29 листопада 2024 року справа №640/17939/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити певні дії,
Суть спору: 04 серпня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження максимальним розміром призначених ОСОБА_1 пенсій за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату без обмеження максимальним розміром призначених ОСОБА_1 пенсій за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити нарахування та виплату різниці між перерахованою та виплаченою пенсією за минулий час.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.08.2020 (суддя Літвінова А.В.) прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/17939/20 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 (суддя Літвінова А.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.05.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2021 у справі №640/17939/20 скасовано і направлено справу на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду із врахуванням Закону України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності з 15.12.2022.
Верховний Суд у постанові від 17.05.2023 вказав, що до суду касаційної інстанції Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області подано заяву про заміну неналежного відповідача та подано довідку від 26.07.2021 № 299/М-д, з якої вбачається, що позивач не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Під час розгляду судами попередніх інстанцій цієї справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області не заявлялося подібне клопотання та суди встановили, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що адреса позивача: АДРЕСА_1 , а також те, що розрахунок пенсії по інвалідності по пенсійній справі 2607043361 виданий Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Також у поданій до суду касаційної інстанції заяві позивач зазначає, що він не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, що його пенсійна справа знаходиться у Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві.
Отже, з матеріалів справи та доводів сторін по цій справі, вбачаються розбіжності щодо належного відповідача, проте за приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У зв'язку з необхідністю вирішення питання про залучення належного відповідача у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення належного відповідача та вирішення питання про його залучення.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
27.06.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 30.05.2023 №640/17939/20/27416/23 надійшли матеріали справи №640/17939/20.
27.06.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Відповідно до частини дев'ятої статті 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач із складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у визначених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Частиною чотирнадцятою статті 31 КАС України визначено, що у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 35 КАС України у разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
На підставі вказаного справа підлягає прийняттю до провадження, а її розгляд починається спочатку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 адміністративну справу №640/17939/20 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі №640/17939/20 співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16). Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві докази, запропоновано відповідачам протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
04.08.2023позивачем надано через канцелярію суду докази направлення співвідповідачу - Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві, копії позовної заяви з додатками.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» далі - Закон №2262). Загальний розмір пенсії відповідно до розрахунку становить 22202,50 грн., Однак із урахуванням максимального розміру пенсії кінцева сума його пенсії склала 17120,00 грн., що відповідає розміру десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Розмір цього прожиткового мінімуму встановлений статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Позивач вважає, що наявні всі підстави для здійснення виплати належної йому пенсії без обмеження максимальним розміром, що і стало причиною звернення до суду з даним позовом.
08.08.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява із долученням уточненої позовної заяви.
В уточненій позовній заяві позивач додатково повідомляє, що за період судового розгляду, двічі відбулась індексація призначеної позивачу пенсії, та кожен раз при вказаному перерахунку співвідповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві застосував обмеження максимального розміру пенсії.
03.12.2023 на адресу суду від співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що обмеження максимальним розміром пенсії передбачено чинним законодавством України, а тому у відповідача відсутні правові підстави для виплати нарахованої пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області своїм правом на подання відзиву не скористався.
03.12.2023 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій додатково наголошено на обґрунтованості позовних вимог.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Приймаючи до уваги відсутність таких клопотань з боку учасників справи, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію у зв'язку з інвалідністю відповідно до Закону №2262 з 17.12.2019.
Згідно розрахунку при обчисленні пенсії позивачу враховано наступні складові грошового забезпечення:
- посадовий оклад 9160,00 грн.;
- оклад за військове зважання 1480,00 грн.;
- надбавка за вислугу років 50% - 5320,00 грн.;
- середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці 5507,70 грн.
Загальний підсумок розміру пенсії склав 22 202,50 грн., який складається з основного розміру пенсії 80% з урахуванням доплат - 21467,70 грн. та підвищення або надбавок до пенсії - 734,80 грн.
Однак із урахуванням максимального розміру пенсії кінцева сума пенсії позивача склала 17120,00 грн., що відповідає розміру десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Розмір цього прожиткового мінімуму встановлений ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».
Аналогічні обмеження максимального розміру пенсії також були застосовані Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві при проведенні індексації пенсії позивача у 2022 та 2023 роках.
Позивач, вважаючи такі дії протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.
При поданні позовної заяви позивачем було визначено відповідачем в даній справі Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій цієї справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області не заявлялося клопотання про заміну неналежного відповідача та суди встановили, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Водночас, під час розгляду судом касаційної інстанції даної справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області подано до Верховного Суду заяву про заміну неналежного відповідача та подано довідку від 26.07.2021 № 299/М-д, з якої вбачається, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Також, у поданій до суду касаційної інстанції заяві про уточнення вимог касаційної скарги позивач зазначає, що він не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та його пенсійна справа знаходиться у Головному управлінні Пенсійного фонду України у місті Києві.
Отже, з матеріалів справи та доводів сторін по цій справі, вбачаються розбіжності щодо належного відповідача.
Положення статті 48 КАС України передбачають, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Водночас суд зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.08.2021 у справі № 809/1042/18 та від 02.08.2022 у справі № 620/4205/21.
З матеріалів справи вбачається, що адреса позивача: АДРЕСА_1 , а також те, що розрахунок пенсії по інвалідності по пенсійній справі 2607043361 проведений Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві. Водночас, судом встановлено, що позивач не перебував та не перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та вказаний відповідач не здійснював розрахунок пенсії позивача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що належним відповідачем в даній справі є Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві. Натомість позовні вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області є безпідставними та не підлягають задоволенню через неналежність відповідача.
Щодо позовних вимог в частині обмеження пенсії позивача максимальним розміром суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом, згідно розрахунку при обчисленні пенсії, загальний підсумок розміру пенсії склав 22202,50 грн., однак із урахуванням максимального розміру пенсії кінцева сума пенсії позивача склала 17120,00 грн., що підтверджується розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі позивача №2607043361.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону №2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі №522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі №343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262 та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України у м. Києві максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема: від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
За таких обставин, порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо застосування обмеження пенсії позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, при проведенні розрахунку та виплати пенсії з 17.12.2019.
Крім того, захист порушених прав позивача потребує зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 17.12.2019 виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії.
У той же час, позовні вимоги в частині зобов'язання нарахувати та виплатити різницю між перерахованою та виплаченою пенсією за минулий час, задоволенню не підлягають, оскільки в даному випадку способом виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, є перерахунок пенсії та виплата належних позивачу сум у повному обсязі, інший спосіб виконання в спірних правовідносинах нормативно не визначено. Під час ухвалення судом рішення суд зобов'язує відповідача здійснити позивачу виплату належних сум пенсії та, у разі набрання законної сили рішенням суду про зобов'язання виплатити недоплачену частину пенсії або її різницю, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до частини першої статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90,139, 243-246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з 17.12.2019.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) пенсії з 17.12.2019 без обмеження її максимального розміру та з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.