Провадження № 22-ц/803/7670/24 Справа № 199/2291/15-ц Суддя у 1-й інстанції - ЯКИМЕНКО Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
04 грудня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», на рішення та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2024 року,-
09 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, заінтересована особа Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», на рішення та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни. В обґрунтуванні заявлених вимог заявник посилався на те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2017 року позивачу ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. 28.11.2017 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 квітня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №DNG0GK00002257 від 27.08.2007 року, станом на 27.01.2015 року в загальному розмірі 292325,09 грн., яка складається із: заборгованість по процентам за користування кредитом - 261601,07 грн., заборгованість за комісією - 20724,02 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 10000 грн., а також 1055,09 грн. в рахунок відшкодування судових витрат. 05.09.2018 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.11.2017 року залишено без змін. 11.04.2019 року АТ КБ «ПриватБанк» видано виконавчий лист по справі №199/2291/15-ц, який пред'являвся до примусового виконання 07.07.2019 року та 19.09.2019 року виконавчий лист був повернутий стягувачу на підставі п.2.ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». 19.03.2024 року боржнику стало відомо, що стягувач АТ КБ «ПриватБанк» подав заяву про відкриття виконавчого провадження до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни, у якому просив прийняти до виконання виконавчий документ Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2019 р. по справі №199/2291/15-ц про стягнення із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості у розмірі 292325,09 грн. 20.03.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анною Сергіївною була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №74501643, тобто приватний виконавець відкрила виконавче провадження за межами строку пред'явлення виконавчого листа до виконання. 05.04.2024 року представник скаржника направила на електронну адресу приватного виконавця клопотання щодо скасування постанови про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №199/2291/15-ц від 28.11.2017 року, а також просила винести постанову про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. Листом №80410 від 05.04.2024 року приватний виконавець повідомила, що строк пред'явлення виконавчого листа №199/2291/15-ц, який був виданий Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська, після повернення стягувачу Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» відраховується згідно службової відмітки від 19.09.2019 року, тобто до 19 вересня 2022 року. Однак, відповідно до положень пункту 10 2 розділу ХШ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Також, приватний виконавець повідомила, що не вбачає в своїх діях порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження». Представник скаржника зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» подав заяву про відкриття виконавчого провадження до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни, у якому просив прийняти до виконання виконавчий документ Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2019 р. по справі №199/2291/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 292 325,09 грн. Натомість, виконавчий лист датується 28.11.2017, а дата 11.04.2019 року є не датою виконавчого листа, а дата його видачі стягувачу. Також, у виконавчому листі від 28.11.2017 року по справі №199/2291/15-ц зазначено, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання становить три роки. У виконавчому листі також є відмітка про повернення виконавчого листа 19.09.2019 року на підставі ч. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Приватний виконавець вважає, що строк пред'явлення виконавчого листа №199/2291/15-ц, після повернення стягувачу відраховується згідно службової відмітки від 19.09.2019 року, тобто до 19.09.2022 року. Утім, на думку представника скаржника, виконавчий лист поданий після переривання строку від 19.09.2019 року та поданий стягувачем із пропуском строків для його пред'явлення, а тому в приватного виконавця були відсутні підстави для його прийняття до виконання.
Із огляду на те, що приватний виконавець прийняла до виконання виконавчий лист, який був пред'явлений з пропуском встановленого Законом строку, то такі дії є протиправними, а постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню( а.с.1-4)
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко Анни Сергіївни - відмовлено (а.с.84-86).
Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення вимог (а.с. 90-94).
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судом 1 інстанції встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.04.2017 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.14-16).
28.11.2017 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 25 квітня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 - скасовано та ухвалено нове рішення, яким зазначені позовні вимоги - задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №DNG0GK00002257 від 27.08.2007 року, станом на 27.01.2015 року в загальному розмірі 292325,09 грн., яка складається з: заборгованість по процентам за користування кредитом - 261601,07 грн., заборгованість за комісією - 20724,02 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 10000 грн., а також 1055,09 грн. в рахунок відшкодування судових витрат (а.с.17-20).
05.09.2018 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28.11.2017 року залишено без змін (а.с.12-13).
11.04.2019 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська АТ КБ «ПриватБанк» видано виконавчий лист по справі №199/2291/15-ц, та вказано, що рішення суду набрало законної сили - 05.09.2018 року, строк пред'явлення до виконання - три роки (а.с.21).
02.07.2019 року стягувач звернувся із заявою про примусове виконання рішення до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (ВП №59444259), тобто в межах вищевказаного терміну.
19.09.2019 виконавчий лист №199/2291/15-ц від 11.04.2019, виданий Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська повернуто стягувачу, на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується відміткою державного виконавця Посадської О.В. у виконавчому листі (а.с.42).
20.03.2024 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С. відкрито виконавче провадження №74501643 із примусового виконання виконавчого листа Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська №199/2291/15 про стягнення із ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 292 325,09 грн.(а.с.42 звор.-43).
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд 1 інстанції виходив з того, що в діях приватного виконавця відсутні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження».
Із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів погоджується оскільки вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Так, Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 18 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII).
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до положень ч.ч. 4,5 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення. Позиція щодо переривання строків пред'явлення виконавчого документа до виконання сформована у постанові Великої Палати Верховного суду від 26 жовтня 2022 року у справі №201/13239/15-ц.
У частині п'ятій статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Заявляючи вимогу про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 вказує, що незаконність зазначеної постанови пов'язує з тим, що стягувачем пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Матеріалами справи встановлено, що 19.09.2019 виконавчий лист №199/2291/15-ц від 11.04.2019, виданий Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська повернуто стягувачу, на підставі п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», що підтверджується відміткою державного виконавця ОСОБА_2 у виконавчому листі (а.с.42).
Отже, повернення стягувачу виконавчого листа 19.09.2019 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", перерваний повторним пред'явлення виконавчого листа до виконання строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, розпочав свій обрахунок спочатку.
Відповідно, після повернення виконавчого документа стягувачу 19.09.2019, виконавчий лист міг бути пред'явленим до виконання протягом трьох років, тобто до 19.09.2022 року.
У межах вказаного строку, стягувач виконавчий лист до примусового виконання не звернув, звернувшись до державного виконавця лише із заявою від 19.03.2024 року, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, наявних у АСВП.
Однак, слід зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу.
Законом України №2129-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 26.03.2022, внесено зміни до Закону України "Про виконавче провадження", а саме розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено п. 10-2, відповідно до абз. 3 якого, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з-поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються із дня припинення або скасування воєнного стану (п. п. 4 абз. 3 п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону "Про виконавче провадження"). Вказаний п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень зазнавав змін, але положення щодо: перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану строків визначені цим Законом, залишається чинним.
Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України "Про виконавче провадження", як спеціальним нормативно-правовим актом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №260/2595/22, в ухвалі ВС від 07.07.2023 по справі №2-2672/10, постанові ВС від 09.11.2023 по справі №0440/5997/18.
Отже, із вищевикладеного можна дійти висновку, що оскільки закінчення строку пред'явлення вищевказаного виконавчого листа до примусового виконання, після його повернення стягувачу (19.09.2019) повторно пред'явлено 19.03.2024 року, припадає на період дії воєнного стану в Україні, то визначений Законом України "Про виконавче провадження" строк пред'явлення виконавчого документа до виконання перервався у зв'язку із початком воєнного стану.
Враховуючи введення та продовження дії в Україні воєнного стану, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів, що приватним виконавцем 20.03.2024 року правомірно винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №74501643, адже виконавець діяв відповідно до статті 12, пункту 10-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".
Таким чином, суд встановивши, що права боржника в межах виконавчого провадження не були порушені, а в діях приватного виконавця відсутні порушення норм Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні скарги.
Оскільки аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції, підстави для скасування ухвали відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: