05 грудня 2024 року ЛуцькСправа № 140/10356/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, що виразилася в нерозгляді заяви про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 28.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2004 року є особою з інвалідністю ІІ групи у зв'язку з чим, попередньо записавшись в електронну чергу на 28.08.2024, він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою подання заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак працівник відповідача, який здійснював прийом документів на оформлення відстрочки, фактично відмовився прийняти заяву з документами. З урахуванням цього, позивач 28.08.2024 направив поштовим зв'язком до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, до якої долучив нотаріально посвідчені копії необхідних документів. Листом від 04.09.2024 № 8738 відповідач повідомив про те, що у наданих документах відсутня інформація про перебування позивача на військовому обліку у РТЦК та СП, відповідно йому потрібно прибути в ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою постановки на військовий облік та для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Однак позивач зазначає, що, маючи військово-обліковий документ - тимчасове посвідчення в заміну військового квитка до отримання бланків № НОМЕР_1 (виконане російською мовою), він уточнив свої дані та отримав електронний військово-обліковий документ (уніфікований номер № НОМЕР_2 ), сформований в електронній базі «Резерв+», де чітко зазначено, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , на підтвердження чого до заяви долучив такі документи. У свою чергу, відповідач не розглянув заяву та не вивчив надані на розгляд документи, а направив лист з вимогою прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що свідчить про протиправну бездіяльність щодо нерозгляду його заяви про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження у справі - 30.09.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 36), відзив на позовну заяву до суду не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА № 143317 від 16.04.2015 та посвідченням серії НОМЕР_3 від 19.07.2004 (а.с. 21-22).
28.08.2024 позивач звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (а.с.17), яку направив поштовим зв'язком, що підтверджується описом вкладення до відправлення (а.с.25-26). До вказаної заяви позивач долучив такі документи: копії паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_1 (а.с.13-16); копію тимчасового посвідчення (взамін військового квитка) № НОМЕР_1 від 08.11.2000 (а.с. 19); роздрукований військово-обліковий документ в електронній формі (номер в реєстрі Оберіг» - 170420219316573000094), сформований за допомогою мобільному застосунку «Резерв+» (а.с. 20); копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №143317 від 16.04.2015 (а.с. 22); копію посвідчення серії НОМЕР_3 від 19.07.2004 (а.с. 22-23); витяг з реєстру територіальної громади від 28.08.2028 (а.с. 24).
Листом від 04.09.2024 № 8738 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідь на вказану заяву, повідомив, що відповідно до пункту 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Відповідно до Додатку №6 вказаної постанови, у довідці про надання відстрочки зазначається серія та номер військово-облікового документа, за пред'явлення якого вказано довідка буде вважатись дійсною. У наданих позивачем документах відсутня інформація про перебування позивача на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв'язку з цим проінформовано, що позивачу в найкоротші терміни необхідно особисто прибути в ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою постановки на військовий облік та для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (а.с. 27).
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України “Про оборону України», “Про Збройні Сили України», “Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин).
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 вказаного Закону під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ для деяких категорій військовозобов'язаних встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії).
З 05.01.2023 механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з підпунктами 1, 8 пункту 1 Правил військового обліку (додаток 2 до Порядку №1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу); особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
За змістом положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України »Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов'язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
З 18.05.2024 набрав чинності Порядок №560 (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин), який визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пунктів 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, наведеними нормами чинного законодавства України визначено, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов'язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.
Як встановлено судом вище, 28.08.2024 ОСОБА_1 направив поштовим зв'язком на ім'я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (а.с.17), до якої долучив такі документи: копії паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера на ім'я ОСОБА_1 (а.с.13-16); копію тимчасового посвідчення (взамін військового квитка) № НОМЕР_1 від 08.11.2000 (а.с. 19); роздрукований військово-обліковий документ в електронній формі (номер в реєстрі Оберіг» - 170420219316573000094), сформований за допомогою мобільному застосунку «Резерв+» (а.с. 20); копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №143317 від 16.04.2015 (а.с. 22); копію посвідчення серії НОМЕР_3 від 19.07.2004 (а.с. 22-23); витяг з реєстру територіальної громади від 28.08.2028 (а.с. 24).
При цьому, як вбачається з довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА № 143317 від 16.04.2015 та посвідчення серії НОМЕР_3 від 19.07.2004 (а.с. 21-22), позивачу з 2004 року встановлено ІІ групу інвалідності (з 15.04.2015 - довічно).
Додатком 5 до Порядку № 560 визначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого для категорії осіб, які мають право на відстрочку відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на строк 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії) документами, що підтверджують право на відстрочку, є: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики, постанова військово-лікарської комісії територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
З урахуванням наведеного суд констатує, що позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-XII долучив необхідний перелік документів, що підтверджує його право на відстрочку, який передбачений Додатком 5 до Порядку № 560.
Однак всупереч положень пункту 60 Порядку № ІНФОРМАЦІЯ_3 не вивчила отримані від позивача заяву та підтвердні документи, не оцінила законність підстав для надання відстрочки, та не прийняла жодного рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.
У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Суд наголошує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 , як суб'єкт владних повноважень, до повноважень якої належить вирішення питання наявності підстав для надання відстрочки від призову під час мобілізації, після отримання заяви позивача та документів на підтвердження цього права, зобов'язана була прийняти рішення за наслідком її розгляду - про надання або відмову у наданні відстрочки.
Натомість, за наслідком розгляду заяви позивача відповідне рішення, оформлене протоколом, про надання або відмову у наданні відстрочки прийнято не було. Лист від 04.09.2024 № 8738 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, який породжує певні юридичні наслідки.
Отже, відсутність належним чином оформленого протоколом рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови у її наданні свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача у листі від 04.09.2024 № 8738 на те, що у наданих позивачем документах відсутня інформація про його перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому, з посиланням на пункт 58 Порядку №560, проінформовано останнього про необхідність особисто прибути в ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою постановки на військовий облік та для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (а.с. 27).
Так, описом вкладення до відправлення (а.с.25-26) підтверджено, що до заяви від 28.08.2024 позивач долучив також копію тимчасового посвідчення (взамін військового квитка) № НОМЕР_1 від 08.11.2000 (а.с. 19); роздрукований військово-обліковий документ в електронній формі, сформований за допомогою мобільному застосунку «Резерв+» (а.с. 20).
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України 16.05.2024 прийняв постанову № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа» (набрала чинності 18.05.2024), пунктом 2 якої установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.
У свою чергу, пунктом 1 вказаної Постанови № 559 затверджено Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 559).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Пунктом 2 Порядку №559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється):
в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації);
у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.
Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.
Згідно з пунктом 5 Порядку №559 військово-обліковим документом призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.
Відповідно до пункту 6 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами: Електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка; Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони; Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
Згідно із пунктом 7 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.
Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.
У військово-обліковому документі в електронній формі відображається унікальний електронний ідентифікатор у вигляді двовимірного штрихкоду (далі - QR-код військово-облікового документа).
Строк дії військово-облікового документа в електронній формі становить не більше одного року з дати його формування та не може перевищувати строк дії відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 8 Порядку №559 закріплено, що військово-обліковий документ в електронній формі містить такі відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (за наявності): 1) прізвище; 2) власне ім'я (усі власні імена); 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку у паспорті); 6) окремий номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 7) відомості про результати медичних оглядів, що проводилися з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку; 8) відомості про наявність відстрочки від направлення для проходження базової військової служби для призовників або відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (бронювання) для військовозобов'язаних та резервістів; 9) військове звання (для військовозобов'язаних та резервістів); 10) військово-облікова спеціальність; 11) відомості про виконання військового обов'язку (категорія обліку); 12) відомості про військовий облік (вид обліку та територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому перебуває на обліку); 13) відомості щодо звернення або надсилання до Національної поліції повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення; 14) адреса місця проживання; 15) номери засобів зв'язку; 16) адреси електронної пошти (за наявності); 17) дата і час оновлення облікових даних призовником, військовозобов'язаним та резервістом; 18) дата і час формування військово-облікового документа в електронній формі.
Відповідно до пункту 8-1 Порядку №559 QR-код військово-облікового документа містить відомості про військово-обліковий документ в електронній формі, які за допомогою відповідних технічних засобів можна відтворити у формі, придатній для зчитування, зокрема у візуальній. QR-код військово-облікового документа містить відомості, зазначені у підпунктах 1-5, 7, 8, 11-13, 17 пункту 8 цього Порядку. Військово-обліковий документ в електронній формі є дійсним лише за наявності QR-коду та не може використовуватися без нього.
Згідно із пунктом 8-2 Порядку №559 військово-обліковий документ в електронній формі може бути роздрукований. У такому випадку він повинен містити QR-код військово-облікового документа, придатний для зчитування. Формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних.
Пунктом 9 Порядку №559 встановлено, що військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
З долученого до заяви від 28.08.2024 роздрукованого військово-облікового документа в електронній формі, сформованого за допомогою мобільному застосунку «Резерв+», вбачається, що 06.08.2024 позивач уточнив свої облікові дані, та у відповідній графі такого електронного військово-облікового документа (підпункт 12 пункту 8 Порядку №559), зазначено, що він перебуває на обліку саме у ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 20).
З урахуванням пункту 5 Порядку №559 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів містяться відомості про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
При цьому, роздрукований військово-обліковий документ в електронній формі, який був сформований у мобільному застосунку «Резерв+», містив QR-код військово-облікового документа, був придатний для зчитування та був належним військово-обліковим документом та підтверджував, що позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З урахуванням наведеного та враховуючи факт долучення позивачем до заяви про надання відстрочки від призову під час мобілізації роздрукованого військово-облікового документа в електронній формі, сформованого за допомогою мобільному застосунку «Резерв+» (а.с. 20), безпідставним та необгрунтованим є посилання відповідача у листі від 04.09.2024 № 8738 на те, що у наданих позивачем документах відсутня інформація про його перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Суд також вважає за необхідне зазначити, що положення частини одинадцятої статті 38 Закону №2232-ХІІ визначають обов'язок військовозобов'язаних, зокрема, особисто повідомити у разі змін їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), номерів засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти), освіти, місця роботи, посади.
Тотожні норми містяться і у Порядку №1487, у тому числі в Правилах військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку), норми якого також вище наведені.
Суд наголошує, що Порядок №560 та Порядок №1487 не визначають конкретних способів надання документів, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (власноручно, поштою тощо), як і не містить положень, відповідно до яких військовозобов'язаний повинен особисто прибути до органу, в якому він перебуває на військовому обліку, з метою подання відповідних документів.
Ні положеннями Закону №2232-ХІІ, ні Закону №3543-XII, ні Порядком №560 не передбачено обов'язку особистого відвідування особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку.
Передбачений пунктом 58 Порядку №560 обов'язок особисто подати заяву разом з документами (їх копіями), що підтверджують право на відстрочку, не означає особисто прибути.
У спірних правовідносинах відповідач не ставив під сумнів факт, що заява про відстрочку була направлена військовозобов'язаним особисто.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв'язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення).
Заява позивача, незалежно від способу її подання, підлягала до розгляду по суті порушеного у ній питання (клопотання).
Більше того, у позовній заяві позивач стверджує, що направлення ним поштовим зв'язком заяви від 28.08.2024 спонукали попередні дії окремих працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 , які полягали у тому, що, позивач, попередньо записавшись в електронну чергу на 28.08.2024, прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою особистого подання заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 , який здійснював прийом документів на оформлення відстрочки, відмовився прийняти такі документи, зазначивши, що роздрукований електронний військово-обліковий документ не є належним документом, а щодо тимчасового посвідчення (на російській мові) повідомив, що цей документ не дійсний і підлягає заміні.
Отже, вказані обставини свідчать про непослідовність, неузгодженість дій відповідача.
Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, оскільки визнаний в установленому порядку особою з інвалідністю (ІІ група), при цьому, до заяви від 28.08.2024 останній долучив необхідний перелік документів, що підтверджує його право на відстрочку, який передбачений Додатком 5 до Порядку № 560, у свою чергу, Комісія відповідача не розглянула по суті заяву позивача про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняла рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке повинно бути оформлене протоколом, що свідчить про допущення протиправної бездіяльності, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання повторно розглянути заяву від 28.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання відстрочки на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, суд зазначає наступне.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частини другої статті 2 КАС критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Пунктом 60 Порядку №560 визначено, що на підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Отже, саме відповідач в особі відповідної комісії у даному випадку має виключну компетенцію в питаннях оформлення відстрочки від мобілізації. У спірному випадку відповідач взагалі не розглядав заяву позивача по суті звернення, не надавав жодної правової оцінки документам заявника та підставам для надання відстрочки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача від 28.08.2024 (разом з поданими до неї документами) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 2 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.
За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі № 520/6658/21).
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №27/08-2 від 27.08.2024, укладений між позивачем та адвокатом Вічинюком А. А. (а.с. 28-29), детальний опис наданих послуг правничої допомоги згідно вказаного договору від 23.09.2024 (а.с 31), акт про прийняття-передачі наданих послуг правової допомоги від 23.09.2024 (а.с. 32).
Надаючи оцінку наданим доказам, суд виходить із того, що пунктом 3.2 договору про надання правової допомоги № 27/08-2 від 27.08.2024 визначено фіксовану суму гонорару (8000,00 грн).
Із акту про прийняття-передачі наданих послуг правової допомоги від 23.09.2024 слідує, що адвокат надав позивачу такі послуги: вивчення наданих документів, які дають право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, надана консультація з питань отримання відстрочки (1000,00 грн); складання заяви на отримання відстрочки та формування до неї необхідного пакету документів (1000,00 грн); вивчення судової практики та складання позовної заяви (5000,00 грн); формування додатків до позовної заяви та подання її до суду (1000,00 грн).
Суд враховує також, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, та звертає увагу на пункт 3.3 вказаного договору, згідно якого всі платежі за цим договором здійснюються шляхом зарахування на рахунок адвоката після отримання довідки про відстрочку від ТЦК або ухвалення рішення суду за позовом по питанню відстрочки. Отже, у даному випадку виходячи із умов договору строк оплати витрат на правничу допомогу для позивача ще не настав.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що такі послуги як вивчення наданих документів, які дають право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, надання консультації з питань отримання відстрочки, складання заяви на отримання відстрочки, вивчення судової практики та формування додатків до позовної заяви є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 4000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, на підставі Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ.
Зобов'язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.08.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 код НОМЕР_5 ).
Суддя О. О. Андрусенко