05 грудня 2024 року
м. Рівне
Справа № 569/11266/23
Провадження № 22-ц/4815/826/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С. О.,
суддів: Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 ,
треті особи які не заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2024 року, ухваленого в складі судді Харечко С.П., дата складання повного тексту рішення 29.03.2024 року, у справі № 569/11266/23,
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками квартири АДРЕСА_1 .
Позивачу належить 1/4 частина квартири згідно свідоцтва про право власності на житло від 18 вересня 2007 року, а відповідач є власником 3/4 частин квартири.
Вказує, що відповідач та його дружина, ОСОБА_3 постійно чинять позивачу перешкоди в користуванні квартирою. Вони поміняли замки і не пускають позивача в квартиру.
Позивач звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою.
Рішенням Рівненського міського суду від 25 жовтня 2018 року зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити позивачу перешкод в користуванні квартирою. Але відповідач не виконує рішення суду.
Мирним шляхом сторони не можуть досягти угоди щодо користування квартирою.
Оскільки позивач та відповідач не можуть знайти домовленості в користуванні квартирою, позивач звернувся до суду з вимогою встановити порядок користування квартирою.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:
-виділено позивачу ОСОБА_1 , у користування житлову кімнату зображену на технічному плані під № 2, житловою площею 11,9 кв.м., яка відповідає його частці в праві власності на квартиру.
-виділено в користування відповідача, ОСОБА_2 , житлові кімнати зображені на технічному плані під №3, житловою площею 16,7 кв.м. та зображену на технічному плані під № 4, житловою площею 20,7 та лоджію площею 2 кв.м., вхід в яку з кімнати під № 3.
-залишено в спільному користуванні кухню зображену на технічному плані під № 6, площею - 9,4 кв.м., коридор зображений на технічному плані під №1, площею 11,7, ванну кімнату зображену на технічному плані під № 5, площею 2,4 кв.м., вбиральню, зображену на технічному плані під № 7, площею 1,3 кв.м., балкон, площею 1.0 кв.м., вихід з кухні.
Вирішено питання про судові витрати.
В поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в спірній квартирі зареєстровані та проживають діти. Отже, суд, задовольняючи позовні вимоги, не взяв до уваги, що кімната, яку просив виділити позивач, є дитячою кімнатою, вона оздоблена меблями, необхідними для проживання та навчання дітей. Вважає, що судом не враховано баланс інтересів співвласників квартири й осіб, які мають право користування квартирою.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
До початку судового засідання відповідач подав клопотання про вікладення розгляду справи на іншу дату, оскільки він перебуває на службі.
У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 вказано, що "якщо представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні."
Враховуючи, що поважність причин неявки відповідача судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутності відповідача.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на праві власності належить частина квартири згідно свідоцтва про право власності на житло від 18 вересня 2007 року, виданого Виконкомом Рівненської міської ради. Відповідач ОСОБА_6 , є власником 3/4 частин квартири. 1/4 квартири йому належить на підставі свідоцтва про право власності на житло від 18 червня 2007 року, виданого Виконкомом Рівненської міської ради, 1/4 частина квартири належить йому згідно договору дарування від 17 січня 2020 року, за яким ОСОБА_7 подарував йому свою частку в квартирі. Договір посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, ОСОБА_8 . 1/4 частина квартири належить відповідачу згідно свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері, ОСОБА_9 від 26.05.2015 року,виданого приватним нотаріусом Січовою Т.І.
Заочним рішенням Рівненського міського суду від 25 жовтня 2018 року у справі №56918536/17 зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, а саме часткою квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з технічним паспортом, виготовленим Рівненським міським БТІ, інвентаризаційна справа №68684 від 15.06.2023 р., квартира АДРЕСА_1 є трьохкімнатною. Житлова площа квартири складає - 49,3 кв.м. у тому числі 1-а кімната під №2 житловою площею - 11,9 кв.м; 2-а кімната під № 3 житловою площею -16,7 кв.м; 3-я кімната під № 4 житловою площею 20,7 кв.м,; кухня під №6 площею 9,4 кв.м.; ванна кімната під №5 площею 2,4 кв.м.; вбиральня під № 7 площею -1,8 кв.м.; коридор під №1 площею 11,7 кв.м. Балкон - площею 1 кв.м вихід з кухні, лоджія - площею 2 кв.м.
Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений законом або договором.
Згідно ч.1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частинами першою, другою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставинами справи встановлено, що співвласники квартири, в якій позивачу належить 1/4 частки, а відповідачу - 3/4 частки, не досягли взаємної згоди щодо користування спірним майном. Позивач позбавлений права користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Рішення суду про усунення перешкод у користуванні квартирою на час розгляду справи не виконане.
За правилами статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Таким чином, порядок користування житловими приміщеннями у квартирі (будинку), який належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у квартирі (будинку).
Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22.12.1995 року №20 передбачено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору кімнати, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15, в постановах Верховного Суду від 18.02.2019 року по справі № 569/15733/17-ц та від 20.02.2019 року по справі № 214/239/17ц.
Як видно з матеріалів справи, спірна квартира складається з трьох кімнат житловою площею 49,3 кв.м., а також кухні площею 9,4 кв.м., ванної кімнати площею 2,4 кв.м., вбиральні площею 1,8 кв.м.; коридору площею 11,7 кв.м. Балкон площею 1 кв.м (вихід з кухні), лоджія - площею 2 кв.м.
Запропонований позивачем порядок користування квартирою не порушує права іншого співвласника. Крім того, визначення порядку користування спільною власністю в судовому порядку буде захищено право кожного з співвласників на вільне володіння та користування сумісним майном.
Стаття 321 ЦК України гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року, яка згідно зі ст. 9 Конституції України є частиною законодавства, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
З огляду на викладені норми чинного законодавства та виходячи із загальної житлової площі вказаної квартири, розміру кожної жилої кімнати, з урахуванням того факту, що сторони у справі є співвласниками квартири, розмір жилої площі, що припадає на одну особу, конфліктної ситуації, яка склалась між сторонами, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що порядок користування квартирою, запропонований позивачем, є розумним та справедливим та не призведе до порушення прав, свобод чи інтересів сторін у справі.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 грудня 2024 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді: Боймиструк С.В.
Ковальчук Н.М.