05 грудня 2024 року м. Житомир справа № 240/22946/24
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
встановив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 21.11.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Київ), у якому просить:
- визнати протиправною постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сладь Т.П. від 13.11.2024 ВП № 75107713 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з виконанням Управлінням рішення суду у суровій відповідності до наведеного законодавства.
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від ОСОБА_1 13.11.2024 ВП № 75107713 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з виконанням Управлінням рішення суду у суровій відповідності до наведеного законодавства.
В обґрунтування позову вказує, що з 1 квітня 2021 року функції з фінансування виплати пенсій покладені на Пенсійний фонд України, а не на його територіальні органи. Тому, відсутність у Головного управління повноважень щодо виплати пенсії (виплати заборгованості на виконання судового рішення) унеможливлює визнання протиправним дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання даного Рішення суду. На даний час бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік не затверджено Фінансування пенсійних виплат відповідно до затвердженого на поточний рік бюджету Пенсійного фонду України здійснюється в порядку визначеному розділом ІХ «Виконання бюджету Пенсійного фонду України» Постанови 35-1. Враховуючи викладене, збільшення видатків на фінансування вказаної бюджетної програми Міністерством соціальної політики України відповідно Пенсійному фонду України на даний час не проведено. Тобто, Головне управління повно та неухильно виконало Рішення суду в межах і спосіб визначений чинним законодавством, як це передбачено частиною другою ст.19 Конституції України.
Суддя своєю ухвалою від 26.11.2024 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження та призначила судове засідання на 05.12.2024 та зобов'язала Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) надати належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №75107713.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 03.12.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що при перевірці виконання рішення суду боржником державним виконавцем встановлено, що рішення суду боржником в частині виплати заборгованості не виконано. Відповідач у відзиві зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини. Відповідач вважає, що оскаржувана постанова прийнята у порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, оскільки боржником не виконано рішення суду в частині виплати заборгованості. Просить відмовити у задоволенні позову.
У судове засідання прибув представник позивача.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просить розгляд справи здійснювати без участі державного виконавця.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, з особливостями, визначеними статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд, за зголою представника позивача, протокольною ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеної секретарем до протоколу судового засідання, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року у справі №240/13095/23 ухвалено: "Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн до призначеної пенсії у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" за період з 01.08.2022, з урахуванням виплачених сум."
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою від 24.04.2024 про примусове виконання рішення суду у справі №240/13095/23.
Постановою від 23.05.2024 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження ВП №75107713 з примусового виконання виконавчого листа, виданого у справі №240/13095/23. У п. 2 постанови вказано: боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Листом від 18.06.2024 боржник у виконавчому провадженні повідомив державного виконавця про виконання рішення суду. Вказав, що з 01.03.2024 виплата пенсії буде здійснюватись у розмірі, визначеному на виконання рішення суду; сума донарахованих кошів за період із 01.08.2022 по 29.02.2024, з урахуванням фактично виплачених коштів, складає 38000,00 грн. Рішення виконано в межах наданих компетенцій та фінансування. Повідомив, що інформацію про виконання рішення суду від 04 липня 2023 року у справі №240/13095/23 та про суму нарахованих, але не виплачених коштів (потребу) надано Пенсійному фонду України шляхом включення до реєстру судових рішень, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України підсистеми "Реєстр судових рішень" Інтегрованої комплексної інформаційної системи ПФУ.
Постановою старшого державного виконавця від 13.11.2024 у ВП №75107713 за невиконання рішення суду без поважних причин, на боржника накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. Зазначено: "При перевірці виконання рішення суду боржником державним виконавцем встановлено, що рішення суду боржником в частині виплати заборгованості не виконано".
Отже, невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року у справі №240/13095/23 в частині невиплати стягувачу у виконавчому провадженні заборгованості за період з 01.08.2022 по 29.02.2024.
Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1404-VIIІ).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із статтею 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Отже, правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Відповідно до змісту положень частини 3 статті 18 Закону України №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
З наведених норм вбачається обов'язок відповідача встановити наявність чи відсутність поважних причин для невиконання судового рішення у встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження строк і лише після виявлення причин та їх поважності/неповажності приймати рішення щодо накладення на боржника штрафу за невиконання судового рішення.
Окрім того, з аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що відповідальність за невиконання судового рішення настає виключно за умови, що судове рішення не виконано без наявності поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк, у цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України "Про виконавче провадження".
Умовою для накладення на боржника у виконавчому провадженні штрафу є невиконання ним судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №640/9234/19.
Як встановлено судом зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для її прийняття є невиплата стягувачу у виконавчому провадженні нарахованої суми доплати по рішенню суду, тобто заборгованості за період з 01.08.2022 по 29.02.2024, у розмірі 38000,00грн.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається наявність у ньому:
- інформації про нарахування боржником стягувачу у виконавчому провадженні заборгованості за період з 01.08.2022 по 29.02.2024, у розмірі 38000,00грн.
- витягу з підсистеми "Реєстр судових рішень", у якому зазначено: рішення суду у справі №240/13095/23; сума, нарахована на виконання рішення суду 38000,00 грн.
Отже, на момент винесення спірної постанови про накладення штрафу до органу виконавчої служби були надані докази того, що вказана заборгованість включена до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та буде виплачуватись в порядку черговості, визначеної датою надходження судового рішення до боржника (відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою КМ України № 649 від 22.08.2018).
Разом з тим, згідно з п.10 Порядку №649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Отже, погашення заборгованості з пенсійний виплат входить саме до компетенції ПФ України та його територіальних органів.
Водночас, виплата пенсії є виплатою, яка фінансується з державного бюджету. Якщо відповідні кошти на звернення позивача не надходили з державного бюджету, тому невиконання рішення суду в цій частині може мати місце за поважних причин, які в силу діючого законодавства не залежать від позивача як пенсійного органу.
Отже, боржник вжив необхідних заходів для виконання судового рішення, зокрема нарахував суму коштів до виплати та включив рішення суду до реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.
Враховуючи те, що усі необхідні дії для виплати коштів були здійснені боржником, суд дійшов висновку про відсутність бездіяльності з боку боржника.
Невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Наведеного висновку неодноразово доходив Верховний Суд, про що зазначено зокрема в ухвалі Верховного Суду від 16 липня 2018 року у справі №811/1469/18 та у постанові від 15.05.2020 у справі №812/1813/18.
Також Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові від 03.06.2018 у справі 757/29541/14-а, вказував на те, що накладення штрафу на Головне управління Пенсійного фонду України за невиконання судового рішення за відсутності бюджетних призначень жодним чином не захищає право пенсіонера на отримання бюджетних коштів.
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскаржувана постанова відповідача про накладення штрафу не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання її протиправною та скасування постанови.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звернення ГУ ПФУ в Житомирській області з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із рішенням Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) за захистом своїх порушених прав та інтересів як сторона виконавчого провадження, а не як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Тобто у цьому спорі ГУ ПФУ в Житомирській області діє не як суб'єкт владних повноважень, а як орган Пенсійного фонду України до суб'єкта владних повноважень Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) щодо оскарження постанови старшого державного виконавця цього відділу, винесеної в рамках виконавчого провадження, будучи його стороною, в межах наданих пунктом 1 частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене суд проходить до висновку про застосування положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та стягнення з відповідача на користь ГУ ПФУ в Житомирській області судового збору.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 815/4246/17.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Задовольнити позов Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (площа Соборна, буд.1, м.Житомир,10014, ЄДРПОУ: 43315602) про визнання протиправною, скасування постанови.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сладь Т.П. від 13.11.2024 у ВП № 75107713 про накладення штрафу.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) на користь Головного управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Лавренчук
05.12.24