04 грудня 2024 рокусправа № 380/2431/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), у якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно, обчисленої виходячи з розміру "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня" - 2102,00 грн;
- зобов'язати відповідача-1 провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно, на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- стягнути з відповідача-1 на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно;
- зобов'язати відповідача-2 здійснити фінансування відповідача-1 з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплачену суддівську винагороду за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно;
- допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми за один місяць.
Ухвалою від 05.02.2024 позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків.
Ухвалою від 16.02.2024 відкрите провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Указом Президента України від 18.10.2013 №570/2013 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області. З 26.11.2020 ОСОБА_1 відряджена до Бориславського міського суду Львівської області та тимчасово зарахована до штату цього суду. Рішенням голови Верховного Суду від 08.12.2022 строк відрядження судді ОСОБА_1 продовжений до 10.12.2023 включно. Позивач наголошує, що під час здійснення нею правосуддя за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 відповідач-1 нараховував та виплачував суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 у розмірі 2102, 00 грн, у той час, як відповідно до приписів спеціального законодавства, повинен був нарахувати у розмірі, встановленому станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.
Відтак, ОСОБА_1 зауважує, що розмір її винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", у зв'язку із чим не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди за спірний період та вважає, що такими діями відповідач-1 порушив права позивача на належне матеріальне забезпечення.
Із наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити повністю.
29.02.2024 відповідач-1 надіслав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. Зауважує, що ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 Закону "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII.
Відповідно до статті 148 згаданого Закону ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування. Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Стверджує, що вимоги позивача про визнання протиправними дій та стягнення на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 є необґрунтованими, оскільки положення частини другої статті 19 Конституції України вимагають від суб'єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Таким чином, на думку відповідача-1, Територіальне управління у період з 01.10.2023 по 10.12.2023, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснювало нарахування та виплату суддівської винагороди із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Із наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.
Указом Президента України від 18.10.2013 № 570/2023 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області строком на п'ять років.
Зі змісту Указу Президента України від 23.12.2019 слідує, що відповідно до частини п'ятої статті 126 частини першої статті 128 та підпункту 2 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, частини шостої статті 147, абзацу першого пункту 3 і пункту 40 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ОСОБА_1 призначена на посаду судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.
Наказом в.о. голови Бориславського міського суду Львівської області від 19.12.2020 №72/К, суддю Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_1 тимчасово зараховано до штату Бориславського міського суду Львівської області у зв'язку з переведенням шляхом відрядження на один рік з 10.12.2020 по 09.12.2021 включно з посадовим окладом згідно з штатним розписом. Враховано, що судді ОСОБА_1 встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу з 14.11.2020.
Наказом голови Бориславського міського суд Львівської області від 09.12.2022 № 75/К, продовжений строк тимчасового зарахування до штату Бориславського міського суду Львівської області судді Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області ОСОБА_1 у зв'язку з продовженням строку відрядження для здійснення правосуддя на один рік з 11.12.2022 по 10.12.2023 включно, з посадовим окладом згідно з штатним розписом. Враховано, що судді ОСОБА_1 встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу з 14.11.2020.
Суд зауважує, що відповідачі не заперечують обставин нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у 2023 році, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, що встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Позивач вважає, що відповідач-1 протиправно для розрахунку її розміру посадового окладу судді не застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2023, що призвело до зменшення розміру її суддівської винагороди у період з 01.10.2023 по 10.12.2023, тому звернулася до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступні обставини та положення законодавства.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Спір у цій справі виник з приводу правомірності нарахування та виплати позивачу у період з 01.10.2023 по 10.12.2023 суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому Верховний Суд підтримав у постановах від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22.
Варто зауважити, що практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема, їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).
Законом № 1401-VIII, серед іншого, стаття 130 Конституції України викладена в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплений вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб 2 684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - 2102 гривні.
Варто відмітити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Законом України про державний бюджет на відповідний рік фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 (2684 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 2710-IX, є неправомірною.
Суд зауважує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди у період з 01.10.2023 по 10.12.2023, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", розмір якого станом на 01.01.2023 складає 2684,00 грн, відтак, позовні вимоги необхідно задовольнити у зв'язку із їх обґрунтованістю.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням цього, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління ДСА України у Львівській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період 01.10.2023 по 10.12.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн.
Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання відповідачів вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача слід задовольнити у спосіб зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління ДСА України у Львівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за періоди з 01.10.2023 по 10.12.2023, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн.
Ефективність обрання такого способу захисту підтвердив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а.
Крім того, з метою обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до відповідачів, шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.
Отже, позовні вимоги зобов'язального характеру необхідно задовольнити шляхом зобов'язання Територіального управління ДСА України у Львівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно, обчисливши її розмір, виходячи з встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн, із урахуванням щомісячної доплати за вислугу років 30% посадового окладу, а також із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Разом з цим, суд відмовляє позивачу у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача-1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.10.2023 по 10.12.2023, оскільки позивач не визначила суму, яку необхідно стягнути з відповідача-1, а порушене право позивача суд захистив у спосіб зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за спірний період.
Вирішуючи процесуальне питання щодо негайного виконання рішення суду в сумі за один місяць, суд виходить із наступного.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів особи позивача.
Перелік рішень судів, які виконуються негайно передбачено статтею 371 КАС України.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд дійшов висновку, що до негайного виконання допускається рішення про "стягнення" виплат у відносинах публічної служби, а не рішення про зобов'язання до їх нарахування та виплатити. У випадку заявлення позивачем позовних вимог про стягнення виплат, суд повинен визначити суму стягнення за один місяць, та допустити рішення у цій частині до негайного виконання.
Однак, у межах цієї справи позивач обрав спосіб захисту своїх прав не шляхом стягнення недоплачених сум, а у спосіб зобов'язання відповідача-1 їх нарахувати та виплатити. Особливістю такого способу захисту є те, що розмір суддівської винагороди, що не доплачена позивачу, повинен визначити відповідач-1 при виконанні рішення суду у загальному порядку.
Відтак, суд дійшов висновку, що ухвалене у цій справі рішення не підлягає негайному виконанню.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат суд не здійснює, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/1; ЄДРПОУ 26255795) щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно, виходячи із встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/1; ЄДРПОУ 26255795) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно, виходячи із встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, буд. 25; ЄДРПОУ 26306742) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, буд. 25; ЄДРПОУ 26306742) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за період з 01.10.2023 по 10.12.2023 включно, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00 грн, із урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу, а також із урахуванням виплачених сум та з відрахуванням загальнообов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна