Справа № 344/15035/22
Провадження № 22-ц/4808/1214/24
Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.
Суддя-доповідач Луганська
03 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Луганської В.М.
суддів - Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.,
за участю секретаря - Гудяк Х.М.
учасники справи
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідач - ОСОБА_4
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дорошенко Олена Володимирівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року, ухвалене судом у складі судді Антоняк Т.М.,
за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дорошенко Олена Володимирівна про розірвання договору купівлі-продажу квартири, розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки та справу за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дорошенко Олена Володимирівна про стягнення коштів,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договорів купівлі-продажу квартири, земельної ділянки, в обґрунтування якого вказали, що 17 серпня 2021 року між ОСОБА_4 та позивачами було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , та договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій знаходиться квартира, загальною площею 0,0584 га, кадастровий номер 2610100000:08:007:0065, які посвідчені приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В.
Квартира та земельна ділянка на якій вона знаходиться, які є предметом договорів купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року, належать позивачам на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 березня 1995 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2021 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 306593 від 15.06.2006 року.
Згідно п. 4 договору купівлі-продажу квартири, продаж вчинено за 700 000 грн, з яких покупець грошові кошти в розмірі 70 000 грн сплатив, а продавці одержали їх до моменту підписання цього договору, решту грошових коштів в розмірі 630 000 грн покупець зобов'язався сплатити до 17.08.2022 року.
Відповідно до п. 15 даного договору, право власності на нерухоме майно, яке відчужується за даним договором, виникає у покупця з моменту державної реєстрації. Реєстрація права власності на квартиру проводитиметься після проведення повного розрахунку.
Згідно п. 4 укладеного Договору купівлі-продажу земельної ділянки, цей продаж вчинено за 1 436 000,00 грн, з яких покупець сплатив грошові кошти в розмірі 200 000 грн, а, решту грошових коштів в розмірі 1 236 000 грн зобов'язується сплатити до 17.08.2022 року.
Відповідно до п. 11 даного договору право власності на нерухоме майно, яке відчужується за даним договором виникає у покупця з моменту державної реєстрації. Сторони домовились, що реєстрація права власності на квартиру проводитиметься після проведення повного розрахунку.
Протягом року з часу підписання договорів та станом на 21 листопада 2022 року жодних оплат окрім тих, які були проведені в момент підписання, покупцем не було здійснено. Покупець не вчинив жодних дій, які б свідчили про його бажання виконати умови договору.
У зв'язку з викладеним просили суд розірвати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, стягнути судові витрати.
У вересні 2023 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, в обґрунтування якого зазначив, що 17 серпня 2021 року між ним та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій знаходиться квартира, загальною площею 0,0584 га, кадастровий номер 2610100000:08:007:0065, які посвідчені приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В..
Відповідно до умов договорів він систематично виплачував грошові кошти продавцям, що підтверджується розписками: від 02 серпня 2021 року , згідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 1000 доларів США; від 06 серпня 2021 року, згідно якої сплачено 2000 доларів США, як аванс за будинок; двома розписками від 18 жовтня 2021 року, згідно яких ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 15 000 доларів США, від 12 жовтня 2021 року, згідно якої ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 10 000 доларів США.
ОСОБА_4 виплатив одному із відповідачів 43 000 доларів США, що по курсу НБУ становм на день пред'явлення позову становить 1 572 449 гривень.
Повний розрахунок за договорами купівлі-продажу ОСОБА_4 мав здійснити до 17 серпня 2022 року.
Відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири, до 17 серпня 2022 року продавці повинні були знятися з реєстрації у відчужуваній квартирі, однак ці умови договору не виконали.
За невиконання п. 9 договору купівлі-продажу квартири продавці повинні сплатити покупцю штраф у розмірі 27 000 грн.
Просив суд тягнути з відповідачів на його користь кошти в сумі 1 869 080 грн, з яких: 70 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року; 200 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року; 1 572 080 грн, що еквівалентно 43 000 тисячам доларів США отриманих відповідачами на момент пред'явлення позову; 27 000 грн - штрафу.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дорошенко О.В. про розірвання договору купівлі-продажу квартири та розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки задоволено.
Суд розірвав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій знаходиться квартира, загальною площею 0,0584 га, кадастровий номер 2610100000:08:007:0065, які були укладені 17.08.2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчені приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В.
Стягнув зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 415 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 17 000 грн.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнив частково.
Суд стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 854 000 грн, з яких 70 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року; 200 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року; 584 000 грн, що еквівалентно 25 000 тисячам доларів США, отриманих відповідачами на момент отримання коштів.
Суд стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 2057, 73 грн з кожного.
В решті вимог зустрічного позову суд відмовив.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції розриваючи договори купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, повинен був відновити становище сторін, яке існувало до їх укладення, а тому мав вирішити питання щодо повернення ОСОБА_4 сплачених ним грошових коштів.
Не погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що долучені до зустрічної позовної заяви дві розписки від 18 жовтня 2021 року на суму 15 000 доларів США є дубльованими. Суд не врахував, що надані дві надані розписки від 18.10.2024 року є різними за змістом та їх оригінали були надані до суду першої інстанції. Скаржником до суду було надано п'ять розписок, проте судом першої інстанції в рішенні не обґрунтовано, які розписки він приймає як докази, які з них ним відхилено.
Посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду №916/667/18, зазначив, що відповідачі отримавши та зберігши у себе кошти в сумі 40 000 доларів США, повинні повернути їх в такому ж розмірі, в якому їх отримали.
Зазначив, що судом першої інстанції помилково не стягнуто 27 000 грн штрафних санкцій, оскільки їх стягнення передбачено за невиконання п. 9 договору купівлі-продажу квартири від 1 серпня 2021 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення зустрічного позову є законним та обґрунтованим. Суд дійшов вірного висновку про те, що долучені розписки від 18 жовтня 2021 року є дубльованими, суд вірно вважав не підтвердженими обставинами передачі двічі коштів 18 жовтня 2021 року у розмірі 15 000 доларів США.
Вважає правильним висновок суду, що штрафні санкції в розмірі 27 000 грн не підлягають стягненню, оскільки ОСОБА_4 не було проведено повного розрахунку зо договорами купівлі-продажу, тому відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.
У судовому засіданні представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.
У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_6 апеляційну скаргу не визнали, вважають, що відсутні підстави для її задоволення.
У судове засідання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 не з'явились, про дату,час, місце судового засідання повідомленні належним чином. На адресу Івано-Франківського апеляційного суду 29 листопада 2024 року від ОСОБА_1 та 02 грудня 2024 року від ОСОБА_3 надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.
У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дорошенко О.В. не з'явилась, про дату,час, місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи по справі, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Із змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення оскаржується в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у солідарному порядку на користь ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 854 000 грн, з яких 70 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року; 200 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року; 584 000 грн, що еквівалентно 25 000 тисячам доларів США, отриманих відповідачами на момент отримання коштів та в частині відмови у стягненні на користь скаржника штрафу у розмірі 27 000 грн.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу квартири та розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи частково заявлені вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки спірні договори купівлі-продажу квартири та земельної ділянки підлягають розірванню, а ОСОБА_4 сплатив за договором купівлі продажу квартири ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 70 000 грн та за договором купівлі- продажу земельної ділянки сплатив 200 000 грн, то вказані кошти підлягають стягненню з відповідачів за зустрічним у солідарному порядку.
Суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 584 000 грн, що еквівалентно сумі 25 000 доларів США на час отримання грошових коштів, та дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з позивачів на користь ОСОБА_4 штрафу за невиконання умов договору купівлі-продажу квартири у розмірі 27 000 грн.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 17 серпня 2021 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В.
Згідно п. 4. вказаного договору продаж вчинено за 700 000 грн, з яких покупець грошові кошти в розмірі 70 000 грн сплатив, а продавці одержали їх до моменту підписання цього договору, решту грошових коштів в розмірі 630 000 грн покупець зобов'язується сплатити продавцям до 17 серпня 2022 року.
17 серпня 2021 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (продавці) та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій знаходиться квартира, загальною площею 0,0584 га, кадастровий номер 2610100000:08:007:0065, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В.
Згідно п. 4 якого продаж вчинено за 1 436 000,00 грн, з яких покупець грошові кошти в розмірі 200 000 грн сплатив, а продавці одержали їх до моменту підписання цього договору, решту грошових коштів в розмірі 1 236 000 грн покупець зобов'язується сплатити продавцям до 17.08.2022 року.
Відповідно до п. 15 договору купівлі-продажу квартири та п. 11 договору купівлі-продажу земельної ділянки, право власності на нерухоме майно, яке відчужується за даним договором, виникає у покупця з моменту державної реєстрації. Сторони домовились, що реєстрація права власності на квартиру та земельну ділянку, відповідно, проводитиметься після проведення повного розрахунку. Підставою для державної реєстрації права власності за покупцем є цей договір та заява продавців про проведення повного розрахунку, підпис на якій підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками квартири та земельної ділянки, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 01 березня 1995 року, свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2021 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 306593 15.06.2006 року.
Рішення суду в частині розірвання договорів купівлі-продажу квартири та купівлі-продажу земельної ділянки від 17 серпня 2021 року сторонами не оскаржується.
Під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції були дослідженні розписки про передачу ОСОБА_4 грошових коштів ОСОБА_2 .
Так згідно розписки від 02 серпня 2021 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 1000 доларів США.
Згідно розписки від 06 серпня 2021, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_7 2 000 доларів США.
Згідно розписки від 12 жовтня 2021 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4
10 000 доларів США згідно договору від 17 серпня 2021 року.
ОСОБА_4 надано суду дві розписки від 18 жовтня 2021 року згідно яких ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 по 15 000 тисяч доларів США згідно договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 17 серпня 2021року.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Позивач, звертаючись із позовними вимогами до суду самостійно обирає спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою про стягнення коштів, ОСОБА_4 обґрунтовував свої вимоги тим, що на виконання договорів купівлі продажу квартири та земельної ділянки він виплатив одному із відповідачів згідно розписок 43 000 доларів США і при задоволенні позову про розірвання договорів купівлі-продажу сплачені ним кошти підлягають стягненню з відповідачів на його користь.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У частині третій статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду у справі №537/4259/15-ц від 25 березня 2020 року зазначено: «тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України».
Як встановлено судом, ОСОБА_4 сплатив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу квартири 70 000 грн, за договором купівлі-продажу земельної ділянки 200 000 грн, ці кошти були отримані продавцями до підписання договорів, про що зазначено у договорах купівлі-продажу.
Суд першої інстанції стягуючи вказані грошові кошти у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не звернув уваги на те, що відповідачам (за зустрічним позовом) квартира та земельна ділянка належать на праві часткової власності.
Так, згідно свідоцтва про право власності на житло від 01 березня 1995 року квартира по АДРЕСА_4 належить на праві власності: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 в рівних долях.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 серпня 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є власниками 1/8 частини квартири в порядку спадкування за законом.
Як вбачається із договору купівлі-продажу квартири п.3 квартира,що відчужується належить продавцям: ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 02.08.2021 року на 1/8 частину та на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 березня 1995 року; ОСОБА_3 1/8 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 02.08.2021 року на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 березня 1995 року.
ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 березня 1995 року.
Як вбачається із договору купівлі-продажу земельної ділянки п.2 земельна ділянка належить продавцям: ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 02.08.2021 року на 1/8 частину та на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯК №306593; ОСОБА_3 1/8 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 02.08.2021 року та на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯК №306593; ОСОБА_2 підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯК №306593.
Тобто, ОСОБА_2 є власником частини квартири та земельної ділянки, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власникам по 3/8 частини спірної квартири та земельної ділянки.
З урахуванням зазначеного, з ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню грошові кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 рок у розмірі 26 250 грн з кожної, кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року у розмірі 75 000 грн - з кожної.
З ОСОБА_2 підлягають грошові кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 рок у розмірі 17500 грн, кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року у розмірі 50 000 грн.
Відповідно до частини 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Апеляційний суд вважає доведеним отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_4 у розмірі 40 000 доларів на виконання договорів купівлі-продажу від 17 серпня 2021 року.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що розписки на суму 1000 доларів та 2000 доларів не можуть братись до уваги, оскільки кошти передавалися не ОСОБА_4 , а його батьком, який не є стороною спірних договорів та таких вимог не заявляв.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про те, що розписки від 18 жовтня 2021 року на суму 15 000 доларів кожна є продубльованими, оскільки такий висновок спростовується самими розписками. У ОСОБА_4 наявні два оригінали вказаних розписок, згідно яких ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 15 000 доларів США. ОСОБА_2 не спростував вказані розписки належними доказами. Пояснення ОСОБА_2 про те, що йому було передано тільки 15 000 доларів США, а він за проханням ОСОБА_4 переписав розписку, вказавши повну адресу квартири, а оригінал розписки останній йому не повернув, колегія суддів не приймає, оскільки на підтвердження вказаних обставин ОСОБА_2 не надав суду належних доказів.
Колегія суддів враховує правовий висновок, який викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 та вважає, що заявлені зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів згідно наданих розписок підлягають задоволенню частково у розмірі еквівалентній 40 000 доларів США за курсрм Національного Банку України на день виконання рішення про стягнення, і підлягають стягненню з ОСОБА_2 , оскільки вказані грошові кошти було отримано саме ним.
Заявлені зустрічні позовні вимоги про стягнення грошових коштів згідно розписок заявлені до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки не доведено, що ці кошти передавалися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Що стосується висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачів за зустрічним позовом штрафу у розмірі 27 000 грн, такий висновок є правильни, оскільки згідно п.9 договору купівлі-продажу квартири продавці брали на себе зобов'язання знятися з реєстрації до моменту проведення повного розрахунку квартири. Судом встановлено, що ОСОБА_4 на час звернення позивачів до суду з позовом про розірвання спірних договорів не провів повного розрахунку за договором купівлі-продажу квартири і вказана обставина не заперечується сторонами.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення зустрічних позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 26 250 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року з кожної, 75 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року з кожної. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 17 500 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року, 50 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року; 40 000 доларів США, еквівалентно національній валюті за курсом Національного банку України на день виконання рішення. В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін.
За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За правилами ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу квартири та розірвання договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 не оскаржувалось, тому в цій частині колегія суддів не переглядала рішення суду та не здійснює перерозподіл судових витрат.
Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат в оскаржуваній частині, а саме в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, пропорційно розміру задоволених вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви ОСОБА_4 сплачено судовий збір в сумі 13 420 грн (т. 1 а. с 87) та за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 20 130 грн (т. а. с. 199).
Оскільки з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто 101 259 грн (26 250 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року та75 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року), тому пропорційно задоволеним вимогам на користь ОСОБА_4 слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі по 1817,43 грн з кожної.
З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто 67 500 грн (50 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року), та 40 000 доларів США, тому пропорційно задоволеним вимогам з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 29 915,12 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року в оскаржуваній частині , а саме в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Дпро стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_4 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_6 250 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року, 75 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року.
Стягнути ОСОБА_3 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_5 у солідарному порядку на користь ОСОБА_4 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_6 250 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року, 75 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_4 , який проживає за адресою АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_4 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_7 500 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу квартири від 17.08.2021 року, 50 000 грн - кошти отримані згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.08.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_4 , який проживає за адресою АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_4 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_8 000 дол. США, еквівалентно національній валюті за курсом Національного банку України на день виконання рішення.
В іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою АДРЕСА_5 , ОСОБА_3 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_3 , яка проживає за адресою АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_4 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_9 витрати по сплаті судового збору за подання позовної зави та апеляційної скарги по 1817,43 грн з кожної.
Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_4 , який проживає за адресою АДРЕСА_5 , на користь ОСОБА_4 , ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою АДРЕСА_9 витрати по сплаті судового збору за подання позовної зави та апеляційної скарги в розмірі 29 915,12 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили здня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 05 грудня 2024 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді: В.А. Девляшевський
В.Д. Фединяк