Провадження № 22-ц/803/9511/24 Справа № 215/3411/24 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
04 грудня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,
за участю секретаря судового засідання Бортника В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/3411/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Камбул М.О., -
В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «КЗРК» про стягнення моральної шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в обґрунтування якого зазначив, він 28.07.1987 був прийнятий на умовах безстрокового трудового договору дробильником 6 розряду дробильно-збагачувальної фабрики. У зв?язку із ліквідацією Первомайского РУ (Першотравневого), шахта Первомайская (Першотравнева) ПО «Кривбасруда» був переведений бригадиром машиністів конвеєрів ДСФ, 01.01.1995 звільнений по переводу на створену шахту Первомайская (Першотравнева), та прийнятий машиністом конвеєра ДОФ та 01.10.1995 переведений машиністом конвеєра із суміщенням професії дробильника і 04.05.1998 звільнений за п.5 ст36 КпП України у зв'язку із ліквідацією шахти Первомайская (Першотравнева). Таким чином, ОСОБА_1 відпрацював у відповідача всього 11 років 9 місяців 24 дні, за професією яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно Списку №1, тобто був зайнятий на роботах з важкими та шкідливими умовами праці. За час роботи у відповідача на умовах трудового договору, під час виконання трудових обов?язків була заподіяна шкода його здоров?ю.
17.02.1990 під час виконання трудових обов?язків дробильника дробильно сортувальної фабрики шахти «Першотравнева-1» дільниця №52 з позивачем стався нещасний випадок, який спричинив тривалий розлад його здоров'я. Після повноцінного обстеження було здійснено операцію, та за наслідками травми висновком МСЕК від 11.07.1990, позивачу вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 25%, Акт розслідування нещасного випадку який стався 17 лютого 1990 року, складений 19 лютого 1990 року, затверджений директором BO «Кривбасруда».
Працюючи в умовах постійного шумового забруднення, вібрації, з плином часу ОСОБА_1 відчув порушення роботи вестибулярного апарату, підвищену стомлюваність, з'явились раптові запаморочення, мігрень, погіршення слуху, притому значне. У 1995 році, при проходженні щорічного медичного огляду, лікарі 14 міської лікарні м.Кривого Рогу, виявили захворювання органів слуху, направили його для встановлення зв'язку захворювання із виробництвом до науково-дослідного інституту гігієни праці та профзахворювань, правонаступник ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини». 25 серпня 1995 року комісією в складі директора шахти «Першотравнева-1», було складено акт розслідування вказаного професійного захворювання.
У 1997 році в позивача з'явились симптоми вібраційної хвороби та висновками ЛЕК НДІ промислової медицини від 07.04.98 року встановлено: вібраційна хвороба першої-другої стадії полірадикулопатії помірно-вираженою і акроангіоспазмами рук. Захворювання професійне. Супутній діагноз: двустороній кохлеоневрит,справа помірної, зліва легкого ступеню. Приглухуватість справа II, зліва І ст. Захворювання професійне. 1995р. Супутній діагноз: варикозне розширення вен нижніх кінцівок із помірними трофічними розладами ХВН I-II ст. Обґрунтування основного діагнозу: характерні скарги, анамнез захворювання із поступовим погіршенням стану здоров'я, клінічні прояви захворювання, дані санітарно-гігієнічної характеристики 2/2-410 від 09.06.1995р., виданої Тернівською районною СЕС, стаж роботи в цих умовах 24 роки 11 місяців. Захворювання виникло внаслідок роботи дробильником на дробильно-збагачувальній фабриці ПівГЗК 13 років 3 місяці, 1972-1985рр. і дробильником, машиністом конвеєра із суміщенням професії дробильника на ш. «Першотравнева» в/о «Кривбасруда» 11 років 8 місяців. Протипоказана робота пов'язана із впливом вібрації, значного фізичного напруження і в умовах несприятливого мікроклімату. Підлягає направленню на профМСЕК. 21 квітня 1998 року комісією із розслідування хронічного професійного захворювання, підприємство-концерн «Укрудпром» ВО «Кривбасруда», на підставі повідомлення Українського НДІ промислової медицини про виявлене у позивача професійне захворювання із діагнозом: Вібраційна хвороба 1-ої стадії із синдромом суміщенням професії дробильника на W. «Першотравнева» в/о «Кривбасруда».
В позивача з'явився сухий кашель, через який він не міг повноцінно виспатися, прокидався серед ночі від раптового, болісного, із кров'ю, кашлем, також з'явилася задуха, втома. Із 1991 року перебував на диспансерному обліку із хронічним бронхітом та лікувався за місцем мешкання. Лікувально-профілактичним закладом у якому перебував на диспансерному обліку із хронічним бронхітом був направлений до Українського науково-дослідного інституту праці м.Кривий Ріг де було здійснено всі необхідні дослідження із врахуванням доповнення №2/2-2829 від 04.12.2001 року до санітарно-гігієнічної характеристики наданої на запит інституту №2/21-1261 Тернівською райсанепідемстанцією м.Кривий Ріг. Вказане доповнення умов праці підтвердило наявність шкідливих та несприятливих виробничих факторів на робочому місці дробильника дробильно-збачувальної фабрики ПЗРК.
Актом розслідування хронічного професійного захворювання від 20.12.2001р., встановлено, діагноз; пиловий бронхіт, емфізема легень першої ст., ЛН першого-другого ст., - є, робота в умовах впливу шкідливих факторів (наявність на робочому місці шкідливі факторів: пил, шум, несприятливий мікроклімат). Згідно висновку МСЕК від 28.01.2002 року, позивачу встановлено сукупний відсоток втрати професійної працездатності 55%, у тому числі первинно по пиловому бронхіту 10%; повторно по вібраційній хворобі 20%; повторно по кохлеарному невриту - 15%; безстроково у зв'язку з трудовою травмою - 10%. Згідно висновку МСЕК від 03.03.2005 року позивачу встановлено сукупний відсоток втрати професійної працездатності 65%, у тому числі безстроково по пиловому бронхіту 30%; безстроково по вібраційній хворобі - 20%; безстроково по кохлеарному невриту - 5%; безстроково у зв'язку з трудовою травмою - 10%. Також, безстроково встановлена 3-тя група інвалідності в зв?язку з професійним захворюванням.
У березні місяці 2024 року позивач відчув різке погіршення стану здоров'я. Виражену задишку при мінімальному навантажені, ходьбі та у спокої, приступи задухи до 7/8 раз на добу, частіше сухий приступодібний кашель, рідше - з утрудненим відходженням невеликої кількості слизовоговязкого харкотиння, біль у грудях та міжлопатковій ділянці, періодично виникаючий біль ниючого характеру за грудиною, запаморочення, головний біль, біль за ходом хребта, яка посилювалась при поворотах та нахилах тулубу, болючість та обмеженість рухів у великих суглобах верхніх та нижніх кінцівок, відчуття оніміння в руках та ногах, утруднену ходу, кульгавість на ліву ногу, набряки гомілок, загальну слабкість, швидку втому, шум у голові та у вухах, зниження слуху на обидва вуха.
Внаслідок отримання професійного захворювання позивач не має змоги вести звичне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку у ЛПЗ приймати ліки, бо без них стан погіршується.
Факт зазначених фізичних страждань документально підтверджується висновками спеціалістів. Настання негативних змін у його житті, окрім неможливості відновлення стану здоров'я, який він мав до виникнення професійного захворювання, обумовлене істотним погіршенням психологічного аспекту його життя. Через хворобу позивач не може належним чином слідкувати за побутом вдома, самостійно виконувати різні дії, які потребують фізичного навантаження у господарстві. Приступами кашлю в місцях скупчення людей, у тому числі громадському транспорті, звертає до себе з боку навколишніх нездорову увагу. Змушений постійно в зв'язку з цим приймати знеболюючі ліки типу теотард, мукалтин, лізиноприл, пірацетам, карсил, тощо та користуватись інгалятором. Спостерігається значне зниження сили в руках, підвищена дратівливість, шум у вухах, погіршення сну, погіршення пам?яті, падіння зору.
Просив суд стягнути з відповідача моральну шкоду, заподіяну ушкодженням його здоров'ю у розмірі 308 000 грн.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я задоволено частково - стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 255 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» судовий збір у розмірі 2550 грн. на користь держави. В іншій частині позову - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спори щодо відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому медико-соціальною експертною комісією стійкої втрати професійної працездатності.
У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 судам роз'яснено, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій.
Відповідальність роботодавця за заподіяння моральної шкоди умовами виробництва була передбачена вперше Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року та в подальшому 24 грудня 1999 року була закріплена у статті 237-1 КЗпП України.
Діючим на час виникнення між сторонами правовідносин законодавством, ЦК України, в редакції 1963 року, не було передбачено відшкодування моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я. Право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою професійної працездатності виникло на підставі ст.440-1 ЦК України, яка на час виникнення спірних правовідносин, а саме 11.07.1990 року не існувала.
Крім того, до набрання чинності зазначеної норми, правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди було врегульовано Законом України «Про охорону праці» та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, зі змінами та доповненнями, затвердженими Постановами КМУ від 18.07.1994 року №492, від 13.06.1995 року №410, від 02.10.1995 року №777, від 10.01.1996 року №34, тобто також після виникнення між сторонами правовідносин.
Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків введено в дію з 01 липня 1993 року.
Закон України «Про охорону праці» передбачає, що відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, однак зазначений Закон введено вдію з дня його опублікування, а саме, 24 листопада 1992 року, тобто також після виникнення між сторонами правовідносин.
Отже, законодавство, що було чинним на час отримання позивачем ушкодження здоров'я на виробництві а саме 17.02.1990 року, не містило положень про відшкодування моральної шкоди роботодавцем. Такі висновки підтверджуються також і судовою практикою.
На адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вважає рішення суду таким, що відповідає всім вимогам закону. Зазначає, що норми законодавства на період настання нещасного випадку містили положення про моральну шкоду. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Представник відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з'явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в цілому відповідає вказаним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в проміжок часу з 29.07.1986 по 04.05.1998 працював у шахті ОСОБА_2 », правонаступником якого є ПАТ «Кривбасзалізрудком», а в подальшому АТ «КЗРК», за спеціальностями дробильником, бригадиром машиністів конвеєрів, машиністом конвеєра із суміщенням професії дробильника, загальний стаж роботи позивача 27 років 11 місяців, з них: 26 років 8 місяці за професією, 26 років 8 місяці в умовах впливу шкідливих факторів, та 11 років 10 місяців в цеху шахти «Першотравнева», що підтверджується копією трудової книжки, актами розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 25.08.1995, 21.04.1998, 20.12.2001, медичним висновком ДУ «Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини» (а.с. 18, 24-25, 26-27, 28-29, 41).
Згідно медичного висновку №711 від 18.04.2013 Українського науково-дослідного інституту промислової медицини встановлено діагноз ОСОБА_1 та виявлено професійне захворювання: хронічне обструктивне захворювання легень третьої ст. (пиловий бронхіт третьої ст. емфізема легень третьої ст.) ЛН третього ст. Хронічне легеневе серце, НК-першого ст. (066.12.2001); нейросенсорна приглухуватість другого ст. (з помірним зниженням слуху) (04.07.1995); вібраційна хвороба 1-2 ст. з ВСП; двобічним плечолопатковим пері артрозом, ПФ першого-другого ст; периферичним ангіодистонічним синдромом з частими акроангіоспазмами рук (07.04.1998); захворювання професійні (діагноз вперше виявленого професійного захворювання), що також підтверджується виписками-епікризами, виписками із медичної карти, п. 14 Акту розслідування причин хронічного професійного захворювання від 19.07.2019 (а.с. 28, 30-31, 32, 33, 34-36, 37-38, 39-40, 41).
Відповідно до п. 10, 12, 13 Акту розслідування професійного захворювання (отруєння) від 20.12.2001 ОСОБА_1 працюючи на посадах дробильна ДСФ, машиніста конвеєра шахти «Першотравнева-Дренажна» має діагноз основний: пиловий бронхіт першого ст., та супутній: емфізема легень першого ст., ДН першого-другого ступеня, та на момент розслідування його переведено на інвалідність (а.с. 28).
Також, відповідно до пп. 14, 15, 16 Акту розслідування професійного захворювання (отруєння) від 20.12.2001, складеного на підприємстві управління «Кривбасгідрозахист», професійне захворювання ОСОБА_1 виникло в результаті експлуатації дробилок, вентиляторна становка не забезпечувала необхідним провітрюванням робочої зони. Причиною професійного захворювання: запиленість повітря робочої зони складала 6,2 мг/м3 при ПДС 2,0 мг/м3, шум - 84 ДБА при ПДУ - 80 ДБА, відносна вологість 85%. З метою ліквідації і запобігання професійним захворюванням начальнику шахти ОСОБА_3 пропонується забезпечити робітників засобами індивідуального захисту від пилу та шуму. Систематичний контроль за використанням засобів індивідуального захисту органів дихання (а. 28).
Довідкою МСЕК від 15.01.2015 позивачу при повторному огляді встановлено другу групу інвалідності по причині профзахворювання та 85 % втрати професійної працездатності, з яких 65% - ХОХЛ, 5% - ВБ, 5% - тугоух., 10% - травма, за висновком якої він потребує: санаторно-курортного лікування, медикаментозного лікування, призначена тростина (а.с. 21).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої виходив з тривалості роботи позивача на ДВО «Кривбасруда», правонаступником якого є АТ «КЗРК» в умовах впливу шкідливих факторів понад 10 років, роботу на інших підприємствах, характеру і тяжкості отриманих позивачем професійних захворювань, що порушує його нормальні життєві зв'язки та викликає фізичні і моральні страждання, ступеню втрати ним професійної працездатності по професійному захворюванню та другу групу інвалідності, тривалості розладу його здоров'я, припинення трудової діяльності, періодичне лікування, тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, врахувавши роз'яснення викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 щодо відшкодування розміру моральної шкоди, суд позов задовольнити частково та стягнути на користь позивача 255 000 грн. з АТ «КЗРК» у відшкодування моральної шкоди, вважаючи суму, що просить позивач завищеною.
Апеляційний суд погоджується в цілому з таким висновком суду, але вважає за необхідне уточнити мотивувальну частину рішення виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст.264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року, з подальшими змінами та доповненнями №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними удію в різні строки,суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються,чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкодив цих випадках,та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вонапочинається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності,тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія законута іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли ізакінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, в даному випадку з 11.07.1990 року.
Тобто, зазначені правовідносини виникли в період дії Цивільного кодексу, в редакції 1963 року, яка, станом на момент встановлення позивачу втрати працездатності через нещасний випадок, не передбачала права на відшкодування моральної шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачеві встановлена стійка втрата професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням, чим спричинено моральну шкоду, тому відповідно до вимог ст.237-1 КЗпП України роботодавець повинен відшкодувати завдану працівнику моральну шкоду.
Стаття 237-1 КЗпП України, якою встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, відповідно до Закону України «Про внесення змін до КЗпП України» від 24.12.1999 року набрала чинності з 13.01.2000 року.
До набрання чинності зазначеними нормами правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди були врегульовані Законом України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року та Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 472 від 23 червня 1993 року, ухваленими після спричинення позивачу травми та до виникнення права у позивача на відшкодування моральної шкоди з цим пов'язаною.
Закон України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року, набрав чинності 01.01.1993 року.
Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків введено в дію з 01 липня 1993 року.
У відповідності до положень п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установ і організації, або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст.440-1 ЦК України, у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст.440-1 ЦК України, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п.11 Правил).
З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди відповідачем, однак, необґрунтовано застосував до спірних правовідносин в тому числі і положення ст.237-1 КЗпП України.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року викладених у Постанові № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Отже, судом встановлено, що позивачеві у зв'язку з ушкодженням здоров'я та втратою працездатності, завдано фізичного болю та душевних страждань, що характеризують моральну шкоду.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції правильно враховано тривалість роботи позивача на ДВО «Кривбасруда», правонаступником якого є АТ «КЗРК» в умовах впливу шкідливих факторів понад 10 років, роботу на інших підприємствах, характер і тяжкість отриманих позивачем професійних захворювань, що порушує його нормальні життєві зв'язки та викликає фізичні і моральні страждання. Підстав для зменшення визначеної судом першої інстанції суми не вбачається.
Доводи апелянта на те, що моральна шкода не повинна відшкодовуватися є безпідставними і не ґрунтуються на вимогах закону. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло в 1995 році, в період дії Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року та Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №472 від 23 червня 1993 року, якими відповідальність за спричинення моральної шкоди покладалася на власника підприємства або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За встановлених обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 368, 369, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Судді:
Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року
Головуючий суддя О.В. Агєєв