м. Вінниця
25 листопада 2024 р. Справа № 120/9666/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни,
за участю секретаря судового засідання: Малащука О.О.
представника позивача: Супруна М.І.
представника відповідача: Левченка О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: Головного управління ДПС у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, податковий орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 29.05.2024 р. за №0198060705.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказала, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки перевірка проведена за відсутності на те правових підстав. Так, у наказі про проведення перевірки відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки. Також у наказі відсутня інформація про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.
Зазначено, що порушення, яке полягає у не наданні під час перевірки документів, що підтверджують облік товарів, не можна вважати таким, що пов'язане з порядком здійснення розрахункових операцій, який і був фактично предметом перевірки, а посилання перевіряючих на відсутність накладних та інших документів , що ідентифікують походження товару , не відповідає дійсності. Так, позивач веде облік товарів та форму ведення обліку товарних запасів відповідно до вимог чинного законодавства. Зазначені документи на момент проведення перевірки знаходились за адресою здійснення позивачем господарської діяльності , але в службовому приміщені, а не безпосередньо в приміщені реалізації товарів.
Окрім того, згідно переліку ТМЦ, що є додатковм до акту перевірки , неможливо ідентифікувати товар, який, на думку податкового органу, не облікований і який перебував в місці продажу, адже щодо кожного товару не зазначено артикль та інші ідентифікуючі характеристики, які зазначені у ярлику, реалізуємого товару.
Враховуючи відсутність правових підстав для проведення перевірки саме обліку товару та допущені порушення при її проведені та оформлені результатів, на думку позивачки, прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 15.04.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 09.09.2024
12.08.2024 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що перевірка була проведена на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового Кодексу України.
Під час перевірки встановлено, що позивачем не надано документів, які підтверджують облік товарів, а саме, ювелірних виробів, що зафіксовано у акті перевірки. Наслідком чого стало прийняття оскаржуваного рішення.
02.09.2024 р. надійшла відповідь на відзив, в якій позивачка вкотре зазначила, що перевірка проведена за відсутності на те правових підстав.
Протокольною ухвалою від 09.09.2024 р. з метою надання додаткових доказів суд оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.09.2024 р.
Протокольною ухвалою від 26.09.2024 р. суд оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 24.10.2024 р. Також продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів.
Протокольною ухвалою від 24.10.2024 р. суд оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 05.11.2024 р. Також викликав в якості свідків ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Протокольними ухвалами від 05.11.2024 р. судом постановлено викликати в якості свідка ОСОБА_3 , закрити підготовче провадження і призначити справи до розгляду по суті на 25.11.2024 р.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав просив задовольнити з підстав вказаних у ньому.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, вказавши , що в ході перевірки встановлено допущені позивачкою порушення, відтак, спірне рішення є правомірним.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
06.05.2024 р. в.о. начальника ГУ ДПС у Вінницькій області, на підставі п.п.80.2.2 пункту 80.2 ст. 80 ПК України та на виконання вимог п. 82.3 ст.82 ПК України та доповідної записки відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту №1692/02-32-07-05 від 03.05.2024 р. прийнято наказ № 2270к "Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 ".
Вказано фактичну перевірку провести за адресою: магазин “Аурум» м. Гайсин, вул.. 1-го Травня, з 08.05.2024 року, терміном 10 діб, за період з 01.01.2023 року .
На підставі цього наказу податковими інспекторами проведено фактичну перевірку, за наслідком якої складено акт №198523/02-32-07-05/ НОМЕР_1 від 08.05.2024 р., у якому зафіксовано, що ФОП ОСОБА_1 порушено наказ МФУ №496 від 03.05.2021 р. , а саме, здійснюється торгівля ювелірними виробами із золота та срібла , що не обліковані у встановленому законі порядку, відсутні накладні на вироби чи будь-які інші документи, які підтверджують походження товару.
В подальшому, на підставі акту прийнято податкове повідомлення рішення від 29.05.2024 р. за №0198060705, яким застосовано штрафні санкції на суму 1 056 900 грн.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулась до суду із позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до статей 75, 80 ПК України, контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків, зокрема, фактичні перевірки, в порядку, встановленому цим Кодексом.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
У відповідності до вимог статті 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
-у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;
-у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів ;
-письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування;
-неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
-у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;
-у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;
-у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Контролюючі органи на підставі підпункту 20.1.11 п.20.1 ст. 20 цього Кодексу можуть проводити контрольні розрахункові операції до початку перевірки платника податків щодо дотримання ним порядку проведення готівкових розрахунків та застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій. Товари, отримані службовими (посадовими) особами контролюючих органів під час проведення контрольної розрахункової операції, підлягають поверненню платнику податків у непошкодженому вигляді. У разі неможливості повернення такого товару відшкодування витрат здійснюється відповідно до законодавства з питань захисту прав споживачів .
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
Статтею 81 ПК України визначено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
-службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом.
Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи - платники податків під час перевірки, що проводиться контролюючими органами, зобов'язані виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).
Із процитованого видно, що контролюючі органи мають право проводити фактичні перевірки в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Як встановлено, у висновку акту перевірки вказано, що позивачем порушено п. 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" щодо ведення в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснення продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Із процитованого видно, що законодавець зобов'язує суб'єктів господарювання (як юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців (за виключенням перелічених в абзаці 3 цієї норми осіб)) вести облік товарних запасів і у разі проведення перевірки надати документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження тих товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). При цьому до 01 січня 2022 року суб'єкт господарювання зобов'язаний був надати такі документи під час проведення перевірки, а після цієї дати такий обов'язок має бути виконаним саме на початок її проведення.
Відповідальність за порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (Закон -№265/95-ВР) унормована приписами розділу V цього Закону.
Стаття 20 Закону №265/95-ВР (із змінами, внесеними Законом №1914-IX) передбачає, що до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
До 01 січня 2022 року зазначена норма передбачала, що фінансова санкція має застосовуватись у подвійному розмірі вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Законом №1914-IX у статті 20 слово "подвійної" було виключено.
Таким чином, за змістом наведеної норми суб'єкт господарювання несе відповідальність за (окремо або в сукупності): 1) здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку; 2) не надання під час перевірки документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Суд погоджується з позицією відповідача, що не надання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР.
Разом з тим в спірних правовідносинах суд вважає за необхідне застосувати позицію ВС викладену в постанові від 11.01.2024 р. у справі №420/12275/22, яка полягає у наступному.
При вирішенні питання, які саме порушення Закону №265/95-ВР стосуються вжитого законодавцем словосполучення “порядку здійснення розрахункових операцій», суд враховує, що за визначенням, наведеним у статті 2 Закону №265/95-ВР, розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.
Виходячи з наведеного вище визначення слідує, що розрахункова операція пов'язана саме із безпосереднім прийманням від покупця коштів у відповідній формі за товар, оформленням документа, що підтверджує факт здійснення такої операції, у порядку та спосіб, визначений Законом №265/95-ВР.
Поряд з цим, порушення, що полягає у ненаданні під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, в тому числі підакцизних, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), не можна вважати таким, що пов'язане із порядком здійснення розрахункових операцій.
При цьому, оцінюючи підстави для перевірки , суд вказує наступне.
Відповідно до п. 80.2.2 ПК України у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів .
Тобто, підставою для перевірки згідно п.80.2.2 ПК Ураїни є наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
При цьому, Верховний Суд, у постановах від 11 липня 2022 року у справі № 120/5728/20-а та від 21 грудня 2022 року у справі № 500/1331/21, звернув увагу на те, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов'язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки кожна з них не обов'язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.
Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб'єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб'єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.
У ході розгляду справи, судом встановлено, що в наказі від 06.05.2024 №2270 к вказано, що перевірка проводиться на підставі пп.80.2.2 п.80.2 ст. 80 ПКУ згідно доповідної записки №1692/02-32-07-05 від 03.05.2024 р., листа ДПС від 25.04.2024 р.
Аналізуючи лист ДПС від 25.04.2024 р., суд вказує, що в ньому вказано, що ймовірно наявні порушення допущені позивачкою. При цьому, згідно додатку вказано про порушення саме порядку здійснення розрахункових операцій - не видача чеку при здійсненні розрахункової операції..
В доповідній записці №1692/02-32-07-05 від 03.05.2024 р. також вказано, що дозвіл надано на перевірку дотримання вимог порядку проведення розрахункових операцій.
Відтак, контролюючий орган здійснюючи перевірку мав її провести в межах перевірки дотримання позивачкою вимог порядку проведення розрахункових операцій.
В свою чергу ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), не можна вважати таким, що пов'язане із порядком здійснення розрахункових операцій.
А отже, суд доходить висновку, що податковий орган вийшов за межі перевірки, адже в доповідній записці зазначено про перевірку щодо дотримання вимог проведення розрахункових операцій , в той час, як видно із акту перевірки, здійснив перевірку в тому числі щодо наявності документів, які підтверджують облік та надходження товарів. Дана обставина, зокрема щодо можливих порушень в частині відсутності/наявності документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, не охоплена ані наказом про перевірку, ані доповідною запискою №1692/02-32-07-05 від 03.05.2024 р., адже відповідні посилання відсутні в наданих контролюючим органом документах.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача, що наведені формулювання підстав перевірки в наказі не дають цілковите розуміння, що є підставою для перевірки , адже вимоги щодо змісту наказу безпосередньо встановлені абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України, відповідно до якого в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Вимоги чинного податкового законодавства не передбачають обов'язку щодо зазначення контролюючим органом у наказі на проведення фактичної перевірки конкретизації підстав, окрім перелічених у пп. 80.2.2 - 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформованого у справі №460/1239/19 (постанова від 21.01.2021 року), не зазначення в наказі на проведення фактичної перевірки, на підставі яких саме відомостей (інформації) відповідач вирішив провести перевірку, не свідчить про незаконність та безпідставність перевірки, оскільки відповідно до пункту 81,1 статті 81 Податкового кодексу України в наказі на перевірку достатньо зазначити підставу для проведення перевірки, визначену цим Кодексом.
Окремого окреслення потребує й додаток до Акту перевірки від 08.05.2024 р., який є визначальним при вирішені спору, адже окрім назви товарів, ціни і ваги не містять жодних ідентифікуючих ознак, в тому числі артикулів.
Так, в ході розгляду справи були допитані свідки.
Зокрема, ОСОБА_1 (підприємець) та ОСОБА_2 (продавець) категорично заперечили наявність як на реалізації так закупівлю в цілому такого товару як каблучки з діамантами, які зазначені у додатку до Акту перевірки від 08.05.2024 р.
Що ж до решти товару, який перелічений у додатку до Акту перевірки від 08.05.2024 р., то ОСОБА_1 пояснила в судовому засіданні, що оскільки відсутні артикули відсутня можливість ідентифікувати зазначений у додатку товар і його відповідність наявному у магазіні. ОСОБА_4 стверджує про відсутність у неї товару як на реалізації так і взагалі на суму, що зазначена в додатку до акту.
Допитаний в судовому засіданні представник податкового органу ОСОБА_3 пояснив, що опис товару здійснювала його колега, при цьому, частину товару вона звіряла/описувала самостійно, частину нібито диктувала їй продавець ОСОБА_2 , тому підтвердити чи спростувати наявність у позивачки такого товару, як каблучки з діамантами не зміг, пояснивши, що не розбирається у коштовному камінні.
Допитана в судовому засіданні ОСОБА_2 вказала, що через великий стрес, викликаний перевіркою в її першийробочий день, - не перевіряла чи відповідає опис товару зазначений у Додатку до Акту перевірки від 08.05.2024 р. наявному фактично у продажу.
Як видно з Книги обліку товару з 03.01.2022 р., видаткових накладних, актів накладних (а.с . 38- 57), наданих позивачкою, у них відсутній такий товар як каблучки із діамантами, а за відсутності артикулів товару суд позбавлений можливості порівняти товар, який описаний в Додатку до акту та товар відображений в облікових документах позивачки, його ідентифікувати та перевірити загальний розмір вартості товару, що відображений у додатку до акту перевірки.
Слід зазначити, що представники податкового органу не були позбавлені можливості вказати в примітках в Додатку до акту, артикули товару з метою порівняння відповідності товару зазначеного Додатку та товару, який був при перевірці в наявності у позивачки, адже товар і його вартість безпосередньо впливули на загальну суму відображену в спірному рішенні.
В свою чергу, ч. 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
А отже саме відповідач належними та допустимими доказами мав би підтвердити правомірність свого рішення, а саме довести, що товар описаний в Додатку до акту перевірки відповідає товару, який був в наявності на час перевірки у позивачки. Проте, наведене субєктом владних повноважень на доведено , як і не доведено і не підтверджено розмір суми товару, що був предметом перевірки та опису та відображений у додатку до акту перевірки.
Відтак, суд доходить висновку, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає задоволенню судові витрати, які підлягали сплаті та понесені позивачем у даній справі відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.
Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір від 15.07.2024 р., квитанцію від 15.07.2024 р., згідно якої сплачено за послуги 60 000 грн.
Так, 15.07.2024 р. між позивачкою ФОП ОСОБА_1 та АБ Супруном М. укладено договір на надання правничої допомоги, згідно якого надається представництво інтересів щодо оскарження податкового повідомлення рішення від 29.05.2024 р. за №0198060705. Пунктом 3.1 Договору визначено, що сума гонорару становить 60 000 грн.
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Окремо суд вказує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2023 року по справі № 760/10847/20-ц (http://surl.li/hrmqh) було сформульовано висновок, що у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Так згідно квитанції від 15.07.2024 р. позивачкою сплачено витрати на правничу допомогу в сумі 60 000 грн.
Проаналізувавши розрахунок витрат на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачкою витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт .
Відтак, суд доходить висновку, що витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню в розмірі 20 000 грн.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення- рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №0198060705 від 29.05.2024 р.
Стягнути на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 10057 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС України у Вінницькій області .
Стягнути на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 44069150).
Повний текст рішення оформлено 5.12.24р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна