Справа № 344/10241/24
Провадження № 22-ц/4808/1519/24
Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.
Суддя-доповідач Барков В. М.
05 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів: Луганської В. М.,
Мальцевої Є. Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Струць Тетяни Ігорівни на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 жовтня 2024 року в складі судді Бабій О. М., ухвалене у м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 11 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини,
У травні 2024 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до відповідача ОСОБА_1 із позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини.
В обґрунтування позову зазначала, що з 13 серпня 2002 року по 25 вересня 2019 року перебувала з відповідачем у шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Зазначала, що їх син є інвалідом дитинства групи «А», а з досягненням повноліття йому встановлено дорослу першу групу інвалідності «А» довічно. Син потребує постійного стороннього догляду і нагляду. Позивачка ОСОБА_2 вказувала, що після досягнення сином повноліття, відповідач з лютого 2024 року припинив сплачувати аліменти на утримання сина, хоча він проживає та працює за кордоном водієм, має стабільний місячний дохід.
Посилаючись на те, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина, який з врахуванням його фізичного стану потребує спеціалізованих ліків та засобів гігієни, санаторного лікування та масажів, позивачка ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 12 000 грн щомісячно, починаючи з 01 лютого 2024 року на час встановлення інвалідності, а також 1 500 грн витрат за надання правничої допомоги.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 жовтня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено стягувати із ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_4 , особи з інвалідністю І групи «А» у твердій грошовій сумі в розмірі по 6 700 грн. щомісячно, на час встановлення інвалідності - довічно, а також 1 500 грн. понесених витрат на правову допомогу. Стягнення аліментів розпочато з 29 травня 2024 року. Крім того, постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Струць Т. І., посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
На думку представника скаржника, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що обов'язок сплати аліментів на повнолітню дитину ставиться в залежність від потреби дитини отримувати матеріальну допомогу та від можливості батька надавати таку допомогу. Натомість, позивачкою не доведено, що повнолітній син потребує матеріальної допомоги, а відповідач в свою чергу спроможний сплачувати аліменти.
Також представник ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду при розгляді справ у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 16 серпня 2017 року у справі №6-1111цс17, від 10 жовтня 2018 року у справі 301/160/17, від 16 квітня 2018 року у справі №759/1315/17, згідно яких право на утримання має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом. В той же час, вказує представник відповідача, судом було встановлено, що сукупний розмір соціальної допомоги які отримує позивачка та дитина становить близько 16 000 грн., яких цілком достатньо, щоб забезпечити дитині умови для проживання та потреби в лікуванні та в кілька разів перевищує встановлений прожитковий мінімум.
Адвокат Струць Т. І. зазначає, що позивач та дитина отримують щомісячно державну соціальну допомогу в розмірі 8 044 грн., а також соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям в розмірі 2 361 грн., що в сумі складає 10 405 грн. доходу сина на місяць, яких, на думку відповідача цілком достатньо, щоб забезпечити дитині умови для проживання та потреби в лікуванні та в кілька разів перевищує встановлений прожитковий мінімум.
Представник відповідача також звертає увагу апеляційного суду на те, що твердження позивачки про щомісячні витрати на повнолітню дитину у розмірі 12 000 грн. не підтверджені жодними доказами. Більше того, долучені нею виписки з центрів реабілітації за 2011, 2014, 2015 роки, не стосуються її особистих витрат, оскільки ці витрати несли сторони разом, перебуваючи у шлюбі. Також не доведено позивачкою і витрати щодо проходження курсу реабілітації в реабілітаційному центрі «Еліта» вартістю 26 680 грн., оскільки згідно відповіді на адвокатський запит від 09 жовтня 2024 року на рахунок центру кошти не надходили і курс реабілітації дитина не проходила.
Не враховано також судом першої інстанції той факт, що Відповідач, подарувавши у 2018 році позивачці квартиру по АДРЕСА_1 , повною мірою матеріально допоміг позивачці та сину, забезпечивши їх житлом, а також сплачуючи сумлінно аліменти до його повноліття.
Крім того, представник відповідача зауважує, що присуджуючи стягнення аліментів в розмірі 6 700 грн. та посилаючись на нотаріальний договір, суд першої інстанції фактично відновила його дію, хоча цей договір визнаний недійсним рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 липня 2024 року (справа № 344/2397/24), оскільки був укладений з порушенням чинного законодавства.
Представник ОСОБА_1 також просить врахувати, що відповідач не працює, доходів за 2024 рік не має, не отримує допомоги та пенсії, що підтверджується документально, а тому не має можливості утримувати повнолітню дитину довічно. Те, що він колись сплачував аліменти на утримання дитини до її повноліття (маючи лише мінливі, нестабільні доходи) свідчить лише про сумлінне виконання ним батьківських обов'язків і не може ставати підставою для продовження утримування повнолітнього сина.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_2 доводи скарги заперечує, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Додатково вказує, що відповідач вже понад десять років проживає за кордоном, є працездатним, а частину зароблених коштів вкладає у будівництво власного будинку у с. Крихівці м Івано-Франківська, що свідчить про наявність у нього доходів та відповідно можливість утримувати повнолітнього сина. Також ОСОБА_2 зазначає, що жодним із трьох представників відповідача на запит суду не надано доказів про доходи відповідача ОСОБА_1 за кордоном.
Позивачка ОСОБА_2 звертає увагу апеляційного суду на те, що син дійсно потребує матеріальної допомоги, оскільки лише на засоби гігієни вона щомісячно витрачає близько 6 000 грн., а ще сину необхідні масажі, лікувальна фізкультура, розробка суглобів верхніх і нижніх кінцівок, вартість яких оцінюється більше 10 000 грн., що підтверджується квитанціями з Реабілітаційного центру доктора Бубновського.
Позивачка вказує, що подарована відповідачем квартира у шлюбі жодного відношення до сплати аліментів не має та не звільняє його від такого обов'язку. Вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на відповідні правові висновки Верховного Суду, оскільки вони врегульовують питання щодо відсутності чи наявності підстав для виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків пенсіонерів з інвалідністю, які отримували пенсії і їх доходи забезпечували їм прожитковий мінімум встановлений законом.
Крім того, ОСОБА_2 вважає такими, що не відповідають дійсності посилання скаржника на те, що вона отримує субсидію, оскільки наявність у неї субсидії спростовується наявними в матеріалах справи документами.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Струць Т. І. необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції з врахуванням обставин, передбачених ст. 182 СК України, а також розміру соціальної допомоги, яку отримують позивачка та син сторін ОСОБА_4 , відсутності офіційного доходу у відповідача та укладення сторонами нотаріально посвідченого договору про сплату аліментів до повноліття сина, прийшов до висновків, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання повнолітнього сина у розмірі 6 700 грн.
З цими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі є батьками повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08 лютого 2006 року (а.с. 6).
З матеріалів справи вбачається, що син сторін ОСОБА_4 є інвалідом з дитинства першої групи «А» довічно і потребує постійного стороннього догляду і нагляду, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК (а.с. 9).
Позивачка не працює, оскільки зайнята постійним доглядом за сином, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.13).
Із наявної в матеріалах справи копії довідки, виданої Департаментом соціальної політики виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №1651 від 26 лютого 2024 року вбачається, що позивачка ОСОБА_2 щомісячно впродовж 2023 року отримувала державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю у розмірі 7 131,10 грн. (а.с. 11).
Також судом встановлено, що відповідач не працює, доходів за 2024 рік не має згідно інформації ГУДПС в Івано-Франківській області, але й на обліку в центрі зайнятості не перебуває, що підтверджується довідками (а.с.49).
Із долучених позивачкою ОСОБА_2 до матеріалів справи медичних документів вбачається, що син сторін ОСОБА_4 потребує оздоровлення, відновного лікування та відповідно фінансової допомоги (82-98).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев'ята, десята статті 7 СК України).
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов'язок батьківутримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (ст. 198 СК України).
У частині першій статті 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Тлумачення статті 198, 200 СК України свідчить, що при встановленні, чи повнолітні непрацездатні дочка чи син потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними є особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.
Особою з інвалідністю є повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність, а дитиною з інвалідністю є особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність (стаття 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні").
Отже, повнолітньою непрацездатною дитиною у розумінні статті 198 СК України є повнолітні син або дочка, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.
Колегія суддів зауважує, що повнолітній син сторін ОСОБА_4 є особою з інвалідністю першої групи «А» довічно, згідно закону уважається непрацездатною особою, потребує матеріальної допомоги на лікування та реабілітацію, а тому має право на утримання зі сторони своїх батьків.
З огляду на вищезазначене апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не доведено, що повнолітній син потребує матеріальної допомоги.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність у сина сторін потреби у матеріальній допомозі у зв'язку з отриманням ним державної соціальної допомоги особам з інвалідністю є необґрунтованими. Колегія суддів зауважує, що тлумачення статті 198, 200 СК України свідчить, що при встановленні тієї обставини, чи повнолітні непрацездатні дочка чи син потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання повнолітнім непрацездатним сином, дочкою, доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що вони не потребують матеріальної допомоги (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2019 року у справі № 459/1381/18).
Необґрунтованими є також й твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 не має можливості сплачувати аліменти, оскільки вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на повнолітнього сина, суд першої інстанції не встановив наявності обставин, які б перешкоджали відповідачу у виконанні його батьківських обов'язків стосовно його повнолітнього сина, який має інвалідність. Більш того, колегія суддів зауважує, що відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не представив докази свого дійсного майнового стану.
Враховуючи наведені обставини, стан здоров'я сина сторін, а також принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дітей, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про можливість стягнення з ОСОБА_1 аліментів на повнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 6 700 грн. щомісячно.
При цьому колегія суддів вважає, що виходячи з закріплених частиною 9 статті 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, такий розмір аліментів сприятиме гармонійному фізичному розвитку дитини. Аліменти у вказаному розмірі є помірною сумою, не завищеною в сьогоднішніх умовах з урахуванням віку та потреб дітей.
Не заслуговують на увагу посилання представника відповідача на те, що забезпечивши позивачку та сина житлом, ОСОБА_1 матеріально допоміг позивачці та сину, оскільки зазначений факт не звільняє його від обов'язку утримувати повнолітнього сина з інвалідністю.
Аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам відповідача, які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Струць Тетяни Ігорівни - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 05 грудня 2024 року.
Судді В. М. Барков
В. М. Луганська
Є. Є. Мальцева