05 грудня 2024 рокуСправа №160/32351/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рянської В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в місті Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана її представником - адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:
- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо непоновлення пенсії ОСОБА_1 , визнати протиправним, дискримінаційними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.06.2023 № 160/10018/19 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.07.2023, та визнати протиправними та дискримінаційними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.04.2015 на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 100000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило у поновленні пенсії ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, до 01.10.2014 проживала у м. Дніпрі, після чого виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. З 01.04.2015 їй було припинено виплату пенсії за віком, яку було призначено після досягнення пенсійного віку. 26.06.2019 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.04.2015, однак відповідач у цьому відмовив. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі № 160/10018/19 визнано протиправними такі дії відповідача та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком. 27.06.2023 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив у добровільному порядку виконати зазначене рішення суду та здійснити виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Відповідач листом від 05.07.2023 повідомив про прийняття 08.06.2023 рішення № 160/10018/19 про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , копію якого було додано до листа. Доводи відповідача про те, що позивач є внутрішньо-переміщеною особою, не відповідають дійсності. Оскільки нарахована позивачеві пенсія не отримана з вини органу, що виплачує пенсію, позивач вважає, що пенсія має бути виплачена їй з 01.04.2015 з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів. На думку позивача, відповідачем допущено стосовно неї дискримінацію за ознакою, пов'язаною з її місцем проживання. Внаслідок оскаржуваних дій, бездіяльності та рішення відповідача позивачу заподіяно тяжку моральну шкоду, яку вона оцінює у 100000 грн. Їй спричинено страждання та приниження у виді болю, душевних мук, тривог щодо долі її майна, страху не отримати його, занепокоєння, негативних переживань, відчуття дискримінації у порівнянні з громадянами, які проживають в Україні, що разом із тривалою невизначеністю призводять до стресу, розчарування, відчуття несправедливості.
Ухвалою суду від 18.12.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
01.01.2024 в порядку усунення недоліків надійшла подана представником позивача у встановлений строк заява з доданими до неї документами, у дому числі документом про сплату судового збору.
Ухвалою від 08.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи; витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію пенсійної справи позивача; постановлено надати суду витребувані докази у строк для подання відзиву.
У відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який надійшов 21.02.2024, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_1 з 01.10.2014 прийнята на облік Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа згідно з особисто поданою заявою про запит пенсійної справи з Ворошилівського району м. Донецька від 10.09.2014 та після надходження пенсійної справи і довідки-атестату про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання. 10.09.2014 позивачем було подано заяву про перерахування пенсії на банківський рахунок в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». 01.12.2014 надійшла заява позивача про зміну адреси проживання. Розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.02.2016 пенсійну справу позивача знято з виплати до з'ясування місця проживання пенсіонера - внутрішньо переміщеної особи, оскільки у такому статусі вона перебуває на обліку. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі № 160/10018/19 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було розглянуто заяву про поновлення виплати пенсії та прийнято рішення про відмову у поновленні від 08.06.2023. Законодавством не передбачено подання заяви про призначення (перерахунок) пенсії представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про поновлення виплати пенсії приймається пенсійним органом у разі, якщо заява подана: 1) особисто заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр), якщо заява та додані до неї документи подаються в паперовій формі; 2) особисто заявником заява подається в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, за кваліфікованим електронним підписом заявника зі сканкопіями оригіналів необхідних для призначення пенсії документів. Заява про призначення (перерахунок) пенсії, поновлення виплати пенсії, що подана представником позивача (адвокатом), не може бути прийнята до розгляду та розглянута по суті порушеного в ній питання. Компенсація втрати частини доходів проводиться у разі затримки нарахованих, але не виплачених доходів громадян, тому позовні вимоги про нарахування такої компенсації є передчасними як і вимоги про проведення індексації пенсії. Відповідач також зазначив, що позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв'язку між оскаржуваною відмовою відповідача та душевними стражданнями позивача, заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань внаслідок дій (бездіяльності), вчинених в межах спірних правовідносин, та не обґрунтовано розмір такої шкоди. Тому відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
До відзиву додано копію матеріалів з пенсійної справи позивача.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 17.05.2024, представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві. Зазначив, що вимога особистого звернення до відповідача унеможливлює реалізацію права пенсіонера, який проживає за кордоном, на отримання пенсії. Таке право позивача не може ставитися під сумнів у зв'язку з припиненням виплати пенсії через відсутність позивача за місцем проживання.
Станом на час розгляду справи заперечення до суду не надійшло. Згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією її паспорта громадянина України, виданого 13.11.1996 Ворошиловським РВ УМВС України в місті Донецьку.
25.10.2006 позивачу було видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 .
З доданих до відзиву РС-розрахунку та розрахунку стажу встановлено, що пенсію за віком було призначено позивачу з 31.08.2006, страховий стаж становить 35 років 08 місяців 26 днів.
Згідно з відомостями комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі № 160/10018/19, яке набрало законної сили 29.05.2023, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладені в листі від 10.07.2019 № 3025/03.05-12 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути подану заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Як встановлено судом у вказаному рішенні, ОСОБА_2 з 01.10.2014 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа. Після досягнення пенсійного віку позивачу було призначено пенсію за віком, яка виплачувалась їй Управлінням Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька. 10.09.2014 позивач звернулася до управління з особистою заявою щодо запиту пенсійної справи з Ворошиловського району м. Донецька. Розпорядженням управління від 26.02.2016 пенсійну справу позивача знято з виплати з 01.03.2016 до з'ясування місця її проживання. 25.06.2019 від імені ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернувся представник - ОСОБА_3 із заявою, в якій, керуючись ст.ст. 45, 46, 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, просив поновити виплату пенсії позивачу. На підтвердження повноважень ним було надано такі документи: оригінал довіреності представників; нотаріально засвідчена копія паспорта громадянина України; нотаріально засвідчена копія посвідчення особи; нотаріально засвідчена копія ІПН; нотаріально засвідчена копія трудової книжки; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення; оригінал апостильованої особистої заяви про поновлення пенсії. Відділом з питань призначення та перерахунку пенсій № 1 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 10.07.2019 № 3025/03.05-12 надано відповідь на вказане звернення.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 міститься її заява від 10.09.2014, адресована начальнику управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська, про запит її пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька у зв'язку з тимчасовим переселенням до Жовтневого району м. Дніпропетровська. У заяві зазначено, що раніше заявниця проживала у м. Донецьку, отримувала пенсію за віком. Просила виплачувати пенсію через банківську установу.
01.12.2014 ОСОБА_1 звернулася до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська із заявою про долучення до матеріалів пенсійної справи довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, та зміну адреси проживання.
Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 26.06.2016 знято пенсійну справу ОСОБА_1 з виплати до з'ясування місця проживання пенсіонера.
До позовної заяви додано копію листа ОСОБА_4 вих. № 4676 від 25.06.2019 «Про поновлення пенсії ОСОБА_1 », у якому зазначено, зокрема, що 01.10.2014 ОСОБА_1 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїля, де була взята на консульський облік у консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон пенсія виплачувалася їй УПФУ м. Дніпра, на облік у якому вона стала в 2014 році. З 01.04.2015 пенсію не отримує.
У заяві ОСОБА_1 від 09.04.2019 про призначення/перерахунок пенсії, адресованій уповноваженому управлінню Пенсійного фонду України, містяться, зокрема, відомості про адресу її місця проживання в Ізраїлі, прохання перерахувати, поновити пенсію з 02/2016, яку виплачувати на банківський рахунок, зазначений у заяві.
На підтвердження звернення представника позивача до відповідача з листом вих. № 4676 від 25.06.2019 та додатками до нього, у тому числі оригіналом апостильованої особистої заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії, до позовної заяви додано докази надіслання вказаних документів засобами поштового зв'язку 26.06.2019.
Представник позивача - адвокат Меламед В.Б. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою вих. № 7252 від 27.06.2023 про добровільне виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі № 160/10018/19, у якій просив перераховувати належні ОСОБА_1 кошти на її особистий банківський рахунок в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», реквізити якого вказані у цій заяві, та надіслати представнику позивача копії документів щодо виконання рішення суду, в тому числі розпорядження, протоколи, розрахунки.
Листом відділу перерахунків пенсій № 1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-010305-8/97600 від 05.07.2023 «Про надання інформації на ОСОБА_1 » повідомлено представника позивача, що відділом перерахунків пенсій № 1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових судсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі № 160/10018/19, яким було зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, прийнято рішення про відмову у поновленні виплати пенсії.
До листа було додано копію рішення відділу перерахунків пенсій № 1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.06.2023 № 160/10018/19 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 . У рішенні зазначено, що ОСОБА_1 було поставлено на пенсійний облік 01.10.2014 як внутрішньо переміщену особу. Виплату пенсії припинено розпорядженням від 26.02.2026. Рішення містить посилання, зокрема, на положення постанови Кабінету міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» № 365 від 08.06.2016. Вказано, що на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», розпорядником якої є Адміністрація Державної прикордонної служби України, була виявлена тривала відсутність ОСОБА_1 за місцем проживання та прийнято рішення про призупинення виплати пенсії, починаючи з березня 2016 року. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, заява про поновлення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України. Особа яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 2 ст. 25).
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Таку позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20 та від 29.11.2024 у справі № 160/20613/21.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як зазначено в пункті 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Виходячи із положень чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.
Також, у пункті 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним судом за подібних обставин, зокрема, у постанові від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:
1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;
2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов'язки, як і громадяни України - за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;
3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;
4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;
5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058-IV та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені в статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);
8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.
У подальшому, Верховний Суд підтримав наведену позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17(2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
Отже, з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України відновлено право осіб на виплату призначеної їм пенсії незалежно від фактичного місця проживання.
Відповідно, з урахуванням неведених обставин, у відповідача станом на 26.02.2016 (дату розпорядження територіального органу Пенсійного фонду про зняття пенсійної справи позивача з виплати, на підставі якого з 01.03.2016 припинено виплату пенсії) були відсутні правові підстави для припинення виплати позивачу пенсії з підстави її постійного проживання за кордоном.
Як встановлено з матеріалів справи, підставою відмови у поновленні виплати пенсії позивачу фактично стало те, що заяву про поновлення виплати пенсії подано через представника за довіреністю, а не позивачем (особою, яка звертається за пенсією).
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1.5 розділу І Порядку № 22-1 (тут і далі у редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_1 із заявою від 09.04.2016 про поновлення виплати пенсії) заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Пунктом 1.7 розділу І Порядку № 22-1 передбачено, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.
Згідно з пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до пункту 4.1 розділу IV Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 сформувала правову позицію щодо застосування норм права у вирішенні спорів пов'язаних із поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, де вказала на наступні аспекти.
Так, пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
Водночас, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. При цьому, пенсія стає нарахованою в момент призначення пенсії і залишається такою (нарахованою) до її чергової зміни.
У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в контексті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що пенсія позивачу підлягає поновленню з дня припинення її виплати, тобто з 01.03.2016, а не як помилково зазначає позивач з 01.04.2015, з компенсацією втрати частини доходів.
Належним способом захисту порушеного права позивача у даній справі є оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.06.2023 № 160/10018/19 про відмову у поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.
Визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком та зобов'язання відповідача поновити з 01.03.2016 виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забезпечить ефективне поновлення прав позивача.
Тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для додаткового визнання протиправними бездіяльності відповідача щодо неповнолення виплати пенсії та дій, що полягають у відмові в поновленні її виплати.
Щодо вимоги позивача про поновлення пенсії з одночасним проведенням індексації, то така задоволенню не підлягає, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачіч не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги ОСОБА_1 щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів, шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги в уповноважених банках. Згідно з п. 4 Порядку № 1596 виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків).
Цим же пунктом Порядку № 1596 передбачено, що пенсія, грошова допомога в разі виїзду одержувача на постійне місце проживання за кордон виплачуються органами Пенсійного фонду, органами соціального захисту населення шляхом зарахування на поточний рахунок одержувача в уповноваженому банку.
Згідно з п. 10 Порядку № 1596 заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.
Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії (бланк якої є Додатком № 1 до Порядку № 1596), яка може бути подана пенсійному органу, відповідно до п. 10 Порядку № 1596, двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; від установи уповноваженого банку.
У матеріалах справи відсутні відомості про подання позивачем разом із заявою про поновлення виплати пенсії заяви про виплату пенсії (бланк якої є Додатком № 1 до Порядку № 1596) або надходження відповідної заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від установи уповноваженого банку. У межах спірних правовідносин поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії не відбулось, відповідач не визначав, у який спосіб здійснювати виплату поновленої пенсії, у зв'язку з чим суд вважає, що підстави для зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок відсутні.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд дійшов такого висновку.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що позивач не довела та судом не встановлено, що її негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надала. Також позивач жодним чином не обґрунтовує розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 100000,00 грн. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства та висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем за подання до суду позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 858,88 грн, що підтверджується квитанцією № 8511-8862-4080-4787 від 29.12.2023.
З урахуванням положень статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання до суду позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 90, 139, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.06.2023 № 160/10018/19 про відмову у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в в Дніпропетровській області поновити з 01.03.2016 виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 858,88 грн (вісімсот п'ятдесят вісім гривень 88 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427.
Повний текст рішення складено 05.12.2024.
Суддя В.В. Рянська