05 грудня 2024 року Справа № 160/25098/24 ЗП/280/140/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дніпропетровського окружного адміністративного суду
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду, за підсудністю з Третього апеляційного адміністративного суду, надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 03.09.2024 №554-к «Про встановлення набавки за вислугою років Катерині МАНЬКО» щодо встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 з 15.09.2024 у розмірі 30% від посадового окладу;
зобов'язати відповідача встановити начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 з 15.09.2024 надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу;
зобов'язати відповідача здійснити з 15.09.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона працює в Дніпропетровському окружному адміністративному суді на посаді начальнику юридичного відділу. Позивачці від 14.09.2023 наказом керівника апарату № 574-к було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 42% місячного посадового окладу. На виконання вимог абзацу 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ наказом керівника апарату суду від 03.09.2024 № 554-к позивачу встановлено надбавку за вислугу років державній службі у розмірі 30 % посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої становить 12 років 00 місяців 01 день. Позивачка вважає вказаний наказ в частині встановлення надбавки за вислугу років саме у розмірі 30 % посадового окладу протиправним з підстав того, що надбавка за вислугу років позивачки за розрахунками згідно зі статтею 52 Закону України «Про державну службу» має становити 42% посадового окладу. На переконання позивачки, обчислення надбавки за вислугу років державним службовцям, які набули права на неї до прийняття Закону № 3460-ІХ, нормами якого її розмір суттєво зменшено, є обмеженням чинних прав і гарантій, встановлених Законом № 889-VIII, є порушенням складових принципу верховенства права, а саме правової передбачуваності та правової визначеності. Вважає, що норми статті 52 Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах є спеціальними, які у часі прийняті раніше, та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 3460-ІХ.
Ухвалою судді від 08.10.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що з системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Також, абзацом четвертим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ установлено, що норми Закону №889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Реалізовуючи свої повноваження розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня у спірних правовідносинах, відповідач позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності, а отже позбавлений і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір надбавки за вислугу років на державній службі, а зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі й Законом № 3460-ІХ, тому у суду були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України. Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі, відповідач діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв'язку, встановив наступне.
Судом встановлено, що з 15.09.2009 по 21.10.2022 позивач працювала на посаді секретаря судового засідання Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
З 28.10.2022 по цей час позивач обіймає посаду начальника юридичного відділу Дніпропетровського окружного адміністративного суду на період декретної відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, до фактичного виходу на роботу ОСОБА_2 , без конкурсного відбору, на період дії воєнного стану, за її згодою.
Наказом керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року № 574-к «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_3 », відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 «Питання оплати праці працівників державних органів», встановлено щомісячну доплату за вислугу років від посадового окладу відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці територіальних управлінь Державної судової адміністрації України, апеляційних та місцевих судів з урахуванням юрисдикції державних органів у розмірі 42 % (стаж роботи, що дає право на встановлення доплати за вислугу років на 15.09.2023 складає 14 років 00 місяць 01 день).
Наказом в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 № 554-к «Про встановлення надбавки за вислугу років Катерині МАНЬКО», позивачу - начальнику юридичного відділу, з 15.09.2024 встановлено надбавку за вислугу років від посадового окладу відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби на основі класифікації посад у 2024 році у розмірі 30% (стаж роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років на 15.09.2024 року складає 15 років 00 місяців 01 день).
Зі змісту наказу слідує, що правовою підставою його винесення були: абзац другий пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3406-ІХ, постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році».
Не погодившись з наказом відповідача щодо встановленого їй розміру надбавки за вислугу років державної служби з 15.09.2024 на рівні 30 % місячного посадового окладу, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до своєї преамбули Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (надалі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно зі ст. 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частинами першою, шостою статті 155 Закону № 1402-VIII визначено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до частин четвертої, шостої ст. 150 Закону № 1402-VIII розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.
Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.
Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.
Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Статтею 3 Закону № 889-VIII передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, інших державних органів.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
За приписами частин першої, другої, четвертої, п'ятої, восьмої статті 50 Закону № 889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них. Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 ст. 52 Закону № 889-VIII передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Разом із цим, 09.11.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України № 3460-ІХ «Про Державний бюджет на 2024 рік», п. 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII, а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Поряд із цим, слід відмітити, що до Закону № 889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку надбавки за вислугу років, у тому числі, у зв'язку із проведенням класифікації посад, не вносилось.
Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.
У абзацах 5, 6 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення від 20.06.2019 № 6-р/2019 Конституційний Суд України звернув увагу, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
Поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах Олександр Волков проти України (заява № 21722/11), C.G. та інші проти Болгарії (заява № 1365/07).
Поряд із цим, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11), Кантоні проти Франції (заява №17862/91).
У рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023, вказано, що надаючи тлумачення ст. 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абз. 1 і 2 п. 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що ч. 1 ст. 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001).
Крім того, Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз. 6 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абз. 3 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (Рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Корескэ v. Slovakia) заява № 44912/98, від 28.09.2004).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у ч. 3 ст. 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не буде порушувати принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи (указана позиція щодо дії нормативно-правових актів в часі відображена у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 (провадження № Пз/990/4/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а дійшла висновку, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їх протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.
За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим ч. 3 ст. 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Під юридичною колізією (від латинського «collisio» зіткнення) слід розуміти суперечність або розбіжність між нормативно-правовими актами, якими врегульовано одній й ті ж або спорідненні правовідносини.
У п. 2.1 Рішення від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон № 889-VIII та Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік» мають однакову юридичну силу, при цьому, Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік» прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.
У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою спеціальною нормою і пізнішою загальною нормою перевагу має раніше прийнята спеціальна норма, тобто у спірних правовідносинах - ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII.
Поряд із цим, у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України).
При цьому, також слід урахувати, що роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII, а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірний наказ від 03.09.2024 № 554-к в частині встановлення позивачу надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 30 відсотків посадового окладу є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо обраного способу захисту порушеного права слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Зважаючи на природу та підстави даного спору та враховуючи, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача з 15.09.2024 здійснити начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону № 889-VIII на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити частково .
Визнати протиправним та скасувати наказ в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного від 03.09.2024 №554-к «Про встановлення надбавки за вислугу років Катерині МАНЬКО» щодо встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 з 15.09.2024 у розмірі 30% від посадового окладу.
Зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4; код ЄДРПОУ 34824364) з 15.09.2024 здійснити начальнику юридичного відділу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату (з урахуванням раніше виплачених сум) надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова