня 2024 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна