04 грудня 2024 рокуСправа №160/22938/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому позивач просить суд:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 046050019356 від 12.03.2024р., оформлене Повідомленням Головного управління Пенсійного фонду У країни в Дніпропетровській області № 0400-010220-8/52871 від 15.03.2024р. «Про направлення рішення», про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зарахувати ОСОБА_1 , до страхового стажу період роботи з 31.01.1990 р. по 29.06.1998 р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 19.08.1987р. з дня виникнення права, з 06 грудня 2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427, повторно розглянути ОСОБА_1 , заяву від 04 березня 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до п.п. 8 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням на день виникнення права, з 06 грудня 2023 року, до страхового стажу періоду роботи з 31.01.1990 р. по 29.06.1998 р., згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 19.08.1987р.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 04.03.2024 року № 1153 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняло Рішення № 046050019356 від 12.03.2024р. про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до п.п.8 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з підстав відсутності необхідного страхового стажу (29 років 06 місяців), у якому, відповідач зазначив, що до загального страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки з 31.01.1990р. по 29.06.1998р., оскільки відсутня печатка організації при звільненні. Позивач, вважає рішення відповідача протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
16 вересня 2024 року до суду надійшов відзив відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно наданих до заяви документів про стаж та даних в реєстрі застрахованих - осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж позивача складає 27 років 00 місяців 19 днів. Пільговий стаж враховано згідно уточнюючої довідки від 03.01.2024 №11/2 та становить 12 років 07 місяців 08 днів. До загально страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки з 31.01.1990 по 29.06.1998, оскільки відсутня печатка організації при звільненні (в уточнюючій довідці № 790 відсутній наказ на звільнення з роботи та не вірно зазначено прізвище ОСОБА_2 в первинних документах). Враховуючи вищезазначене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до п. п. 8 ч.2 ст. 1 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю страхового стажу (29 років 6 місяців).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відзив на позовну заяву до суду не надав.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що 04.03.2024 гр. позивач звернувся до Головною управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначена заява позивачки за принципом екстериторіальності відповідно до абз. 14 п.4.2 Порядку № 22-1 розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 046050019356 від 12.03.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.п. 8 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю страховою стажу (29 років 6 місяців). На обґрунтування рішення зазначено, що загальний страховий стаж складає 27 років 00 місяців 19 днів. Пільговий стаж враховано згідно уточнюючої довідки від 03.01.2024 №11/2 та становить 12 років 07 місяців 08 днів. До загально страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки з 31.01.1990 по 29.06.1998, оскільки відсутня печатка організації при звільненні (в уточнюючій довідці № 790 відсутній наказ на звільнення з роботи та не вірно зазначено прізвище - ОСОБА_2 в первинних документах).
Позивач не погодившись із вказаним рішенням відповідача звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статі 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі - Закон № 1058-IV).
П. 8 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 передбачає, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього, пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.
Судом встановлено, що страховий стаж позивача згідно оскаржуваного рішення становить 27 років 00 місяців 19 днів, а пільговий стаж 12 років 07 місяців 08 днів.
Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю страхового стажу (29 років 6 місяців), оскільки відповідачем не зарахований період роботи з 31.01.1990 р. по 29.06.1998 р., через відсутність в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 19.08.1987р. печатки організації при звільненні, та невірно зазначено прізвище - ОСОБА_2 в первинних документах.
Вирішуючи питання зарахування до страхового стажу період роботи позивача за спірний період та зазначених у рішенні підстав для відмови у зарахуванні стажу, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Статтею 62 Закону № Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Згідно пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Наказом Міністерства праці України за № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.11 Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Суд звертає увагу, що недоліки записів в трудовій книжці не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки та відповідних періодів до страхового стажу особи, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.
Крім того, на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для невиключення вказаних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань та виключення відповідного періоду зі страхового стажу.
Таким чином, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного органу для обмеження особи в реалізації конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 21.02.2018 року по справі № 687/975/17, від 25.04.2019 року по справі № 593/283/17, від 30.09.2019 року по справі № 638/18467/15-а, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Наявність сумнівів щодо запису в трудовій книжці може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до страхового стажу.
Проте, всупереч зазначеному, відповідач не звертався до відповідного підприємства для отримання інформації щодо заповнення трудової книжки позивача.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Зважаючи на те, що пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 31.01.1990 р. по 29.06.1998 року, згідно запису в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.08.1987р, посилаючись на відсутність печатки організації при звільненні, та невірно зазначення прізвища - Гречко в первинних документах, суд приходить до висновку про зарахування такого стажу до загального страхового стажу.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача та вищенаведені висновки суду, відповідач до суду не надав.
Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.03.2024 № 046050019356 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та підлягає скасуванню.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд, зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не відмовляв у призначенні пенсії, а лише направив повідомлення разом із прийнятим рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Разом з тим, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві., як структурний підрозділ органу, що мав розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку № 22-1.
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до приписів Порядку № 22-1 відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно призначення позивачу, а відтак вимоги в цій частині до нього не підлягають задоволенню.
Аналогічний висновок викладено у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2022 року у справі № 340/9245/21, від 08 березня 2023 у справі № 160/11878/22, від 05 квітня 2023 року у справі 160/11235/22, від 05 квітня 2023 року у справі 340/3832/22.
Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням ч. 1 ст. 2 КАС України та ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог визнавши рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 12.03.2024 № 046050019356 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправним, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 31.01.1990 р. по 29.06.1998 року, та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, з викладених вище підстав.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 046050019356 від 12.03.2024 про відмову призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 31.01.1990 року по 29.06.1998 року, згідно з записів трудової книжки НОМЕР_1 від 19.08.1987 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 04 березня 2024 року, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ-42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев