м. Вінниця
04 грудня 2024 р. Справа № 120/10687/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд через представника звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказує на протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ від 28.02.2022 № 168 у розмірі 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за станом здоров'я внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 08.04.2024 по 09.08.2024.
З метою зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку додаткову винагороду, представник в інтересах позивача звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 16.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Установлено строк для подання заяв по суті.
Копію ухвали від 16.08.2024 надіслано військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України в її електронний кабінет та доставлено 16.08.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Проте, у встановлений судом строк військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України відзив на позовну заяву не подала, як і не надходило до суду заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву.
Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.
Згідно з положеннями ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Згідно із Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 03.02.2024 № 50/28/13-1305 ОСОБА_1 15.01.2024 в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області, в результаті удару з ПТРК по позиціям, отримав поранення: "Вибухова травма. Вогнепальне осколкове сліпе поранення задньо - медіальної поверхні лівого стегна та гомілки, з деформацією шкіри, м'язів та підшкірної тканини; вогнепальне осколкове сліпе поранення задньої поверхні правої гомілки.
Поранення було отримано при безпосередній участі у бойових діях та здійсненні ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби із захисту Батьківщини (а.с. 18).
Відповідно до Довідки військово - лікарської комісії від 15.05.2024 № 479, ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК ВМКЦ ЦР 15.05.2024 та встановлено, що Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини (а.с. 35).
Позивач 28.06.2024 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом щодо виплати додаткової грошової допомоги за час перебування на стаціонарному лікуванні.
Відповідач листом від 05.07.2024 повідомив позивача, що внаслідок отриманого поранення від 15.01.2024 під час безпосередньої участі в бойових діях на Запорізькому напрямку позивач проходив стаціонарне лікування з отриманим пораненням в періоди з 16.01.2024 по 24.01.2024 та з 25.01.2024 по 08.04.2024 на підставі чого була нарахована додаткова винагорода згідно положень визначених абзацами 3, 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" та пункту 13 Особливостей виплати на період воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 № 729, щодо включення до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Повідомлено, що виплата додаткової винагороди не проводилася в період перебування позивача у відділенні медичної реабілітації та відновлювального лікування Військо-медичного клінічного центру Центрального регіону з 08.04.2024 по 27.06.2024 згідно з наданою довідкою № 120 від 27.06.2024 в зв'язку з тим, що відповідно до положень, визначених абзацами 3, 4, 6, пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану та п.п.1,3 пункту 14 Наказу МВС України № 729 від 01.09.2023 "Про затвердження порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям НГУ" не визначено, що військовослужбовці , які перебувають на реабілітаційному лікуванні, мають право на виплату (а.с. 16).
Таку бездіяльність відповідача, позивач вважає протиправною, тому звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168), встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Пунктом 1-2 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення. При цьому, виплаті підлягають і час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення.
Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_1 15.01.2024 в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області, в результаті удару з ПТРК по позиціям, отримав поранення: "Вибухова травма. Вогнепальне осколкове сліпе поранення задньо - медіальної поверхні лівого стегна та гомілки, з деформацією шкіри, м'язів та підшкірної тканини; вогнепальне осколкове сліпе поранення задньої поверхні правої гомілки.
Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії від 15.05.2024 № 479, ОСОБА_1 проведено медичний огляд ВЛК ВМКЦ ЦР 15.05.2024 та встановлено, що Поранення, ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
Згідно із Випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 619 зазначається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні судинної хірургії клініки (малоінвазивної хірургії) Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону у період з 25.01.2024 по 08.04.2024 (а.с. 37-38).
Відповідно до Медичної карти стаціонарного хворого Військово - медичного клінічного центру Центрального регіону № 2600 ОСОБА_1 перебуває на стаціонарному лікуванні у відділенні медичної реабілітації з 08.04.2024 року по дату звернення до суду з даним позовом.
Діагноз при госпіталізації: ВОСП (15.01.2024 року) м'яких тканин лівого стегна з пошкодженням поверхневої стегнової артерії; гостра ішемія ІІ А ст. (а.с. 21).
Згідно із Протоколом операції № 656 від 31.07.2024 ОСОБА_1 проводилося видалення чужорідних тіл з покривних та м'яких тканин (а.с. 31) та відповідно до висновку судинного хірурга від 02.08.2024 позивачу рекомендовано оперативне втручання (а.с. 32).
При цьому, листом від 05.02.2024 відповідач повідомив, що у період з 16.01.2024 по 24.01.2024 та з 25.01.2024 по 08.04.2024 позивачу була нарахована додаткова винагорода, тоді як виплата додаткової винагороди не проводилася в період перебування позивача у відділенні медичної реабілітації та відновлювального лікування Військо-медичного клінічного центру Центрального регіону з 08.04.2024 по 27.06.2024 згідно з наданою довідкою № 120 від 27.06.2024 в зв'язку з тим що відповідно до положень, визначених абзацами 3,4,6, пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану та п.п.1,3 пункту 14 Наказу МВС України №729 від 01.09.2023 "Про затвердження порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям НГУ" не визначено, що військовослужбовці які перебувають на реабілітаційному лікуванні, мають право на виплату.
Однак, суд не погоджується з такими діями відповідача та наголошує на тому, що, в контексті спірних правовідносин постанова №168 передбачає дві підстави для проведення нарахування і виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 такої Постанови, у розмірі 100000,00 грн, а саме:
1) які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого;
2) які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Із матеріалів справи встановлено, що в спірний період з 08.04.2024 по 09.08.2024 щодо позивача документально підтверджено наявність першої підстави, а саме перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до приписів постанови №168 передбачено, що нарахування і виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн здійснюється особам, зазначеним у пункті 1 такої Постанови, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних). В той же час, наведені приписи не виокремлюють випадки перебування на стаціонарному лікуванні в зв'язку з проходженням реабілітаційного лікування, як обставину, коли виплата додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн не здійснюється.
Відтак, підсумовуючи суд зазначає, що позивач має право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі із розрахунку 100000 грн на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні з 08.04.2024 по 09.08.2024, у зв'язку із тяжким пораненням, яке отримав під час захисту Батьківщини, а тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 08.04.2024 по 09.08.2024 виходячи з розміру 100000,00 грн на місяць є протиправною.
Визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, суд вважає що належним способом захисту порушених прав позивача в спірних правовідносинах буде зобов'язання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за станом здоров'я внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 08.04.2024 по 09.08.2024.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує, що позивач звільнений від сплати судового збору, а відтак присудження такого на користь останнього не передбачено.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", у справі "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії" (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Так, між ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та Адвокатським бюро "Дмитришиної Тетяни" в особі адвоката Дмитришиної Тетяни Іванівни (далі - Адвокат) укладений Договір про надання правової (правничої) допомоги, захисту та представництва від 17.06.2024 № 17-1/06/24 (а.с. 25-29).
Відповідно до п. 1.1, 1.2 Договору, Адвокат приймає на себе доручення по представництву інтересів ОСОБА_1 у Вінницькому окружному адміністративному суді, а Замовник зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також всі понесені Адвокатом фактичні витрати, пов'язані з виконанням Договору.
Сума гонорару за прийнятим дорученням 15000,00 грн.
Згідно із платіжною інструкцією від 11.08.2024 позивач сплатив Адвокату за надані послуги 15000,00 грн (а.с. 33).
Таким чином понесені витрати позивачем на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн підтверджується матеріалами справи.
Суд, оцінивши надані докази, доходить висновку, що заявлена сума до відшкодування є завищеною з огляду на те, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, матеріали справи не містять великого обсягу, а відтак заявлена до відшкодування сума є не співмірною із складністю справи.
Відтак, враховуючи критерій обґрунтованості понесених позивачем витрат, суд вважає що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 5000,00 грн, що відповідає критерію розумності та співмірності.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати противними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану", у розмірі збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за станом здоров'я внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 08.04.2024 по 09.08.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі збільшеному до 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні за станом здоров'я внаслідок тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини за період з 08.04.2024 по 09.08.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна