Справа № 307/5143/24
Провадження № 2-а/307/53/24
Закарпатської області
іменем України
05 грудня 2024 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого - судді Ніточко В.В.,
з участю секретаря судового засідання Заяць Т.П., представника позивача Плиски Ю.С. та представника відповідача Фекете Й.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тячів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
І. Виклад позиції сторін.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Позовні вимоги мотивує тим, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 3775 від 01 листопада 2024 року на неї накладено адміністративне стягнення, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 34 000 гривень.
Відповідно до обставин правопорушення викладених у вище наведеній постанові, її притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що: "01 листопада 2024 року, о 12 год. 00 хв., встановлено, що на виконання розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14 жовтня 2024 року № 12904/7, відповідальною особою за організацію та ведення військового обліку в Усть-Чорнянській селищній раді є ОСОБА_1 , яка не організувала збір інформації стосовно підприємств, установ та організацій, які знаходяться на території адміністративної відповідальності Усть-Чорнянської ТГ до 17 жовтня 2024 року та не проінформувала ІНФОРМАЦІЯ_4 про виконання письмово (День виявлення порушення 28 жовтня 2024 року. День вчинення порушення 18 жовтня 2024 року) та не надала інформацію по даним підприємствам, установам та організація в розрізі кількості та за кожне ПУО список персонального військового обліку (додаток 5 ПКМУ № 1487) до 18 жовтня 2024 року (День виявлення порушення 28 жовтня 2024 року. День вчинення порушення 19 жовтня 2024 року), чим вчинила правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП." (текст викладено у точній відповідності із змістом у постанові).
Вважає, що її було притягнуто до адміністративної відповідальності
безпідставно, у зв'язку з чим, винесена посадовою особою постанова у справі про адміністративне правопорушення є незаконною, необґрунтованою і підлягає визнанню протиправною та скасуванню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, № 3775 від 28 жовтня 2024 року, складеного відносно неї, у графі "Пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності", зазначено, що: "мною невиконане дане розпорядження тому що я не знала". Таким чином, вже на момент збирання доказів працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 нею не визнавалася вина, у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. В оскаржуваній нею постанові начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 3775 від 1 листопада 2024 року, нічого не зазначено про невизнання нею вини у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення та не наведено жодних аргументів і доказів спростування її пояснень.
Частиною третьою статті 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Отже, диспозиція статті 210-1 КУпАП має бланкетний характер та зобов'язує посилатися на відповідний нормативно-правовий акт, однак у постанові начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 не вказано, який саме нормативно-правовий акт нею порушено, тобто начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 не здійснено правову кваліфікацію її дій відповідно до чинного законодавства. Постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 № 3775 від 01 листопада 2024 року, про вчинення нею інкримінованого правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП має поверхневий і загальний характер, відсутній опис обставин, встановлених під час розгляду справи (у постанові відсутні місце вчинення адміністративного правопорушення), резолютивна частина постанови не містить висновку про прийняте рішення - визнання її винною у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а лише зазначення розміру штрафу. Оскаржувана постанова не містить жодної інформації про зібрані під час розгляду справи докази, на підставі яких уповноважена особа прийшла до висновку про її винність у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, як і спростування її пояснень, як зазначалося вище щодо не визнання нею вини.
Також зазначає, що відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Оскаржуване нею рішення відповідача було винесено 01 листопада 2024 року, а їй вручено особисто за допомогою поштового зв'язку 23 листопада 2024 року, що стверджується трекінгом з Укрпошти, за штрих кодом на конверті, за номером 9050000034061.
Заходи досудового врегулювання спору у даній справі не проводилися, та законом не визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання такої категорії спорів.
Просить ухвалити рішення суду, яким визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 № 3775 від 01 листопада 2024 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34 000 гривень; провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити, на підставі п.1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 копійок, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень..
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому, посилаючись на нормативні акти, що зазначені у постанові № 3775 від 01 листопада 2024 року, проти позову заперечив.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 29 листопада 2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що згідно протоколу № 3775 про адміністративне правопорушення від 28 жовтня 2024 року, складеного головним спеціалістом мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , встановлено, що на виконання розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14 жовтня 2024 року № 12904/7, відповідальною особою за організацію та ведення військового обліку в Усть-Чорнянській селищній раді є ОСОБА_1 , яка не організувала збір інформації стосовно підприємств, установ та організацій, які знаходяться на території адміністративної відповідальності Усть-Чорнянської ТГ до 17 жовтня 2024 року та не проінформувала ІНФОРМАЦІЯ_4 про виконання письмово (День виявлення порушення 28 жовтня 2024 року. День вчинення порушення 18 жовтня 2024 року) та не надала інформацію по даним підприємствам, установам та організація в розрізі кількості та за кожне ПУО список персонального військового обліку (додаток 5 ПКМУ № 1487) до 18 жовтня 2024 року (День виявлення порушення 28 жовтня 2024 року. День вчинення порушення 19 жовтня 2024 року), чим вчинила правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Також, у даному протоколі зазначено пояснення ОСОБА_1 про те, що нею не виконане дане розпорядження, тому що вона не знала. Крім цього, у протоколі зазначено, що до нього додається паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 та довідка про ІПН.
Згідно постанови № 3775 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 01 листопада 2024 року, ОСОБА_1 визнана винною в тому, що 01 листопада 2024 року, о 12 год. 00 хв., встановлено, що на виконання розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_3 від 14 жовтня 2024 року № 12904/7, відповідальною особою за організацію та ведення військового обліку в Усть-Чорнянській селищній раді є ОСОБА_1 , яка не організувала збір інформації стосовно підприємств, установ та організацій, які знаходяться на території адміністративної відповідальності Усть-Чорнянської ТГ до 17 жовтня 2024 року та не проінформувала ІНФОРМАЦІЯ_4 про виконання письмово (День виявлення порушення 28 жовтня 2024 року. День вчинення порушення 18 жовтня 2024 року) та не надала інформацію по даним підприємствам, установам та організація в розрізі кількості та за кожне ПУО список персонального військового обліку (додаток 5 ПКМУ № 1487) до 18 жовтня 2024 року (День виявлення порушення 28 жовтня 2024 року. День вчинення порушення 19 жовтня 2024 року), чим вчинила правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Із вимоги начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 від 14 жовтня 2024 року, адресованої голові Усть-Чорнянської територіальної громади П. Костяку відомо, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою якісного виконання вимог Постанови КМУ від 30 грудня 2022 року № 1487 "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів" (без зазначення пункту, тобто конкретної норми), розпорядження голови Тячівської районної військової адміністрації від 07 лютого 2023 року № 11 "Про стан військового обліку на території Тячівського району у 2023 році та завдання щодо його поліпшення на 2024 рік" (без зазначення пункту, тобто конкретної норми), вимагає організувати збір інформації стосовно підприємств, установ та організацій, які знаходяться на території адміністративної відповідальності Усть-Чорнянської ТГ, до 12 год. 00 хв. 17 жовтня 2024 року проінформувати ІНФОРМАЦІЯ_4 про виконання (письмово); До 12 год. 00 хв. 18 жовтня 2024 року надати інформацію по даним підприємствам, установам та організаціям в розрізі кількості та за кожне ПУО список персонального військового обліку (додаток 5 ПКМУ № 1487). Дана вимога отримана ОСОБА_5 .
V. Оцінка Суду.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частина 2 цієї статті встановлює, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Відповідно зі ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливим періодом є період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оборону України" визначено, що оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту також готовності населення і території держави до оборони.
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, та діє на час розгляду даної справи.
Частина 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період.
Диспозиція даної частини статті, як бланкетної норми, не встановлює певних правил поведінки, а передбачає існування інших норм, розміщених навіть в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки.
Серед ознак суті адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, обов'язково повинні бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотримано особою, яка притягується до адміністративної відповідальності.
При складенні адміністративних матеріалів щодо позивача дані законодавчі приписи не були дотримані.
Однак, суд не може самостійно відшукувати нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотримано особою, яка притягується до адміністративної відповідальності тане має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні у справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia", заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Малофєєва проти Росії", серед іншого зазначено, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принцип рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема в рішеннях у справах "Гурепка проти України (N2)" від 08 квітня 2010 року, "Лучанінов проти України" від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Висновки викладені Європейським судом у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є одним з джерел національного права, а отже є обов'язковими до виконання державною Україна.
У відповідності до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України" (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі "Авшар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Також, у справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскаржувана постанова містить відомості про те, що було вчинене адміністративне правопорушення, однак не містить посилань на нормативно-правовий акт, який, нібито, порушив позивач. При цьому, окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Крім цього слід зазначити, що вимогу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 від 14 жовтня 2024 року, адресовану голові Усть-Чорнянської територіальної громади П. Костяку, отримала ОСОБА_5 , і жодних доказів того, що позивач була ознайомлена із даною вимогою, тобто знала про її існування та необхідність її виконання, суду не подано.
Беручи до уваги вищенаведене та те, що у оскаржуваній постанові не зазначено нормативно-правовий акт, який порушила позивач, а суд не вправі самостійно його відшукувати; відсутні докази про те, що позивач знала про існування вимоги начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 від 14 жовтня 2024 року, суд приходить до висновку, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Статтею 286 КАС України передбачені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП підлягає закриттю.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд встановив, що між позивачем та адвокатом Плискою Ю.С. 26 листопада 2024 року укладено договір про надання правової допомоги.
Згідно з актом-описом приймання наданих послуг, адвокат в інтересах в інтересах клієнта виконав такі зобов'язання: надання консультацій; складання позовної заяви; підготовка письмових доказів.
При цьому суд зазначає, що представник позивача брав участь у розгляді даної справи в Тячівському районному суді.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що надання консультацій, складання позовної заяви та підготовка письмових доказів (5 000 грн. 00 коп.), не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26. червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 5 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2 000 грн. 00 коп.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 19, 62 Конституції України, ст.ст.9, 210, 245, 247, 251, 252, 255, 256, 280, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. ст. 2, 5-11, 13-15, 72-79, 90, 268-271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву - задовольнити.
Постанову № 3775 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 01 листопада 2024 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 34 000 грн. 00 коп. - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 в користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 в користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп.
Копії рішення суду негайно вручити особам, які брали участь у справі.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 .
Суддя В.В. Ніточко