05 грудня 2024 рокуСправа №160/27462/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
15.10.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гур'єв Андрій Альбертович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 20.08.2024 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий облік і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий облік і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Виявивши своє небажання продовжувати військову службу у зв'язку із фактом зникнення безвісти повнорідного брата - ОСОБА_2 , в серпні 2024 року ОСОБА_1 намагався подати рапорт про звільнення з військової служби по команді з дотриманням вимог зазначених в пункті 233 Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року та в пункті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-ХІУ від 24.03.1999 року, але безпосереднє командування просто відмовилося прийняти рапорт без явної на те причини, всупереч відповідному законодавству. У зв'язку з цим позивач був змушений надіслати рапорт засобами поштового зв'язку 20.08.2024 року, оскільки командування Військової частини НОМЕР_1 спеціально не вживало заходів щодо прийняття та розгляду рапорту позивача. Військова частина НОМЕР_1 отримала рапорт 28.08.2024 року, що вбачається з офіційних відомостей веб-сайту «Укрпошта». Належної та своєчасної відповіді від Військової частини НОМЕР_1 на адресу позивача не надходило. Вважає, що така бездіяльність, а саме не розгляд вищезазначеного рапорту позивача порушує його права та законні інтереси, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 15.11.2024 року. Також вказаною ухвалою суду від відповідача витребувано додаткові докази по справі.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
21.10.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшов письмовий відзив на позов, в якому він заперечує проти даного позову в повному обсязі, вважає що позивачем не доведені вимоги по даній справі, а тому не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.08.2024 року № 236 нижчепойменованих військовослужбовців наказано зняти з усіх видів забезпечення в зв'язку з самовільним залишенням частини, а саме не повернення з відпустки: солдат ОСОБА_1 , який знаходиться у розпорядженні командира Військової частини НОМЕР_1 та зняти з грошового забезпечення з 20 серпня 2024 року. Вважає, що позивач з питання, яке йому цікаве мав подати за підпорядкованості по вертикалі рапорт з питання, яке його цікавило. Тобто позивачу потрібно повернутися до розташування військової частини, та подати рапорт, у відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з відповідними додатками. З огляду на викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.10.2024 року клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку для надання відзиву у даній справі задоволено, визнано поважною причину пропуску строку на подання відзиву на позов та поновити Військовій частині НОМЕР_1 строк на подання відзиву на позов та прийнято письмовий відзив на позов Військової частини НОМЕР_1 до розгляду.
29.10.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій зазначено наступне. Як вказувалось у позовній заяві, ОСОБА_1 намагався подати рапорт про звільнення з військової служби по команді з дотриманням вимог зазначених в пункті 233 Положення та вимог, зазначених в Порядку, але безпосереднє командування просто відмовилося прийняти рапорт без явної на те причини, всупереч відповідному законодавству. Відтак, відповідачем було порушено порядок прийняття реєстрації та розгляду рапорту, затвердженого Положенням та Порядком. У зв'язку з цим позивач був змушений надіслати рапорт засобами поштового зв'язку 20.08.2024 року, оскільки командування Військової частини НОМЕР_1 спеціально не вживала заходів щодо прийняття та розгляду рапорту позивача. Військова частина НОМЕР_1 отримала рапорт 28.08.2024 року, що вбачається з офіційних відомостей веб-сайту «Укрпошта». Щодо призупинення військової служби позивача зазначає, що з огляду на те, що матеріали справи не містять витягу з ЄРДР щодо відкриття кримінального провадження стосовно позивача, наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 236 від 20.08.2024 року, на який відповідач посилається у відзиві на позовну заяву, виданий (якщо був офіційно виданий) із порушенням норм чинного законодавства. З огляду на викладене, Військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби та прийняття рішення по суті за результатами його розгляду. Враховуючи викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Так, згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.05.2024 року № 134 вважати таким, що зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця призваного за мобілізацією, призначеного на посаду водія 2 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів 1 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , ВОС 790037А (721), який прибув з Військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 , з 11 травня 2024 року зарахувати до списків особового складу та на всі види забезпечення і вважати таким, що 11 травня 2024 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків з тарифним розрядом 5, шпк «солдат».
Виявивши своє небажання продовжувати військову службу у зв'язку із фактом зникнення безвісти повнорідного брата - ОСОБА_2 , 20.08.2024 року після невдалих спроб власноручно подати рапорт, 20.08.2024 року надіслав рапорт засобами поштового зв'язку рекомендованим листом, номер відправлення 6100150323211.
Військова частина НОМЕР_1 отримала рапорт 28.08.2024 року, що вбачається з офіційних відомостей веб-сайту «Укрпошта». Роздруківка з офіційного сайту АТ Укрпошта долучена до матеріалів даної справи.
Відомості щодо розгляду по суті зазначеного вище рапорта позивача у суду відсутні та відповідачем до суду не надані.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 20.08.2024 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий облік і військову службу», позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу від 25 березня 1992 року» № 2232-XII (тут і далі Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
При цьому Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1 ст. 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», охорона здоров'я військовослужбовців забезпечується створенням сприятливих санітарно-гігієнічних умов проходження військової служби, побуту та системою заходів з обмеження дії небезпечних факторів військової служби, з урахуванням її специфіки та екологічної обстановки, які здійснюються командирами (начальниками) у взаємодії з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Турбота про збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців - обов'язок командирів (начальників). На них покладається забезпечення вимог безпеки при проведенні навчань, інших заходів бойової підготовки, під час експлуатації озброєння і військової техніки, проведення робіт та виконання інших обов'язків військової служби.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та на сьогоднішній день не скасований.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, (тут і далі Положення № 1153, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно з пунктом 12 Положення № 1153 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
У силу положень ст.110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 року №551-ХIV (далі - Дисциплінарний статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Згідно з ст.111 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
За правилами ст.117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 року №124, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України), рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,-звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Згідно з п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів а моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.
Наведені вище положення передбачають право подання рапортів з питань, що виникають під час проходження військової служби.
Командир військової частини за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця, зобов'язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.
При цьому командир має приймати рішення та діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення за рапортом військовослужбовця.
Також наказом Міністерства Оборони України № 531 від 06.08.2024 року затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок).
Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Порядку рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення (п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року) (далі - Положення).
З питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (п. 2 Розділу І Порядку).
Згідно до п. 2 Розділу ІІ Порядку командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п. 3 Розділу ІІ Порядку).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства (п. 6 Розділу ІІ Порядку).
Згідно до п. 9 Розділу ІІ Порядку Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
- невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
- у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства, військові частини повинні приймати, реєструвати та розглядати рапорти.
Як вказувалось у позовній заяві, ОСОБА_1 намагався подати рапорт про звільнення з військової служби по команді, але безпосереднє командування відмовилося прийняти рапорт, у зв'язку з чим позивач надіслав рапорт засобами поштового зв'язку 20.08.2024 року, який Військова частина НОМЕР_1 отримала 28.08.2024 року, що відповідачем не заперечується.
Відповідач в обгрунтування своєї правової позиції щодо ненадання відповіді на рапорт позивача від 20.08.2024 року посилається на зупинення військової служби позивача на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.08.2024 року № 236, у зв'язку із з самовільним залишенням частини, а саме не повернення з відпустки.
Однак, суд не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на таке.
В межах даної справи не є предметом спору правомірність винесення відповідачем наказу від 20.08.2024 року № 236.
Однак, незважаючи на те, чи призупинена у позивача військова служба чи ні, жодний закон та підзаконний нормативно-правовий акт не позбавляє військову частину обов'язку розглянути по суті звернення військовослужбовця.
Військовослужбовець, що подав рапорт має право отримати відповідь та/або інформацію за результатом розгляду поданого ним рапорту.
Відомості щодо розгляду по суті зазначеного рапорта позивача від 20.08.2024 року у суду відсутні та відповідачем до суду не надані.
Ухвалою суду від 16.10.2024 року суд зобов'язав відповідача надати до суду належним чином завірені докази, а саме відповідь за результатами розгляду рапорту від 20.08.2024 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» та докази її направлення/надання ОСОБА_1 .
Однак зазначені вище документи відповідачем до суду не надані та у відзиві на позов відповідач не заперечував факт ненадання відповіді на вказаний рапорт позивача.
Зважаючи на те, що рапорт позивача відповідачем не розглянуто, суд дійшов висновку, що командуванням Військової частини НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту від 20.08.2024 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий облік і військову службу».
При цьому порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий облік і військову службу» від 20.08.2024 року та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у рапорті питання, про що повідомити ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такий відповідно до ст.139 КАС України, поверненню позивачу не підлягає.
Згідно ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту від 20.08.2024 року про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий облік і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України “Про військовий облік і військову службу» від 20.08.2024 року та прийняти відповідне рішення по суті порушеного у рапорті питання, про що повідомити ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна