05 грудня 2024 рокуСправа №160/15168/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якій позивач просив суд визнати протиправною та скасувати прийняту державною податковою службою у Дніпропетровській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф116927У від 20.02.2020 р. про наявність у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк, з моменту отримання копії цієї ухвали, усунути недоліки позовної заяви.
15.08.2024 р. до суду надійшла від позивача позовна заява у новій редакції, в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати прийняту державною податковою службою у Дніпропетровській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф116927У від 20.02.2020 р. про наявність у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він засуджений вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.03.2004 р. до покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Позивач зазначив, що з 22.11.2003 р. й по теперішній час він тримається під вартою та відбуває покарання в умовах виправної колонії максимального рівня безпеки з відбуттям покарання в приміщеннях камерного типу (в т.ч. з 30.07.2017 р. у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4)». Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 стверджує, що у період з 22.11.2003 р. по 20.02.2020 р. він не був та не міг бути роботодавцем як фізична особа-підприємець, використовувати працю інших осіб на умовах передбачених законодавством та відповідно не був платником єдиного внеску в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 та не мав бази нарахування єдиного внеску визначеного п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464. Також позивач зауважив, що 17.06.2017 р. він досяг віку, встановленого ст. 26 Закону №1058 (60 років), а відтак з 17.06.2017 р. він звільнений від сплати єдиного внеску. ОСОБА_1 вважає, що оскаржувана вимога породжує у нього обов'язок сплачувати недоїмку по сплаті єдиного внеску за відсутності боку позивача обов'язку його сплачувати.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 р. продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 (десять) днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 30.09.2024 р. (вх. №38601/24), в якій позивач просив визнати поважною причину пропуску та поновити йому строк звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф116927У від 20.02.2020 р. про наявність у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 р. поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Також у цій ухвалі суд витребував від ГУ ДПС у Дніпропетровській області копію оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф116927У від 20.02.2020р. про наявність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.
21.10.2024 р. до суду надійшов від ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Так, відповідач зазначив, що згідно інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 04.01.2002 р. по 26.04.2006 р. перебував на податковому обліку в Солонянській ДПІ ГУ ДПС як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування та відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464) є платником єдиного внеску (ЄСВ). Контролюючий орган зазначив, що з метою ведення контролю за сплатою єдиного внеску по зазначеній категорії платників Державною податковою службою України розроблено алгоритм автоматичного відображення в ІКП сум квартальних нарахувань з єдиного внеску, які щоквартально відображаються в інтегрованій картці платників (далі - ІКП) за технологічним кодом класифікації 71040000. Відповідач повідомив, що в ІКП по КБК 71040000 по ФОП ОСОБА_1 відбулись автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 30332,50 грн., а саме: 09.02.2018 р. - за 2017 рік у сумі 8448,00 грн.; 19.04.2018 р. - за I квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн.; 19.07.2018 р. - за II квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн.; 19.10.2018 р. - за III квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн.; 21.01.2019 р. - за IV квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн.; 19.04.2019 р. - за I квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн.; 19.07.2019 р. - за II квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн.; 21.10.2019 р. - за III квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн.; 20.01.2020 р. - за IV квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн.; 21.04.2020 р. - за I квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн. Отже, у зв'язку з несплатою автоматично нарахованого єдиного внеску станом на 30.04.2020 р. в ІКП по КБК 71040000 ФОП ОСОБА_1 обліковується борг (недоїмка) на загальну суму 30332,50 гривень. Також у відзиві на позовну заяву відповідач посилався на висновки суду по справі №440/3854/19 й зауважив, що за чинним законодавством, обов'язок сплати ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності. Крім того, відповідач зазначив, що з 01.01.2017 р. законодавство не пов'язує наявність обов'язку зі сплати ЄСВ з отриманим доходом, а у випадку відсутності доходу передбачає сплату ЄСВ у сумі мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464). При цьому, українське законодавство не передбачає звільнення від сплати ЄСВ фізичних осіб-підприємців, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі, звільняються від сплати ЄСВ лише особи, зазначені у пунктах 4 (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5-1 (члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах) частини першої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Як стверджує відповідач, такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Додатково зазначаємо, що статтею 19 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що відбування покарання позивачем у вигляді позбавлення волі, не може бути підставою для звільнення від сплати ЄСВ, а також не позбавляє можливості припинити свою підприємницьку діяльність такою особою через уповноваженого представника. З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - відсутні.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10.09.2001 р. був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа-підприємець (далі - ФОП).
Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.02.2014 р. включено відомості про дату державної реєстрації, дату та номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця у разі, коли державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (номер запису 24471750000005019).
20.02.2020 р. у зв'язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи "Податковий блок" ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ за №Ф-116927-17 на загальну суму 29 293,44 грн.
Вищевказану вимогу контролюючий орган направив засобами поштового зв'язку на податкову адресу позивача ( АДРЕСА_1 ), однак вказане направлення було повернуто працівниками поштової служби з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
У подальшому вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 р. за №Ф-116927-17У направлено на примусове виконання до Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
25.11.2022 р. начальником відділу Солонянського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) прийнято постанову по ВП №63454238, якою виконавчий документ (вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-116927-17У від 20.02.2020 р.) повернуто стягувачу.
Вважаючи оскаржувану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 р. (далі - Закон №2464; надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із приписами пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464 дія Закону України ''Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування'' поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно із приписами частини 1 статті 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464 встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 р. (далі - Інструкція №449).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 від 06.12.2016 р. внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017 р., зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частина 1 статті 7 Закону №2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Статтею 6 Закону №2464 визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 р. у справі №440/2149/19З суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Відповідно до пунктів 6, 7 статті 13 Закону №2464 та розділу VI Інструкції №449, податкові органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
У відповідності до положень статті 25 Закону №2464 та пункту 3 розділу VI Інструкції №449 , податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Згідно із приписами пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІКС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Так, за позивачем, як суб'єктом підприємницької діяльності, згідно інформаційних даних ГУ ДПС у Дніпропетровській області станом на 20.02.2020 р. обліковувалася заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальну суму 29 293,44 грн. як недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Натомість, ОСОБА_1 стверджує, що у спірний період він підприємницьку діяльність не здійснював, жодної податкової звітності до контролюючого органу не подавав й доходу від такої діяльності не отримував.
Разом з тим, суд зазначає, що у даній справі, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 та, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 р.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності приватного підприємця 10.09.2001 р.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП з відміткою "свідоцтво про державну реєстрацію недійсне".
Тобто, реєстрацію позивача як суб'єкта підприємницької діяльності було проведено до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15.05.2003 р. (до 1 липня 2004 року), та у подальшому позивач не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 р. набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Отже, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», державна реєстрація юридичних осіб громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особі засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організації роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
При цьому, згідно із положеннями частини 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
В той же час, 01.07.2010 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI, (далі також - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011 р.
Відповідно до підпунктів 2, 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням» №3384-VI від 19.05.2011 р. (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:
«Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.».
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 р., вважаються недійсними.
03.02.2012 р. завершився процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 р., після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як вбачається з даних, 04.02.2014 р. державним реєстратором внесено в Єдиний державний реєстр запис щодо позивача про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця у разі, коли державна реєстрація фізичної особи особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (
З дослідженого судом витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 04.02.2014 р. державний реєстратор вніс до ЄДР запис за номером 22151750000002161 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним.
При цьому, доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону №2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання такого свідоцтва відповідачем не надано.
Вказані обставини свідчать про те, що позивач фактично не міг здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка.
Таким чином, відсутність офіційного підтвердження у ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
При вирішенні справи суд враховує правові висновки сформовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 р. у справі №260/81/19, зокрема, те, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
На підставі наведених норм та приписів законодавства, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Матеріали та фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач не здійснював підприємницьку діяльність у період після 22.11.2003 р. по 20.04.2020 р. та його свідоцтво про державну реєстрацію як ФОП, з урахуванням положень пункту 4 та абзацу 2 пункту 8 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI було визнано недійсним, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у зв'язку з чим нарахування контролюючим органом позивачу ЄСВ за спірний період є протиправним.
Також, у відповідності до частини 1 статті 10 Закону №2464, платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, серед іншого, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом частини 3 статті 10 Закону №2464, особи, зазначені в частині першій цієї статті (платники, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску), подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, доказів того, що ОСОБА_1 подавав до контролюючого органу заяву про добровільну сплату єдиного внеску та укладав договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, до суду не надано. Тобто, позивач у добровільному порядку в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в період з 01.01.2017 р. по 20.02.2020 р. не перебував, а тому обов'язок сплачувати єдиний внесок у нього був відсутній.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-116927-17У від 20.02.2020 р. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Стосовно доводів позивача про те, що у період з 22.11.2003 р. по 20.02.2020 р. він не був та не міг бути роботодавцем як фізична особа-підприємець, використовувати працю інших осіб на умовах передбачених законодавством та відповідно не був платником єдиного внеску в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 та не мав бази нарахування єдиного внеску визначеного п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464, слід зазначити таке.
З 01.01.2017 р. законодавство не пов'язує наявність обов'язку зі сплати ЄСВ з отриманим доходом, а у випадку відсутності доходу передбачає сплату ЄСВ у сумі мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464).
Також суд зазначає, що українське законодавство не передбачає звільнення від сплати ЄСВ фізичних осіб-підприємців, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі.
Як зазначено вище, звільняються від сплати ЄСВ лише особи, зазначені у пунктах 4 (фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5-1 (члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах) частини першої статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Додатково суд зазначає, що статтею 19 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків веде справи, пов'язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.
Отже, суд доходить висновку про те, що відбування покарання позивачем у вигляді позбавлення волі, не може бути підставою для звільнення від сплати ЄСВ, а також не позбавляє можливості припинити свою підприємницьку діяльність такою особою через уповноваженого представника.
При цьому, суд звертає увагу, що у доданій до позовної заяви довідці за підписом начальника фінансового відділу - головного бухгалтера Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» відсутні дата складання такої довідки та посилання на часові межі, протягом яких засуджений ОСОБА_1 під час перебування в установі не притягувався до суспільно-корисної праці, та протягом якого періоду останньому не була нарахована заробітна плата.
Щодо посилань позивача на положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» слід зазначити таке.
У період з січня 2017 року по вересень 2017 року, частиною 4 статті 4 Закону №2464 було передбачено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
З 01.01.2018 р. положення частини 4 статті 4 Закону №2464 викладено в такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.»
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону №1058-IV, Закону №2262 та положення частини 4 статті 4 Закону №2464, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону №1058-IV) є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства суд дійшов висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала інший вид пенсії, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №814/779/17, яка враховується судом під час прийняття рішення.
Разом з тим, з матеріалів адміністративної справи судом встановлено та не спростовано учасниками справи, що позивач станом у період з січня по 16.06.2017 р., не досяг пенсійного віку визначеного статтею 26 Закону №1058-IV (60 років), а відповідно і не набув права на призначення пенсії за віком, у зв'язку з чим положення ч. 4 ст. 4 Закону №2464 на нього у зазначений період не розповсюджувались.
Крім того, слід зауважити, що у відповідності до положень вказаної норми особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, позивач не надав доказів того, що він не лише досяг пенсійного віку, а і отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06.09.2005 р.; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18.07.2006 р.; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10.02.2010 р.; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (серія A.303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень бездіяльність якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Враховуючи викладене та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 17 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, вул. Сімферопольська, 17-А, м.Дніпро, 49005) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати прийняту державною податковою службою у Дніпропетровській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф116927У від 20.02.2020 р. про наявність у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2024 року.
Суддя О.М. Неклеса